Тема 4.1. Правові акти ПрезидентаУкраїни

План: 1.Правові акти Президента України.

2.Організація і контроль виконання правових актів Президента України.

Література: 9(56-78), 28(120-130), 33 (146-148).

1. Правові акти Президента України

Укази і розпорядження Президента України. Ці нормативно-правові акти приймаються відповідно до ст. 106 Конституції України і є обов'язковими для виконання на території України. Вони не повинні суперечити Конституції та законам України, тобто мають підзаконний характер.

Серед указів Президента України екологічного змісту — укази «Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду України» (1993), «Про біосферні заповідники України» (1993), «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» (1995), «Про День довкілля» (1998) та інші.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. Ці акти приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України і також належать до категорії підзаконних. Вони не повинні суперечити не лише Конституції та законам, а й указам Президента України.

Через постанови і розпорядження уряд реалізує свою виконавчо-розпорядчу функцію в екологічній сфері. В одних випадках Кабінет Міністрів України приймає відповідні постанови з власної ініціативи, заповнюючи тим самим прогалини у законодавстві, а в інших — це випливає з відповідних законів чи указів Президента України.

Значна частина постанов стосується затвердження правил природокористування, порядку здійснення контрольних функцій, затвердження різноманітних екологічних нормативів, такс тощо. Зокрема, постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Положення про порядок встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значения (1992), Положения про порядок розроблення екологічних програм (1993), Положения про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів (1992), Положения про державну систему моніторингу довкілля (1998) тощо. Урядовими актами затверджуються також положения про правовий статус міністерств та відомств екологічного профілю.

Накази, інструції, інші нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Найбільш широкими повноваженнями в екологічній сфері щодо видання таких актів наділені Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров'я України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лісового господарства України та деякі інші.

За своєю юридичною природою акти цих органів поділяють на дві групи: а) обов'язкові тільки для підпорядкованих цим органам суб'єктів екологічних відносин; б) обов'язкові й для не підпорядкованих їм підприємств, установ і організацій, а також для громадян. Видання останніх зумовлене міжвідомчими (надвідомчими) повноваженнями відповідних органів, і самі ці акти є джерелами екологічного права.

Найбільш широку компетенцію щодо видання цих актів має Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Його накази, прийняті в межах своїх повноважень, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності, а також громадянами.

До таких актів, зокрема, належать накази міністерства «Про затвердження Положения про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значения» (2003), «Про затвердження Інструкції про розгляд заявок та надання дозволів на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» (2002) тощо.

Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян, або ті, що мають міжвідомчий характер, підлягають обов'язковій державній реєстрації. Вона здійснюється Міністерством юстиції України відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади» та Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 28 грудня 1992 року. Саме після такої реєстрації відповідний акт набуває статусу джерела екологічного права України.

2.Організація і контроль виконання правових актів Президента України

Виконання функцій Президента України здійснюється у певних формах, що характеризують зовнішню сторону його діяльності. Конкретний перелік форм діяльності глави держави обумовлений характером покладених на нього функцій, змістом та обсягом його компетенції.

Функціонування глави держави відбувається в усіх правових формах: установчій, нормотворчій, правозастосовчій, контрольній та інтерпретаційній. Правові форми діяльності врегульовані нормами права, призводять до юридично значущих наслідків, завжди пов’язані з розглядом юридичних справ, виражаються у здійсненні безпосередніх операцій з нормами права за допомогою певних засобів юридичної техніки.

Згідно з ч.3 ст.106 Конституції України результатом застосування правових форм діяльності Президента України можуть бути два види актів – укази і розпорядження, які мають підзаконний характер і є обов’язковими для виконання на всій території України. Більш детальну характеристику актів глави Української держави подано у Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом Президента № 346/93 від 20 серпня 1993 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними указами від 13.10.1993 р. №454/93, від 10.09.1994 р. №512/94 та від 27.01.1999 р. №70/99).

Розпорядженнями Президента України оформлюються: 1) доручення Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади; 2) рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також з питань роботи Адміністрації Президента України; 3) призначення представників від України для участі у роботі міжнародних форумів, у переговорах з представниками (делегаціями) іноземних держав; 4) призначення уповноважених Президента України для представлення його інтересів у державних органах, установах та організаціях. Рішення з інших питань оформлюються у вигляді указів Президента. Додаткову норму до цього правила встановлено Законом «Про оборону Украни», що передбачає наявність ще двох видів президентських актів – директив і наказів Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Установча діяльність Президента України має дворівневий характер, який полягає у тому, що поряд з повноваженнями щодо формування органів держави, їх структурних підрозділів і посадових осіб (установча діяльність у «вузькому» розумінні) передбачається й здійснення повноважень з підбору, підготовки та розстановки кадрів (номінаційна діяльність). Головна особливість установчої діяльності полягає у тому, що вона спрямована на структурні перетворення у державному апараті й суспільному організмі.

Установчу форму діяльності Президента України складають такі провадження (процедури): 1) щодо створення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади; 2) щодо створення судів; 3) щодо створення допоміжних органів і служб; 4) щодо формування персонального складу органів виконавчої влади; 5) щодо формування персонального складу Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів; 6) щодо формування Верховної Ради України. Перші п’ять проваджень здійснюються за нормальних умов функціонування державного механізму, тому можуть бути названі ординарними провадженнями; шосте ж викликається фактом дострокового розпуску Верховної Ради і є особливим (або неординарним).

Організаційне, правове, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення установчої діяльності Президента України покладено на Адміністрацію Президента, а в її складі – насамперед на Головне управління організаційно-кадрової роботи та взаємодії з регіонами. Крім того, Указом Президента від 11 лютого 2000 р. № 208/2000 було утворено Координаційну раду з питань державної служби – постійнодіючий консультативно-дорадчий орган при Президентові України. Згідно з Положенням про Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України, затвердженим Указом Президента України від 21 березня 2000 р. №473/2000, основними завданнями цього органу є визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів державної політики у сфері державної служби; об’єднання зусиль державних органів щодо підвищення її ефективності; розгляд проектів реформування системи державної служби та підготовка пропозицій до плану заходів його впровадження, аналізу і можливого коригування дій; розгляд проектів законів та інших нормативно-правових актів з питань державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, кадрового забезпечення державної служби та державних підприємств, установ, організацій; розгляд питань та пропозицій щодо оптимізації та вдосконалення управління державною службою тощо.

Кульмінаційним етапом установчої діяльності є видання установчого акту. Згідно з п.1 Положення про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, рішення Президента України щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій оформляються указами Президента України. Згідно з ч.4 ст.106 Конституції, акти Президента про призначення і звільнення глав дипломатичних представництв України, про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, про призначення членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади та припинення їх повноважень на цих посадах, а також низка інших указів установчого характеру підлягають обов’язковій контрасигнації Прем’єр-міністром України і міністром, відповідальним за акт та його виконання.

Наступною правовою формою реалізації компетенції глави української держави є нормотворча діяльність, що займає провідне місце у складному механізмі правового регулювання. Згідно з п.1 Положення про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, нормативні акти глави держави, тобто акти, розраховані на постійну або багаторазову дію, оформлюються тільки указами Президента України.

