1. Літературознавство як наука

Літературознавство — комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова.

Літературознавство — відносно молода наука, воно виділилось у відносно окрему галузь знання наприкінці XVIII — на початку XIX ст. і видозмінюється з процесом поглибленої диференціації та інтеграції науки. До 18 століття вона розвивалася як галузь філософії та естетики.

2. Автор і публіка як учасники літературного процесу

3. Алегорія і символ:спільне та відмінне

АЛЕГОРІЯ (гр. allegoria — iносказання) обpаз, в якому все зобpаження має пеpеносне значення; виpаження iдеї в пpедметному обpазi: лисиця — хитpiсть, осел — тупа упертість, вовк — хижацтво

СИМВОЛ Художній образ, який умовно відбиває яку-небудь думку, ідею, почуття і т. д

Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу;

4. Будова і функції ампліфікації

Ампліфікація (лат. amplificatio, від amplificio – поширюю, збільшую) – прийом традиційної риторики, що полягає у зумисному нагромадженні кількох схожих означень для підсилення певного явища: Любиму Вітчизну толптати не дам кривавим, підступним і злим ворогам (М. Бажан).

5. Будова і функції антитези, оксиморону, парадоксу

Антитеза (від гр. antithesis - протиставлення) - стилістична фігура, що характеризується симетричною будовою і різким протиставленням понять, образів, думок:  Рання пташка росу п‘є, а пізня - сльозу ллє

Оксю́морон або окси́морон (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») — літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрасних понять, що спільно дають нове уявлення.

Із точки зору мовознавства оксюморон є різновидом тропу, найближчий за сутністю до метафори і гіперболи, тобто зміна значення або навмисне перебільшення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект («холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість» тощо).

Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка.

Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Не рідко саме від такого поєднання непоєднуванного „народжуються” нові поняття, наприклад «кисло-солодкий», або й навіть оксюморон здатний вирішувати проблеми, розкривати питання з невідомого боку, „штовхати” науку тощо («квадратура кола»).

6. Будова і функції паралелізму

Паралелі́зм (грец. parallelos — той, що рухається поряд) — аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину(паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя).

паралелізм виконує композиційну функцію, пов'язує певні мотиви чи елементи стилю у художньому творі, особливого значення йому надається в ліричному сюжеті, зокрема від доби романтизму, коли пейзаж втратив риси описовості, набувши лірично-емоційної специфіки