5. Особливості формування та реалізації державної соціальної політики в Україні.

1. державна політика поки що розділяється на окремі економічну і соціальну складові;

2. відсутність системного підходу до формування державних соціальних гарантій, сучасного інструментарію вибору пріоритетів соціальної політики і механізмів її реалізації;

3. повільне просування соц. реформ (механічне збільшення ресурсного забезпечення соц. сфери підмінило собою зміни, які мали відбутися в її реорганізації, технологіях забезпечення соц. потреб, збільшенні соц. віддачі ресурсів, що направляються на розвиток соц. сфери);

4. уповільнення темпів зростання реальної заробітної плати через прискорення інфляційних тенденцій;

5. значну диференціацію заробітної плати в регіональному вимірюванні та за видами економічної діяльності (жителі регіонів із найнижчою заробітною платою одержують в 2,2 раза меньше жителів м. Києва);

6. гальмування пенсійної реформи при погіршенні фінансового стану діючої пенсійної системи:

7. Пенсійний фонд практично наполовину переведений на дотації з Державного бюджету, які становлять близько 30 млрд. грн.;

8. різке погіршення становища на ринку праці, тенденції активного звільнення працівників і погіршення стану з оплатою праці працюючих;

9. недосконалість нормативно-правового забезпечення у сфері соціального захисту, відсутність системи соціального права;

10. надмірну кількість задекларованих соціальних пільг при фактичному недотриманні принципів цільового призначення, збільшення кількості пільг і розширення кола пільговиків не підкріплено можливостями бюджетного фінансування;

11. нераціональність системи соц. послуг, перевантаженість держави мережею бюджетних установ, які виконують різні ф-ї в соц. сфері;

12. активне збільшення бюджетних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення. У той же час недостатньо фінансуються програми охорони здоров’я, заходи щодо підтримки соціального захисту дітей, інформатизації освітніх установ, охорони праці тощо;

13. зведення соціальної політики до переважання заходів компенсаційного характеру відносно окремих верств населення, різних регіонів, здійснення заходів на рівні грошово-компенсаційних механізмів;

14. безадресність при розподілі значної частини державних коштів, які направляються на соціальний захист населення.

6. Гуманітарна сфера життєдіяльності суспільства: поняття, структурні елементи, вплив на суспільні процеси.

Термін “гуманітарна політика” взаємопов’язаний з поняттям гуманізм, суть якого в тому, що це система поглядів, яка ґрунтується на визнанні самоцінності прав на свободу, щастя і рівність кожної людини; принцип, що вимагає ставлення до людини як до вищої цінності і активного сприяння в створенні умов її вільного розвитку.

Таким чином, поняття гуманітарної політики поєднує дві основні складові: гуманізм та політика, яку ми розуміємо як будь-яку діяльність людей (навіть діяльність окремої людини), пов’язану з державною владою.

Гуманітарну політику держави можна визначити і як систему принципів, цілей, механізмів, послідовних заходів, що спрямовані на створення умов для гуманітарного розвитку суспільства; соціальну динаміку освіти, науки, культури; забезпечення інтелектуально-духовної безпеки людини; реалізацію її гуманітарних, духовних потреб; формування і збагачення творчого потенціалу особи; всебічну самореалізацію сутнісних сил особистості, її духовності.

Основні складові гуманітарної сфери: освіта, культура, наука, охорона здоров’я.

Одним з головних напрямків гуманітарної політики в Україні є розвиток народної освіти. Разом з культурою та охороною здоров’я вона відіграє надзвичайно важливу роль в житті суспільства. Крім загально-цивілізаційного впливу на життя людини, освіта, культура, охорона здоров’я є щонайважливішими елементами економіки як єдиного цілого.

Наступною складовою гуманітарної політики держави є охорона здоров¢я. Верховна рада України формує основи державної політики в цій галузі шляхом закріплення її законодавчих засад, визначення мети, головних завдань, напрямків, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм.

Українська культура щороку зазнає відчутних втрат, але останнім часом значно зріс інтерес до питань культури, що не є випадковим. Адже суспільний розвиток у цілому охоплює і розвиток духовний, іншими словами – культурний Діяльність держави має бути направлена на розвиток культури українського народу, охорону його культурної спадщини, збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, повернення в Україну культурних цінностей, які знаходяться за межами держави.