В межах нормотворчої діяльності Президента України, як і в межах його установчої діяльності, нині доцільно розрізняти ординарне і особливе провадження. Ординарне нормотворче провадження являє собою діяльність з оновлення нормативного матеріалу та заповненню прогалин у праві, а особливе охоплює діяльність по внесенню змін в чинні нормативні укази Президента. Ці провадження характеризують самостійну нормотворчу діяльність глави держави. Крім того, Президенту надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що обумовлює наявність ще одного різновиду нормотворчого провадження – законопроектного.

Ординарне і особливе провадження (в межах нормотворчої форми діяльності Президента України) досить ретельно внормовані указами № 346/93 від 20 серпня 1993 р. «Про порядок підготовки і внесення актів Президента України» (із змінами і доповненнями) та № 503/97 від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності». Ці провадження складаються з таких стадій: 1) розробка проекту нормативного указу Президента України (проекти цих актів готують Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції, центральні органи громадських організацій України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, Глава Адміністрації Президента України, Радники Президента України, а також структурні підрозділи Адміністрації Президента); 2) погодження проекту з відповідними органами, установами, організаціями та його візування керівниками й посадовими особами цих органів і установ; 3) реєстрація проекту в Загальному відділі Адміністрації Президента України з доповіддю про це Главі Адміністрації; 4) виконання резолюції Глави Адміністрації Президента України, за необхідності – опрацювання проекту згідно з резолюцією Глави Адміністрації; 5) візування проекту Керівником Головного державно-правового управління і Главою Адміністрації Президента України; подання проекту Главою Адміністрації на підпис Президенту України; 6) підписання указу Президентом України і його оприлюднення.

Проекти актів Президента України подаються разом із супровідним листом і пояснювальною запискою щодо необхідності їх прийняття, а в разі потреби – і з економічним обґрунтуванням, довідковими та аналітичними матеріалами. Проекти актів Президента, подані без додержання зазначених вимог, можуть бути повернені Главою Адміністрації керівникам, які внесли такі проекти.

Більш виразними відмінностями відзначається законопроектне провадження, врегульоване Положенням про порядок роботи з законопроектами та іншими документами, що вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України (затвердженим Указом Президента № 270/95 від 30.03.1995 р. із змінами, внесенніми згідно з Указом Президента № 70/99 від 27.01.1999 р.), Розпорядженням Президента України від 30 травня 1997 р. №221/97-рп «Про порядок проведення експертизи і підготовки на підпис Президентові України законів України», а також Тимчасовим регламентом Кабінету Міністрів України. Це провадження стосується роботи не тільки над законопроектами та законодавчими пропозиціями, які вносяться Президентом України в порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України, але й з законопроектами та законодавчими пропозиціями, які подані іншими суб’єктами права законодавчої ініціативи та надійшли з парламенту, в разі підготовки зауважень, змін і доповнень до них, а також в разі повернення Президентом України в порядку відкладального вето Закону України із зауваженнями і пропозиціями для повторного розгляду Верховною Радою.

Законодавче провадження складається з тих самих стадій, що й ординарне, але кожна з них є специфічною за своїм змістом, оскільки в даному випадку мова йде про розробку актів, що мають вищу юридичну силу, а результатом цього провадження є не чинний нормативний акт, а законопроект (тобто у цьому випадку діяльність Президента носить не остаточний, а первинний характер).

До специфіки цього провадження слід віднести такі вимоги: 1) законопроекти, що потребують змін чи доповнень до Конституції України, а також положення законопроектів, остаточне прийняття рішення по яких можливе лише за результатами референдуму, повинні містити необхідні позначення, 2) у супровідній записці на ім’я Президента ініціатор підготовки законопроекту повинен зазначити, кого він рекомендує для участі в роботі комітетів Верховної Ради України під час попереднього опрацювання законопроекту перед винесенням його на розгляд на пленарному засіданні парламенту, 3) до законопроектів та законодавчих пропозицій, які стосуються питань, віднесених до компетенції уряду, або реалізація яких потребує бюджетних витрат, необхідно додавати висновок Кабінету Міністрів України, 4) законопроекти, підготовані для внесення на розгляд парламенту в порядку законодавчої ініціативи Президентом України, обов’язково візуються не тільки Керівником Головного державно-правового управління і Главою Адміністрації Президента України, але й Керівником Управління з питань забезпечення зв’язків з Верховною Радою України, Конституційним Судом України та Кабінетом Міністрів України (на предмет відповідності вимогам щодо оформлення законопроектів), 5) підписані Президентом України законопроекти не оприлюднюються, а реєструються у Секретаріаті Адміністрації Президента і передаються до Верховної Ради України.

Важливою правовою формою реалізації компетенції Президента України є правозастосовча діяльність, за допомогою якої «забезпечується безперервність процесу реалізації нормативно-правових приписів шляхом наділення одних учасників правовідносин суб’єктивними правами і покладення на інших відповідних юридичних обов’язків або шляхом розгляду (вирішення) питань про наслідки правових спорів і правопорушень і притягнення винних до юридичної відповідальності». В межах цієї правової форми діяльності виділяються три основні стадії: 1) встановлення фактичних обставин справи, 2) вибір та аналіз норми права, 3) вирішення юридичної справи.

Правозастосовча форма реалізації компетенції Президента України використовується при здійсненні ним своїх повноважень, передбачених пп.4, 16, 19–21, 24–27 ст.106 Конституції України. При цьому може виконуватись як правонадільна функція правозастосовчої діяльності (наприклад, у випадку здійснення помилування чи прийняття рішення з питань громадянства України), так і правоохоронна (у випадку прийняття рішення про мобілізацію або введення надзвичайного чи воєнного стану, про скасування актів Кабінету Міністрів України чи актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим).

В межах правозастосовчої форми діяльності Президента України можна виділити такі провадження: 1) щодо визнання іноземних держав; 2) щодо скасування актів уряду України та Ради міністрів АРК; 3) з питань оголошення стану війни і використання Збройних Сил України; 4) з питань мобілізації і введення воєнного стану; 5) щодо введення надзвичайного стану; 6) щодо присвоєння вищих спеціальних звань і класних чинів; 7) нагородне; 8) з питань громадянства; 9) щодо надання притулку в Україні; 10) з питань помилування.

Правозастосовчі провадження завершуються прийняттям правозастосовчого (індивідуального) акту. Скасування актів Кабінету Міністрів України, нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань України, вищих військових звань, дипломатичних рангів, інших спеціальних звань і класних чинів, заснування президентських відзнак і нагородження ними, прийняття громадянства і вихід з громадянства України, надання політичного притулку і помилування оформляються виключно указами Президента України.

Ще однією правовою формою реалізації компетенції Президента України є контрольна діяльність. На сьогодні в літературі доведена необхідність виділення контролю в якості самостійного типу юридичної діяльності, хоча його основні стадії логічної послідовності збігаються зі стадіями правозастосування. Спеціалісти з теорії наукового управління виходять з того, що контроль – це система спостереження і перевірки процесу функціонування відповідного об’єкта з метою виправити його відхилення від заданих параметрів.

