
- •Філософія
- •1 Повсякдення та філософське мислення
- •2 Основні функції філософії
- •3 Історичні зміни предмету філософія
- •4 Основні методи філософії: метафізика і діалектика
- •5 Специфіка філософії як форми світогляду
- •6 Філософія та наука
- •7 Структура філософського знання
- •8 Основні історичні типи світогляду
- •9 Особливості міфологічного світогляду
- •10 Релігійний світогляд, його особливості
- •11 Науковий світогляд, його специфіка
- •12 Культурно-історичні передумови виникнення філософії
- •13 Особливості світоглядних парадигм Сходу і Заходу
- •14 Прафілософія Давньої Індії: Веди та Упанішади
- •15 Даосизм. Етичне і соціальне вчення конфуціанства
- •16 Характерні риси античної філософії
- •17 Філософське вчення Сократа
- •18 Платонова концепція ідеальної держави
- •19 Вчення Арістотеля про державу
- •20 Характер, специфіка і основні ідеї філософії середньовіччя
- •21 Загальна характеристика філософії епохи Відродження: антропоцентризм, пантеїзм, діалектика, натурфілософія, геліоцентризм і вчення про нескінченність Всесвіту
- •22 Проблема методу пізнання у філософії ф.Бекона
- •23 Раціоналізм р.Декарта
- •24 Французьке просвітництво і матеріалізм 18 ст
- •25 Характерні риси класичної німецької філософії
- •26 Вчення Канта. Філософська система Гегеля, його діалектичний метод
- •27 Філософські ідеї у творчості мислителів епохи Київської Русі
- •28 Філософська культура України 15- середини 17 ст
- •29 Головна філософська проблематика Києво-Могилянської академії
- •30 Вихідні принципи філософської концепції г.Сковороди
- •31 Філософські ідеї представників Кирило-Мефодіївського товариства
- •32 Основні етапи розвитку позитивізму
- •33 «Філософія життя» (а.Шопенгауер, ф.Ніцше, а.Бергсон)
- •34 Філософія психоаналізу(фрейдизм і неофрейдизм)
- •35 Сучасні філософські уявлення про простір і час
- •36 Матерія і форми її існування
- •37 Свідомість, підсвідоме, несвідоме, над свідоме
- •38 Знання як спосіб існування людської свідомості
- •39 Рівні та форми пізнавальної діяльності
- •40 Форми організації теоретичного знання
- •41 Обєкт і суб’єкт пізнавального процесу
- •42 Методи емпіричного рівня наукових досліджень. Методи теоретичного рівня
- •43 Єдність логічного та історичного, абстрактного та конкретного у філософії
- •44 Істина та її критерії
- •Види істини
- •Авторитет
- •Систематичність
- •Загальний консенсус
- •Несуперечливіть (проста)
- •Несуперечливість (строга)
- •Відповідність
- •Практика
- •45 Філософська концепція людини
- •46 Біологічні та соціальні фактори становлення людини
- •47 Особа і суспільство: форми взаємодії
- •48 Практика: типологія видів
- •49 Суспільство як система об’єктивної реальності
- •50 Структура суспільно-економічної формації (за к.Марксом)
- •51 Діалектика: етапи розвитку
- •52 Закони і принципи діалектики
- •53 Основні категорії діалектики
- •54 Аксіологія як філософське вчення про цінності
- •55 Культура і цивілізація
- •56 Сучасна цивілізація: особливості та суперечності
- •57 Глобальні проблеми сучасності
- •58 Людинотворча сутність культури
- •59 Природа духовних і матеріальних цінностей
- •60 Проблеми глобалізації: суть, наслідки – соціальні, екологічні
16 Характерні риси античної філософії
Антична філософія — філософія античності. може бути поділена на давньогрецьку філософію та давньоримську філософію. Першим філософом античності є Фалес, останнім —Боецій.
Усі основні ідеї та інституції, які складають сучасну західну цивілізацію, виникли протягом декількох століть в результаті зусиль давньогрецького народу. Право, демократія, мистецтво,наука, філософія — в тому значенні, як ми їх розуміємо сьогодні, з'явились саме в Давній Греції. Перші філософські вчення виникли близько 2 500 років тому в Індії, Китаї і Стародавній Греції. Однак тільки давньогрецька філософія являє собою цілком оригінальне, завершене явище, яке корінним чином вплинуло на західну цивілізацію. Індійська філософія мала епізодичний вплив на європейське мислення: в давнину — вірогідно, на Піфагора, в новий час — на Шопенгауера.
У Стародавньому Римі були значні філософи-письменники на зразок Цицерона, Сенеки, Лукреція Кара, але вони не являють руху думки вперед, всі вони повторюють греків. Поряд з римлянами, до римської філософії відносяться також греки — представники римських шкіл.
