37. Ліро-епічні жанри Ліро-епічні жанри : поема, балада, ода.

Пое́ма — ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери. Назва «поема» загальна, у літературознавстві частіше мовиться про конкретний жанровий різновид поеми: ліро-епічну, ліричну, епічну, сатиричну, героїчну, дидактичну, бурлескну, драматичну і т.п. Виникла поема на основі давніх і середньовічних пісень, сказань, епопей, що уславлювали визначні історичні події.

Бала́да  — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Українські народні балади відносяться до одного з найскладніших видів усної народної творчості. Складність цього різновиду пісенного жанру полягає в тому, що він увібрав в себе велику кількість схожих рис з інших сюжетних жанрів, таких як ліричні пісні, думи, билини тощо. Отже дати однозначне і точне твердження терміну балада досить важко, оскільки границі та рамки досить розширені. За допомогою балади було і досі залишається досить легко змалювати та описати будь-яку життєву подію, а саме духовну, побутову, суспільну тощо. Майже не існує такої теми, яку не можливо було б оспівати в баладах. Охоплює співання балад всі соціальні верстви населення, від поважних вельмож та князів до простих селян-робітників.

О́да  — жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб. В Україні оди були відомі ще в 16—17 ст. Згодом до жанру оди зверталися І. Котляревський («Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», «Ода Сафо»), Г. Кошиць-Квітницький («Ода, сочиненная на малороссийском наречии по случаю временного ополчения, 1807»), П. Данилевський («Ода малороссийского простолюдина»), К. Пузина («Малороссийский-крестьянин», «Малороссийская ода на смерть святейшего князя Кутузова-Смоленского») та ін. У цих творах помітна тенденція до оновлення лексики оди, введення слів «низького стилю», бурлеску, гумористичних інтонацій.

38. Література та кінематограф

39. Література та малярство

Живопис (малярство) і література. Проблема порівняльного аналізу Ж. і л. з метою увиразнення специфіки кожного з цих видів мистецтва, дослідження взаємовпливу має тривалу історію, починаючи з античності, особливо активно розроблялася в епохи Ренесансу і Просвітництва. Відомий афоризм "поезія — сліпий живопис, живопис — німа поезія" робив акцент на подібності Ж.і л. у відтворенні конкретно-чуттєвого, пластичного багатства світу. Така позиція призводила до . надмірної описовості в художній літературі, проти чого виступав Г.-Е.Лессінг у трактаті "Лаокоон, або Про межі живопису і поезії" (1766). Він різко розмежував сфери дійсності, які переважно й найадекватніше відтворюються обома видами мистецтва: простір — сфера дії живопису, час — сфера діяння літератури. І.Франко у трактаті "Із секретів поетичної творчості" (1898) виходив з того, що, і живопис, і література можуть змальовувати просторово-часові виміри дійсності, але матеріал живопису (фарби, лінії) і матеріал літератури (мова з її лексико-синтаксичними і фонетико-фонематичними особливостями) та спосіб сприймання творів живопису (візуальний контакт) і літератури (читання тексту, яке активізує уяву) зумовлюють специфіку й перевагу кожного з них. "Маляр дає нам враження кольорів, поет викликає тільки спомини кольорів, маляр апелює безпосередньо до змислу (тобто до органу чуття — зору. — Авт.), поет до уяви", — в цьому І.Франко бачив першу відмінність між Ж. і л. Друга відмінність пов'язана з асоціативністю мислення, яка відбивається в мові, за допомогою чого письменник проникає в глибини духовного світу людини, у сферу інтелектуально-емоційного життя. Отже, "живописання" словом, яке володіє полісемією і ритмомелодикою, милозвучністю, має свої межі і можливості (див.: Портрет, Пейзаж, Інтер'єр) в епосі, драматургії та ліриці. Звідси випливає проблема ілюстрування художніх текстів взагалі, специфіки ілюстрації в епосі, в ліричній поезії зокрема, а також дидактична проблема міри використання унаочнення в процесі вивчення художньої літератури