Контрольна діяльність Президента України не отримала належного закріплення в Конституції, проте це не може слугувати підставою для заперечення проти такої форми реалізації його компетенції, оскільки контроль є необхідним елементом будь-якої управлінської діяльності. Адже для успішного виконання покладених на главу держави повноважень керівництва зовнішньополітичною діяльністю та забезпечення обороноздатності та національної безпеки України об’єктивно необхідний дієвий контроль з боку Президента за станом справ у цих сферах, за діяльністю підпорядкованих органів та якістю виконання виданих ним актів.

Крім того, необхідність контрольної діяльності глави держави випливає з характеру інших його повноважень. Зокрема, право припиняти повноваження членів уряду, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій потребує здійснення постійного контролю за діяльністю зазначених посадових осіб з точки зору її ефективності й законності, а право скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим, зупиняти дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим обумовлює потребу здійснювати контроль за законністю всіх актів, що приймаються цими органами.

Яскравим прикладом значущості контрольної форми в діяльності глави держави є Указ від 29 березня 2000 р. №549/2000 «Про заходи щодо вдосконалення організації контролю за виконанням актів та доручень Президента України». Цим актом встановлено, що керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади несуть персональну відповідальність за своєчасне і повне виконання актів і доручень Президента України, а координацію заходів щодо забезпечення контролю за виконанням актів та доручень Президента України, доручень Глави Адміністрації Президента України органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в частині делегованих їм повноважень покладено на Головне контрольне управління Адміністрації Президента України.

Досить розповсюдженою є здійснення «подвійного» контролю. Так, здійснення контролю за виконанням рішень, прийнятих Президентом за результатами робочих поїздок, покладено на Головне контрольне Управління Адміністрації Президента України та Головне управління організаційно-кадрової роботи та взаємодії з регіонами (п.4 Указу Президента України № 1144/95 від 09.12.1995 р. «Питання підготовки та проведення робочих поїздок Президента України» із змінами, внесеними Указом №70/99 від 27.01.1999 р.), а контроль за виконанням Указу Президента № 681/95 від 02.08.1995 р. «Питання підготовки закордонних візитів Президента України та реалізації досягнутих під час візитів домовленостей» здійснює Головне контрольне управління та Головне управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента.

Контрольна форма реалізації компетенції Президента України є найменш унормованою, що вкрай ускладнює можливість виділення окремих проваджень в її межах. На сьогодні можна вести мову лише про теоретичні аспекти цієї проблеми, оскільки загалом відсутні конкретні строки здійснення тих чи інших контрольних заходів, не врегульовані процедурні аспекти, нормативно не встановлена більшість параметрів, які визначають специфіку окремих проваджень.

У працях з теорії держави та права в якості критеріїв розмежування контрольних проваджень використовують зміст управлінської діяльності підконтрольного об’єкта або особливості організаційно-правових форм управлінської діяльності й специфіку засобів і методів контрольної діяльності. Виходячи з цих критеріїв, у межах контрольної форми діяльності Президента України можна виділити два основних види контрольних проваджень – правотворче і виконавче. Правотворче контрольне провадження являє собою надвідомчий контроль Президента як гаранта Конституції за правотворчою діяльністю Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та Ради міністрів Автономної Республіки Крим (безпосередньо), а також за правотворчою діяльністю голів місцевих державних адміністрацій (опосередковано – через уряд і голів місцевих держадміністрацій вищого рівня). Виконавче контрольне провадження збігається з вищеозначеним за переліком підконтрольних суб’єктів, але відрізняється за об’єктами контролю.

Контроль за діяльністю державних органів і посадових осіб у сфері забезпечення національної безпеки і оборони виключений з компетенції підрозділів Адміністрації Президента (у тому числі – й з боку Головного контрольного управління) і здійснюється безпосередньо Радою національної безпеки і оборони України.

Усі контрольні провадження завершуються виданням відповідного акта Президента України, форма якого залежить від його змісту. Скасування незаконних актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голів місцевих державних адміністрацій, зупинення дії нормативних актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також рішення про звільнення з посад керівників відповідних державних органів оформлюється указами Президента, а доручення Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам державної влади та рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань – розпорядженнями Президента. Особливою формою реагування глави держави за підсумками проведених контрольних заходів відносно актів парламенту та Верховної Ради Автономної Республіки Крим є звернення до Конституційного Суду з поданням про відповідність цих актів Конституції України.

Нарешті, останньою правовою формою реалізації компетенції Президента України є правороз’яснювальна або інтерпретаційна діяльність, яка являє собою «складну, багатогранну, пронизуючу всі основні форми створення і реалізації права роботу... щодо з’ясування і пояснення сенсу і цілей норм права».

Правові режими інтерпретаційної діяльності на сьогодні ще тільки складаються, оскільки донедавна як юридична наука, так і практика не звертали достатньої уваги на це питання. Проте якість акта офіційного тлумачення і його наступна ефективність значною мірою обумовлюються атмосферою, в якій він розроблявся, що ставить на порядок денний проблему детальної правової регламентації правороз’яснювальної діяльності.

Тлумачення прийнятих Президентом України актів мають готуватися згідно з Положенням про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України й оформлятися указами глави держави. Провідною структурою з цих питань є Відділ підготовки та опрацювання указів Головного державно-правового управління Адміністрації Президента України.

На жаль, за період з 1991 по 2000 рік було видано лише один інтерпретаційний акт глави держави – Указ Президента України від 27 січня 1999 р. №71/99 «Про тлумачення окремих положень Указу Президента України від 18 червня 1998 року №651». Це свідчить про значне відставання у застосуванні інтерпретаційної форми реалізації його компетенції. Більше того, порушенням конституційних принципів законності та розподілу влад вважаємо випадки, коли тлумаченням актів глави держави займається Кабінет Міністрів України. Підсумовуючи аналіз правових форм реалізації компетенції Президента України, можна констатувати, що рівень їх правової регламентації загалом залишається низьким, особливо у частині процесуальних норм; виняток становлять, хіба що, провадження з питань громадянства, нагородження і помилування, а також більшість нормотворчих проваджень, які досить ретельно внормовані як з матеріальної, так і процесуальної сторони. На нашу думку, слід було б розробити відповідні положення про порядок здійснення кожної з правових форм діяльності глави держави, які б докладно регламентували усі види проваджень з виділенням окремих стадій, встановленням строків здійснення кожної дії чи операції та зазначенням необхідних атрибутів кінцевих актів.

Неправові форми діяльності державних органів не такі помітні для «стороннього ока», та й не справляють безпосереднього впливу на суспільні відносини, виконуючи роль певного «чорновика» для майбутніх правових рішень і дій. Серед неправових форм діяльності розрізняють організаційні та матеріально-технічні.

На відміну від правової форми, де виражене одностороннє волевиявлення уповноваженого на реалізацію компетенції державного органу, в організаційних формах більше представлені різні точки зору і підходи, обговорення і дискусії, компроміси і узгодження. Така діяльність не потребує повного і суворого юридичного оформлення, не пов’язана із здійсненням юридично значущих дій. Водночас це не означає, що організаційна діяльність ніяк не регулюється правом, оскільки вона в цілому є підзаконною і здійснюється в межах чинного законодавства і в межах компетенції того чи іншого органу. Однак правом тут регламентується лише загальна процедура вчинення дій. Організаційні дії не потребують видання спеціальних юридичних актів і проводяться в порядку поточної діяльності.