(600 − 450 до н. е.) — досократівська філософія.
(450 — 300 до н. е.) — класична давньогрецька філософія: Сократ, Платон, Аристотель.
(300 — 100 до н. е.) — елліністична філософія.
(100 до н. е. — 450 н. е.) — римська філософія.
Давньогрецька філософія
Давньогрецький мислитель Фалес із Мілета висловив ідею, що все походить з води й у воду ж обертається. Цей природний початок виявляє єдину основу всіх речей, носієм всіх змін і перетворень. Спадкоємець Фалеса Анаксимандр вбачав першооснову у першоречовині — апейроні. Інший давньогрецький філософ Анаксимен думав, що першоосновою всього єповітря.
Атомістична теорія пояснювала явища природи природними причинами й тим самим звільняла людей від міфологічного страху перед таємничими, надприродними силами. Демокрітучив, що світ не створений богами, а існує вічно, що в ньому все рухається й перетворюється з одного стану в інший завдяки з'єднанню й роз'єднанню атомів.
У боротьбі з матеріалістичним світоглядом формувався філософський ідеалізм. Родоначальником послідовної філософської системи об'єктивного ідеалізму був Платон. Відповідно до вчення Платона, лише світ ідей являє собою справжнє буття, а конкретні речі — це щось середнє між буттям і небуттям, вони тільки тіні ідей.
Античність створила й перші спроби застосування різноманітних теорій в межах єдиної філософської системи. Однієї з вершин філософської думки Древньої Греції щодо цього є праціАристотеля. Виходячи з визнання об'єктивного існування матерії, Аристотель вважав її вічною. Матерія не може виникнути з нічого, говорив він, не може також збільшитися або зменшитися у своїй кількості.
Натурфілософи вважали, що основою речей є почуттєво сприймані елементи: кисень, вогонь, вода, земля й певна речовина — апейрон; піфагорійці бачили її в математичних атомах;елеати вбачали основу світу в єдиному, незримому бутті; Демокрит вважав такою основою неподільні атоми; академія Платона — земна куля лише тінь, результат втілення царства чистої думки.
Для ранніх натурфілософів характерна особливого роду стихійна діалектика мислення. Вони розглядають космос як ціле, яке беззупинно змінюється, у якому незмінна першооснова з'являється в різних формах. Особливо яскраво представлена діалектика у Геракліта, відповідно до якого все суще треба мислити як рухливу єдність і боротьбу протилежностей. Згідно з Парменідом, буття — це те, що можна пізнати тільки розумом, а не за допомогою органів відчуттів.
Елліністична філософія та Елліністична цивілізація
В епоху еллінізму продовжували свою діяльність Платонівська академія, аристотелівський ліцей, кініки та кіренська школа. У той же час виникають три нові філософські школи:скептицизм, епікуреїзм та стоїцизм. Об'єднувала їх загальна зосередженість на питаннях поведінки індивіда, досягнення ним внутрішньої незалежності від навколишнього світу і пов'язане з цим витіснення онтологічної проблематики.
Школа скептиків, заснована наприкінці 4 століття до н. е. Пірроном, закликала до досягнення незворушності духу на шляху відмови від пошуків неможливого, на їхню думку, об'єктивного знання, утримання від суджень і прямування розумною ймовірності, традицій та звичаїв. Надалі скептицизм зливається із Платонівською академією (це, так звані, друга та третя академії, засновані Аркесілаєм та Карнеадом). У 1 столітті до н. е. скептицизм розвивається Енесідемом.
Епікур, який створив своє вчення на основі атомістичного вчення Демокріта та етики кіренаїків, почав викладати 309 до н. е., проповідуючи досягнення щастя і духовного блаженства (безтурботність і спокій душі) через помірність у почуттях, задоволеннях. Школа Епікура, що існувала до середини 4 століття н. е., здійснила значний вплив на світогляд елліністичної епохи.
Діяльність засновників стоїцизму — Зенона з Кітіона, Клеанфа та Хрісіппа протікала у 3-2 століттях до н. е. Відроджуючи концепції досократівської філософії (насамперед Геракліта), стоїки вбачали космос розумним вогненним диханням, яке дробиться на різноманіття логосів, одним з яких є людина. Нескоренністю духу вбачається в повному підпорядкуванні космічного розуму, для чого необхідні безпристрасність та чесність.
З середини 2 століття до н. е. починається процес сакралізації, зближення філософії з релігійно-міфологічними традиціями Греції та Сходу. Філософія стає на шлях еклектичногооб'єднання різних систем. Центральною фігурою цього процесу є Посідоній, який синтезував піфагорійський-платонічну та стоіцистську філософію у детально розроблену і велику систему платонічного стоїцизму. Продовжувачами цього були Евдор та Потамон.