Саме з таких форм складаються стадії правової діяльності всіх органів влади, у тому числі й Президента України. Адже будь-який правовий акт є вираженням державної волі, але це лише кінцевий результат колективних підготовчих дій, направлених на оптимізацію змісту владного рішення. Кожна така дія є неправовою за своєю формою, оскільки не викликає безпосередніх юридичних наслідків, але вона вносить свою певну частку в кінцевий правовий результат. Конкретний перелік таких форм обумовлюється специфікою правової форми, змістом компетенції, особливостями структури і персонального складу компетентного органу.

Крім того, слід розрізняти неправові форми реалізації компетенції глави держави, які здійснюються ним особисто, і ті неправові форми, які здійснюються працівниками Адміністрації Президента. Неправові форми реалізації компетенції глави української держави, що здійснюються працівниками Адміністрації, виступають в якості елементів окремих стадій тих проваджень, що відносяться до правових форм діяльності Президента. Наприклад, опрацювання проектів указів Президента саме по собі не призводить до видання нормативного акту, але є необхідним елементом тривалого процесу нормотворчої діяльності і вносить свою частку в кінцевий результат цієї правової форми. Водночас неправові форми реалізації компетенції Президента, які здійснюються ним особисто, не включаються безпосередньо до стадій правової діяльності, але впливають на їх зміст і направленість. До таких неправових форм діяльності Президента слід віднести: 1) проведення координаційних зборів, нарад, науково-практичних конференцій; 2) здійснення робочих поїздок по країні; 3) здійснення робочих та офіційних закордонних візитів; 4) проведення міжнародних зустрічей, особистих і телефонних переговорів; 5) участь у роботі міжнародних організацій та міжнародних конференцій; 6) виступи на пленарних засіданнях парламенту; 7) головування на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України; 8) заслуховування звітів підконтрольних і підзвітних органів та посадових осіб; 9) особистий прийом громадян, посадових осіб органів державної влади та об’єднань громадян; 10) розгляд звернень громадян; 11) офіційні та робочі зустрічі з посадовими особами і фахівцями; 12) проведення прес-конференцій, надання інтерв’ю та здійснення інших форм зв’язків з громадськістю.

Матеріально-технічні форми діяльності мають допоміжний характер, притаманні функціонуванню підрозділів Адміністрації Президента України і зводяться до складання довідок, оглядів, звітів, здійснення діловодства та ін.

Деякі з неправових форм діяльності глави держави вже піддані нормативному регулюванню з боку законів України та указів самого Президента (зокрема, порядок розгляду звернень громадян регулюється Законом України «Про звернення громадян», головування на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України – Законом «Про Раду національної безпеки і оборони України», здійснення робочих поїздок Президента по Україні частково внормовано Указом Президента «Питання підготовки та проведення робочих поїздок Президента України»), однак переважна більшість усе ще здійснюється поза межами правового регулювання, що, з одного боку дає простір для обрання найбільш доречних процедур і термінів для кожного випадку окремо, але з другого – призводить до невизначеності, неорганізованості і в підсумку – до зниження їх ефективності. Було б доречним охопити правовим регулюванням (у першу чергу – шляхом видання відповідних указів Президента) усі неправові форми реалізації компетенції глави держави, звернувши особливу увагу на процесуальні моменти.

5.1. Місцеві ради – органи місцевого самоврядування.

План: 1.Місцеві ради – органи місцевого самоврядування.

2.Формування, строк повноважень місцевих рад.

3.Порядок підготовки та проведення сесій місцевих рад.

4.Організація роботи депутатів місцевих рад, їх права і обов’язки, гарантії діяльності.

Література: 3 (280-324),6(139-150) 9(124-150) 15(163-168).

1. Місцеві ради – органи місцевого самоврядування.

Одними з представницьких органів територіальних громад згідно з Конституцією та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", є відповідні місцеві ради. Для з'ясування сутності цих органів доцільно визначати їх роль і місце в системі місцевого самоврядування.

Світовий досвід свідчить, що виборні органи — головні носії самоврядних повноважень. Представницька демократія є більш професійною, аніж безпосередня демократія і, відповідно до змісту ст. 5 Конституції України, саме ради як виборні, а, отже, і представницькі органи є органічним елементом системи влади на місцях і виступають однією з форм участі громади в управлінні суспільними та державними справами.

Основні ознаки рад як представницьких органів:

1) це колегіальні органи, до складу яких входять депутати, обрані безпосередньо населенням на підставі виборів;

2) вони здобувають мандат довіри безпосередньо від населення в межах територіальної громади, яка є первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень;

3) їх діяльність поширюється на всю територію проживання громади;

4) згідно із законом, вони наділені правом представляти інтереси територіальних громад;

5) приймають рішення від імені громад;

6) є органами загальної компетенції, до відання яких відносяться всі питання, що вимагають нормативного регулювання;

7) посідають провідне місце у системі всіх органів місцевого самоврядування;

8) виражають волю всього населення територіальної громади, надаючи їй загальнообов'язкового характеру і здійснюючи в такий спосіб місцеву владу;

9) у своїй діяльності сполучають місцеві інтереси з державними.

Отже, представницькі органи місцевого самоврядування — ради — є колегіальними органами загальної компетенції, які складаються з обраних безпосередньо населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці, виражають їх волю, приймаючи від її імені рішення, що мають загальнообов'язковий характер.

Місцевий (базовий) і регіональний рівні місцевих рад як представницьких органів місцевого самоврядування

Місцевий (базовий) і регіональний рівні рад будуються згідно з існуючим в Україні адміністративно-територіальним устроєм. До представницьких органів місцевого самоврядування належать:

Верховна Рада Автономної Республіки Крим — представницький орган автономії (ст. 136 Конституції України, розділ III, глава VI Конституції Автономної Республіки Крим, прийнята 21 жовтня 1998 р. і затверджена Законом України 23 грудня 1998 р. та Законом України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 p.);

сільські, селищні, міські ради (ст. 146 Конституції України; ст. 10 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні");

районні та обласні ради — органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси громад сіл, селищ і міст (ст. 146 Конституції України, ст. 5 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

Місцеві ради будуються у повній відповідності з існуючим в Україні адміністративно-територіальним устроєм.

Адміністративно-територіальний устрій України — це зумовлена географічними, історичними, економічними, етнічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація Української держави з поділом її на складові частини — адміністративно-територіальні одиниці, відповідно до яких будується як система державних органів, так і рівні органів місцевого самоврядування.

Згідно з Конституцією України та проектом Закону України "Про адміністративно-територіальний устрій України", систему адміністративного устрою складають адміністративні одиниці: області, райони, міста (районного, республіканського, обласного значення і міста, що мають спеціальний статус), райони в містах, селища і села.

Отже, адміністративно-територіальний поділ — необхідна умова організації представницької влади на місцях. Іншими словами, ради повинні бути "прив'язані" до певної адміністративно-територіальної одиниці.

Під адміністративно-територіальною одиницею розуміється частина території України, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Таким чином, саме адміністративні одиниці є просторовою основою відповідних територіальних громад, а звідси, і їх представницьких органів — рад, що створюються з метою зручності управління на місцях.

У свою чергу, адміністративно-територіальні одиниці за соціально-територіальними ознаками поділяються на населені пункти (села, селища, міста) та регіони (райони й області). Такий поділ є підставою для виділення в процесі побудови представницьких органів місцевого самоврядування двох рівнів: місцевого (базового) та регіонального.

Для визначення елементів місцевого (базового) рівня потрібно з'ясування сутності такої категорії, як населений пункт.

Згідно зі ст. 7 проекту Закону "Про адміністративно-територіальний устрій України", населений пункт — це частина комплексно заселеної території, яка склалася внаслідок господарської та іншої соціальної діяльності, має сталий склад населення і власну назву, зареєстровану в передбаченому Законом порядку.

Розрізняють сільські та міські населені пункти.

До категорії сільських населених пунктів як елементів місцевого (базового) рівня територіальної організації місцевого самоврядування належать села — населені пункти зі сталим складом населення, переважна частина якого зайнята в сільському господарстві.

До категорії міських населених пунктів як елементів місцевого базового рівня територіальної організації представницьких органів місцевого самоврядування належать селища, міста, а також, на підставі ст. 5 Закону про місцеве самоврядування в Україні, райони в місті.

На відміну від сіл, селища — це населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах по виробництву й переробці сільськогосподарської продукції, та інші населені пункти, що мають комунальну і соціальну інфраструктуру й переважна частина населення яких зайнята у промисловому виробництві чи соціально-культурній сфері.

Міста, своєю чергою, підрозділяються на такі види: міста районного значення; міста республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; міста обласного значення; міста, що мають спеціальний статус відповідно до Конституції України (Київ і Севастополь); райони в містах і міські округи.

Спеціальна ознака міст полягає в тому, що вони є не лише територіальною основою для формування на їх території представницьких органів місцевого самоврядування, а й те, що проектом Закону про адміністративно-територіальний устрій України визначається кількість населення, яка мешкає в перерахованих містах (статті 10,11 Закону).

Це є підставою для наступного визначення кількісного складу рад місцевого самоврядування в Законі України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998 р.

Так, до категорії міст районного значення відносять міста, на території яких розташовані промислові підприємства, комунальне господарство, житловий фонд, мережа соціально-культурних закладів і підприємств, з кількістю населення понад 10 тисяч жителів, переважна частина якого зайнята в промисловості чи соціально-культурній сфері.

До категорії міст республіканського (Автономна Республіка Крим) значення відносять міста, які є економічними і культурними центрами, мають розвинуту промисловість, комунальне господарство, значний житловий фонд, з кількістю населення понад 50 тисяч жителів.

Такі самі вимоги ставляться і до категорії міст обласного значення. Однак треба зазначити, що із загальних вимог до згаданих міст є винятки. Зокрема, до категорії міст республіканського (Автономної Республіки Крим), а також до міст обласного значення можуть бути віднесені населені пункти з кількістю населення менше 50 тисяч жителів, якщо вони мають важливе промислове, соціально-культурне, історичне, оборонне значення, перспективу економічного розвитку, або населені пункти, які включені до курортних зон і на їх території розташовані санаторії, стаціонарні лікувальні й оздоровчі заклади, туристичні бази, інші заклади відпочинку.

До категорії міст, що мають спеціальний статус, відносять міста Київ і Севастополь, чисельність населення яких перевищує 1 мільйон жителів.

До базового рівня місцевого самоврядування відносять також райони в містах.

Проект Закону про адміністративно-територіальний устрій України (ст. 16), а також Закон про місцеве самоврядування в Україні (ст. 5) передбачають, що в містах з кількістю населення не менш як 300 тисяч жителів можуть бути утворені адміністративно-територіальні одиниці — райони у місті. Закон про місцеве самоврядування в Україні уточнює це положення.

Згідно з п. 2 ст. 5 Закону, у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до Закону можуть бути створені районні в місті ради.

Проте, на відміну від вищеназваних категорій сіл, селищ, міст та інших територіальних утворень, в яких, згідно із Законом про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, голови ради обираються окремо від депутатів представницьких органів, райони в містах ради обирають голову ради, який одночасно є і головою виконавчого комітету.

Отже, для місцевого (базового) рівня місцевого самоврядування як територіальної основи місцевих рад відносять: села; селища; міста районного, республіканського (Автономна Республіка Крим), обласного значення; міста, що мають спеціальний статус відповідно до Конституції України (Київ і Севастополь); райони в місті.

Створювані на території цих населених пунктів представницькі органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження від імені та в інтересах територіальних громад, які, у свою чергу, впливають на діяльність цих рад, застосовуючи відповідні форми безпосередньої демократії: місцеві референдуми, місцеві ініціативи, громадські слухання тощо.

Саме тому функціонування місцевого (базового) рівня місцевого самоврядування ефективно безпосередньо на місцях проживання жителів у селах, селищах, містах. Саме в цих територіальних межах і утворюються територіальні громади як найбільш оптимальна форма об'єднання спільних інтересів людей за місцем їх проживання.

Серед місцевих рад виділяють обласні та районні ради, територіальною базою яких є регіональний рівень місцевого самоврядування, до якого відносять області та райони.

Область — адміністративно-територіальна одиниця, яка утворилася в межах території України, має певні історичні, економічні, екологічні, географічні та демографічні особливості, складається з районів і міст обласного значення.

Район — це частина території області переважно з агропромисловим характером економіки, транспортною, інформаційною та іншою соціальною інфраструктурою, спрямованою на забезпечення зв'язків між населеними пунктами, розташованими на його території.

Райони складаються із сіл, селищ, міст районного значення.

Уже зазначалося, що області і райони належать не до категорії населених пунктів, про які йшлося, а до регіонів. Тобто вони є лише територіальною основою, в межах якої вже існує певна сукупність територіальних громад, що функціонують на території відповідних областей і районів.

Створювані на території цих регіональних одиниць районні та обласні ради є формою прояву та інтеграції волі й інтересів виборців, які мешкають на території рад місцевого (базового) рівня.

Це виявляється, зокрема, у тому, що, згідно зі ст. 4 Закону про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, загальний склад районних рад визначається з урахуванням кількості територіальних громад адміністративно-територіальних одиниць, що входять до складу, а загальний склад обласних рад визначається з урахуванням кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу області. Тим самим забезпечуються спільні інтереси відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст (ст. 5 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"),

Проте наявність базового та регіонального рівнів не породжує підпорядкованості перших другим та не ставить питання визначення первинності чи вторинності серед представницьких органів місцевого самоврядування, оскільки первинним суб'єктом місцевого самоврядування є територіальна громада.

Отже, підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що порядок формування представницьких органів безпосередньо залежить від існуючого в Україні адміністративно-територіального устрою.

За своїми соціально-територіальними ознаками, адміністративно-територіальні одиниці поділяються на населені пункти, які є просторовою основою для формування і функціонування рад базового рівня, та регіони, які є просторовою основою для організації та діяльності регіональних представницьких органів місцевого самоврядування.

Місцеві ради як представницькі органи місцевого самоврядування формуються на підставі існування місцевого (базового) та регіонального рівнів.

Базовий рівень включає сільські, селищні, міські та районні у місті ради, які утворюються на території сіл, селищ, міста районного, обласного, республіканського значення, міста, що має спеціальний статус (Київ та Севастополь), та районів у містах.

Регіональний рівень місцевих рад представницьких органів місцевого самоврядування включає як елементи цієї системи обласні та районні ради, що утворюються на території відповідних областей і районів.

Відмінності між цими двома рівнями досить чітко визначені у пунктах 1 і 2 ст. 10 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні".

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в інтересах всіх функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією, цим та іншими законами.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, місту межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

2.Формування, строк повноважень місцевих рад

Відповідно до ст. 10 Закону про місцеве самоврядування в Україні порядок формування та організація діяльності радрегламентуються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад. Окремо ж порядок формування представницьких органів місцевого самоврядування визначається у ст. 45 зазначеного Закону.

На підставі п.п. 1 і 2 цієї статті сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення), районні, обласні ради складаються з депутатів, які обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років – ч.I ст.141 Конституції України.

Відповідно до ст.12 Закону про місцеве самоврядування сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки (ч.II ст.141 Конституції України) в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі.

Порядок організації і проведення виборів депутатів та сільських, селищних, міських голів визна­чається Законом України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 року.

Продемонструвати схему: „Основні засади місцевих виборів”.

При цьому Закон окремо визначає особливості виборів депутатів рад базового, регіонального рівнів та їх голів. Зокрема, замажоритарною виборчою системою відносної більшості проводяться вибори депутатів сільських, селищних рад в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідного села (кількох сіл, жителі яких добровільно об’єднались у сільську громаду), селища та вибори сільських, селищних, міських голів, які проводяться в єдиному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної територіальної громади.

Вибори депутатів міських, районних у містах, районних, обласних та міст Києва і Севастополя рад, Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться за пропорційною виборчою системою по багатомандатних виборчих округах, межі яких співпадають відповідно з межами міст, районів, областей, міст Києва і Севастополя рад, Автономної Республіки Крим згідно з існуючим адміністративно-територіальним поділом.

Відповідно до п. 3 ст. 45 Закону про місцеве самоврядування в Україні та ст. 16 виборчого Закону рішення про загальний склад (кількість депутатських мандатів) місцевої ради, що має обира­тися, приймається відповідною радою поточного скликання не пізніше ніж за 90 днів до дня місцевих виборів.

У разі коли рада поточного скликання у встановлений строк не визначаться щодо загального складу ради, яка має обиратися, загальний склад відповідної ради дорівнює мінімальній межі, встановленій виборчим Законом.

Рішення про загальний склад місцевої ради, у разі призначення перших місцевих виборів, приймає відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласна, Київська або Севастопольська міська рада у чисельності, визначеній цим Законом.

Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради має становити при чисельності:

до 3 тисяч виборців — від 16 до 26 депутатів;

до 5 тисяч виборців — від 20 до 30 депутатів;

до 20 тисяч виборців — від 30 до 36 депутатів;

до 50 тисяч виборців — від 30 до 46 депутатів;

до 100 тисяч виборців — від 36 до 50 депутатів;

до 250 тисяч виборців — від 40 до 60 депутатів;

до 500 тисяч виборців — від 50 до 76 депутатів;

до 1 мільйона виборців — від 60 до 90 депутатів;

до 2 мільйонів виборців — від 76 до 120 депутатів;

понад 2 мільйони виборців — від 76 до 150 депутатів.

Загальний склад Верховної Ради Автономної Республіки Крим

визначається Конституцією Автономної Республіки Крим. Відповідно до п.1 статті 22 Конституції України Верховна Рада Автономної республіки Крим складається з 100 депутатів.

Як вже зазначалося, якщо рада не визначилася щодо свого загального складу в термін, встановлений Законом, загальний склад відповідної ради, що обирається, має відповідати мінімаль­ному рівню, встановленому Законом.

Строк повноважень ради може бути припинений достроково.

Відповідно до ст. 78 Закону про місцеве самоврядування в Україні, підставами для дострокового припинення повноважень є:

прийняття радою рішень з порушенням Конституції України,

Закону про місцеве самоврядування та інших законів, прав і свобод громадян, ігнорування при цьому вимог компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом.

Достроково припиняються повноваження ради також у випадку, якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у строки, встановлені Законом, або рада не вирішує питань, віднесених до її відання.

Згадані підстави стосуються як рад базового, так і рад регіонального рівня.

Відповідно до статей 19 та 140 Конституції, ст. 2 Закону про місцеве самоврядування в Україні, органи та посадові особи місцевого самоврядування повинні під свою відповідальність вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Тому рішення місцевих рад повинні відповідати Конституції та законам України. Прийняття місцевими радами рішень з перевищенням їх повноважень, з порушенням встановленої процедури є підставою дострокового припинення їх повноважень.

Прийняття місцевими радами рішень з порушенням прав і свобод громадян, в результаті чого обмежуються права людини, створюються перешкоди для їх здійснення, на особу покладаються обов’язки, не передбачені законодавством, або громадянин незаконно притягається до якогось виду відповідальності, також може бути підставою для дострокового припинення повноважень ради.

Суб’єктами порушення питання щодо дострокового припинення повноважень місцевої ради, згідно з п.п. 2—4 ст. 78 Закону про місцеве самоврядуванні в Україні є територіальна громада, рада, її голова та Верховна Рада України.

Так, територіальна громада у будь-який час може достроково припинити повноваження органів чи посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень, у разі ігнорування сільською, селищною, міською, районною у місті радою інтересів територіальних громад. В останньому випадку територіальна громада може висловити недовіру сільській, селищній, міській, районній у місті раді на місцевому референдумі.

Місцевий референдум про дострокове припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної у місті ради призначається як на пропозицію голови цих рад, так і на вимогу не менш як 1/10 частини громадян, що проживають на відповідній території і мають право голосу.

За наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 78 Закону про місцеве самоврядування в Україні, рішення суду про визнання актів ради незаконними, висновків відповідного комітету Верховної Ради України остання може призначити позачергові вибори сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради. Питання про призначення Парламентом України позачергових виборів сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради може порушуватись перед Верховною Радою України сільським, селищним, міським головою, головою обласної, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації.

Прийняття місцевою радою рішення з порушенням Конституції України, Закону про місцеве самоврядування в Україні та інших законів, прав і свобод громадян є підставою дострокового припинення повноважень ради за умови, що рада не привела таке рішення у відповідність із законом на вимогу компетентних органів.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» не визначає органи, які мають право вимагати від місцевих рад привести рішення у відповідність із законом. Це питання регулюється іншими чинними законами України.

Згідно із Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. Уповноважений Верховної ради України з прав людини має право вносити подання до органів місцевого самоврядування для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина (ст. 15 Закону).

Нагляд за відповідністю актів органів місцевого самоврядування вимогам Конституції України та чинним законам здійснює також прокуратура (ст.ст. 1, 19 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.). Прокурор має право вносити протест на рішення місцевих рад про скасування акта або приведення його у відповідність із законом. Однак, згідно зрозділом 15 ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ п. 9 Конституції України прокуратура здійснюватиме нагляд за додер­жанням і застосуванням законів місцевими радами тільки до введення в дію законів, що мають регулювати діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів.

Комітети Верховної Ради України здійснюють контроль за відповідністю підзаконних актів Конституції та законам України, їхні рекомендації підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Про результати розгляду та вжиті заходи місцеві ради повинні повідомити комітети у встановлений ними строк (статті 5, 8 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. зі змінами від 14 липня 1998 р.).

Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян (ст. 25 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.).

Дострокове припинення повноважень ради тягне за собою конституційно-правову відповідальність місцевих рад, яка застосовується державою чи територіальною громадою до місцевих рад, а також адміністративно-правові, цивільно-правові та інші види відповідальності.

Особливості формування структури районних у містах, районних та обласних рад.

Свої особливості має формування районних у містах, районних та обласних рад.

Районна в місті рада є представницьким органом внутрішньоміської (районної у місті) громади, яка згідно з Конституцією України не виступає самостійним суб’єктом місцевого самоврядування. Районна у місті рада не має самостійного конституційного статусу і створюється за рішенням відповідної міської ради відповідно до положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Така характеристика статусу районної у місті ради була підтверджена у рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 2000 року № 1- рп/2000 (справа про місцеве самоврядування).

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України „Про місцеве самоврядування” іншими законами України, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Обласні та районні ради не виступають представницькими органами обласних і районних громад, оскільки Конституція України не визнає наявності таких громад і не розглядає населення області, району як суб’єкт місцевого самоврядування. Обласні та районні ради конституюються (ст.10) як органи місцевого самоврядування, що представляють (як уже наголосили) спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст у межах повноважень, передах їм сільськими, селищними, міськими радами. Тому вони утворюють так званих вторинний (похідний) рівень самоврядування, який умовно можна назвати регіональним.

Структура районної, обласної, районної в місті ради, як вже зазначалося, відрізняється від структури представницьких органів відповідних територіальних громад. У першу чергу, відрізняється статус голів цих рад - вони обираються відповідними радами з числа самих депутатів таємним голосуванням строком на 5 років і є значно більше залежними від ради у порівнянні з сільськими, селищними, міськими головами. Голова ради працює у раді на постійній основі, не може мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток. Він виконує свої обов’язки до обрання голови ради нового скликання, крім випадків дострокового припинення повноважень голови ради.

У своїй діяльності голова ради є підзвітним раді і може бути звільнений з посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не менш як 2/3 депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування. Голова районної, обласної, районної в місті ради може мати заступника, який обирається радою за поданням голови з числа депутатів цієї ради шляхом таємного голосування. Заступник голови ради в разі відсутності голови ради або неможливості виконання ним своїх обов’язків з інших причин здійснює повноваження голови відповідної ради.

Районні і обласні ради можуть створювати президію (колегію). Президія (колегія) обласної, районної ради являє собою факультативний, дорадчий орган, до складу якого входять голова ради, заступник і голови постійних комісій (за посадою), а також уповноважені представники депутатських груп і фракцій. Цей орган покликаний виконувати внутрішні, допоміжні функції. Президія ради попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, що виносяться на розгляд ради, і може приймати рішення, які мають дорадчий характер. Президія діє на основі Положення про неї, що затверджується радою. Відкриває і веде засідання президії голова ради, а в разі його відсутності — заступник голови ради. Президія ради не дублює діяльності постійних комісій ради; на її розгляд зазвичай виносяться питання, щодо яких є істотні розбіжності у позиціях депутатських груп і фракцій. Як свідчить практика, діяльність президії ради може бути ефективною лише у випадку, коли кількість депутатських груп і фракцій є невеликою, а їх позиції не є полярними.

Сьогодні районні й обласні ради не мають виконавчих органів, а тільки виконавчі апарати. Обласна та районна рада не утворюють власних виконавчих органів, а відповідні повноваження делегуються нею обласній, районній державній адміністрації. Організаційне, правове, інформаційне, аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності ради, її органів, депутатів здійснює апарат ради, який утворюється відповідною радою. Він сприяє здійсненню відповідною радою взаємодії і зв’язків з територіальними громадами, місцевими органами виконавчої влади, органами та посадовими особами місцевого самоврядування. Виконавчий апарат ради за посадою очолює голова відповідної ради.

3.Порядок підготовки та проведення сесій місцевих рад.

Як уже зазначалося, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. отже, органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, є місцеві ради. при цьому слід відзначити, що спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст представляють районні й обласні ради.

До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. окрім цього територіальні громади обирають строком на чотири роки відповід­но сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради і головує на її засіданнях. голова ж районної і голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.

Порядок організації і проведення виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів визначається Законом України “про вибори депутатів Верховної ради автономної республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”.

Слід відзначити, що місцева рада вважається повноважною за умови обрання не менш як двох третин депутатів від загального складу ради. У разі якщо до ради обрано менше двох третин її складу, до обрання необхідної кількості депутатів продовжує здійснювати повноваження рада попереднього скликання. У разі дострокового припинення повноважень деяких депутатів, внаслідок чого до складу ради входить менш як дві третини депутатів, до обрання необхідної кількості депутатів така рада вважається повноважною за наявності більше половини депутатів від загального складу ради.

Місцева рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань її постійних комісій.

Перша сесія новообраної сільської, селищної, міської ради скликається відповідною територіальною виборчою комісією не пізніш як через два тижні після реєстрації новообраних депутатів ради в кількості, яка забезпечує повноважність складу ради. перше пленарне засідання першої сесії відкриває голова зазначеної територіальної виборчої комісії, який інформує раду про підсумки виборів депутатів, а також про підсумки виборів відповідно сільського, селищного, міського голови. З моменту визнання повноважень депутатів ради нового скликання та новообраного сільського, селищного, міського голови головує на пленарних засіданнях ради першої сесії новообраний голова.

У разі якщо на час проведення першої сесії відповідний сільський, селищний, міський голова не обраний, про що на сесії ради інформує голова територіальної виборчої комісії, рада обирає тимчасову президію з числа депутатів ради в кількості трьох — п’яти осіб. члени тимчасової президії почергово головують на пленарних засіданнях ради до обрання секретаря ради. З часу обрання секретаря ради він головує на пленарних засіданнях ради.

Першу сесію новообраної районної у місті, районної, обласної ради скликає відповідна територіальна виборча комісія не пізніш як через два тижні після реєстрації новообраних депутатів ради у кількості, яка забезпечує повноважність складу ради. перше пленарне засідання першої сесії відкриває голова зазначеної територіальної виборчої комісії, який інформує раду про підсумки виборів депутатів. З моменту визнання повноважень депутатів ради нового скликання рада обирає тимчасову президію з числа депутатів ради в кількості не більше п’яти осіб — представників партій (блоків), які набрали найбільшу кількість голосів на виборах. члени тимчасової президії почергово головують на пленарних засіданнях ради до обрання голови ради. З часу обрання голови ради він веде пленарні засідання ради.

Наступні сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської — відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної — головою відповідної ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал.

У разі невмотивованої відмови сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради або неможливості його скликати сесію ради сесія скликається: сільської, селищної, міської ради — секретарем сільської, селищної, міської ради; районної у місті, районної, обласної ради — заступником голови відповідної ради. У цих випадках сесія скликається:

а) відповідно до доручення сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті, районної, обласної ради);

б) якщо сільський, селищний, міський голова (голова районної у місті, районної, обласної ради) без поважних причин не скликав сесію у двотижневий строк після настання умов, за яких сесія повинна бути скликана;

в) якщо сесія не скликається сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті, районної, обласної ради) у строки, передбачені законом.

Сесія сільської, селищної, міської, районної у місті ради повинна бути скликана за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а сесія районної, обласної ради — також за пропозицією не менш як однієї третини де­путатів від загального складу відповідної ради або голови відповідної місцевої державної адміністрації. У разі, якщо зазначені посадові особи у двотижневий строк не скликають сесію на вимогу перелічених вище осіб, сесія може бути скликана депутатами відповідної ради, які становлять не менш як одну третину складу ради, або постійною комісією ради.

Рішення про скликання сесії ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за десять днів до сесії, а у виняткових випадках — не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради.

Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених законом, — секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради — голова ради або його заступник. У випадку, коли сесія скликається на обґрунтовану законом вимогу встановленого ним кола суб’єктів, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради — один з депутатів цієї ради.

Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради. порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підго­товки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються цим регламентом. до прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні.

Сесії ради проводяться гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.

Місцева рада для здійснення своїх повноважень утворює постійні комісії і тимчасові контрольні комісії.

Постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Постійні комісії обираються радою на строк її повноважень у складі голови і членів комісії. До складу постійних комісій не можуть бути обрані сільський, селищний, міський голова, секретар сільської, селищної, міської ради, голова районної у місті (у разі її створення), районної, обласної ради, їх заступники.

Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Постійні комісії попередньо розглядають кандидатури осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою, готують висновки з цих питань.

Постійні комісії за дорученням ради, голови, заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради або за власною ініціативою вивчають діяльність підзвітних і підконтрольних раді та виконавчому комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради органів, а також з питань, віднесених до відання ради, місцевих державних адміністрацій, під­приємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності та їх посадових осіб, подають за результатами перевірки рекомендації на розгляд їх керівників, а в необхідних випадках — на розгляд ради або виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради; здійснюють контроль за виконанням рішень ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, ра­йонної у місті ради.

Постійні комісії у питаннях, які належать до їх відання, та в порядку, визначеному законом, мають право отримувати від керівників органів, підприємств, установ, організацій та їх філіалів і відділень необхідні матеріали і документи.

Організація роботи постійної комісії ради покладається на голову комісії. голова комісії скликає і веде засідання комісії, дає доручення членам комісії, представляє комісію у відносинах з іншими органами, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами, організовує роботу по реалізації висновків і рекомендацій комісії. У разі відсутності голови комісії або неможливості ним виконувати свої повноваження з інших причин його функції здійснює заступник голови або секретар комісії.

Засідання постійної комісії скликається в міру необхідності і є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як половина від загального складу комісії.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності — заступником голови або секретарем комісії.

Рекомендації постійних комісій підлягають обов’язковому розгляду органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, яким вони адресовані. про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встановлений ними строк.

Постійна комісія для вивчення питань, розробки проектів рішень ради може створювати підготовчі комісії і робочі групи з залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів. питання, які належать до відання кількох постійних комісій, можуть розглядатися постійними комісіями спільно.

Депутати працюють у постійних комісіях на громадських засадах. постійні комісії є підзвітними раді та відповідальними перед нею.

Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій визначаються регламентом відповідної ради та положенням про постійні комісії, що нею затверджується.

Тимчасові контрольні комісії ради є органами ради, які обираються з числа її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування. Контрольні комісії подають звіти і пропозиції на розгляд ради.

Рішення про створення тимчасової контрольної комісії ради вважається прийнятим, якщо за це проголосувало не менше однієї третини депутатів від загального складу ради.

Засідання тимчасових контрольних комісій ради проводяться, як правило, закрито. Депутати, які входять до складу тимчасової контрольної комісії, та залучені комісією для участі в її роботі спеціалісти, експерти, інші особи не повинні розголошувати інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з її роботою.

4.Організація роботи депутатів місцевих рад, їх права і обов’язки, гарантії діяльності.

Основи статусу депутатів місцевих рад закріплені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» № 3949-XII від 04.02.1994 р. із змінами, внесеними згідно із Законами № 325/94-ВР від 22.12.1994 р., № 607/96-ВР від 17.12.1996 р., № 11/98-ВР від 13.01.1998 р., № 312-XIV від 11.12.1998 р. і Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/98 від 13.05.1998 р., а також іншими законами України.

Повноваження депутата починаються з моменту офіційного оголошення відповідною територіальною виборчою комісією на сесії ради рішення про підсумки виборів та визнання повноважень депутатів і закінчуються в день відкриття першої сесії ради наступного скликання.

Депутати місцевих рад усіх рівнів обираються строком на 4 роки, але їх повноваження можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених законом. Дострокове припинення повноважень може бути автоматичним або за рішенням відповідної ради.

Автоматичне припинення повноважень відбувається у разі: відкликання депутата виборцями, втрати депутатом громадянства України; обрання або призначення депутата на посаду, зайняття якої за законом несумісне з виконанням депутатських повноважень; обрання його депутатом іншої ради; визнання судом депутата недієздатним або безвісно відсутнім; набрання чинності обвинувальним вироком суду про позбавлення волі особи, яка є депутатом. Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/98 від 13.05.1998 р. за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково без прийняття рішення відповідної ради.

За рішенням відповідної ради повноваження депутата достроково припиняються у випадках: набрання чинності обвинувальноим вироком суду, за яким депутата засуджено до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі; припинення роботи на території відповідної ради у разі постійного проживання за її межами (за винятком депутатів районних у місті рад, які працюють і проживають на території міста); особистої заяви депутата про складення ним депутатських повноважень.

У разі дострокового припинення повноважень, а також смерті депутата місцевої ради, проводяться вибори депутата замість вибулого. Вони призначаються не пізніш як за 90 днів до дня виборів.

Депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю. На час сесій, засідань постійних комісій рад, а також для здійснення депутатських повноважень в інших, передбачених законом випадках, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов’язків з відшкодуванням йому середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю, за рахунок відповідного місцевого бюджету.

Депутат місцевої ради не може бути суддею або арбітром, не може використовувати свій депутатський мандат у цілях, не пов’язаних з депутатською діяльністю. Одна і та ж особа може бути депутатом лише однієї ради.

Депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов’язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення. Депутат, крім секретаря ради, повинен входити до складу однієї з постійних комісій ради. Депутат зобов’язаний брати участь у роботі сесій місцевої ради, засідань постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

У разі пропуску депутатом протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів відповідна рада може звернутися до виборців з пропозицією про відкликання такого депутата у встановленому законом порядку.

Депутат як повноважний представник територіальної громади покликаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади або її частини – виборців свого виборчого округу, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування. Він зобов’язаний підтримувати зв’язки з виборцями, трудовими колективами і об’єднаннями громадян, які висунули його кандидатом у депутати, а також колективами інших підприємств, установ, організацій, державними органами, органами самоврядування та органами об’єднань громадян, розташованими на території його виборчого округу. Мандат депутата місцевої ради є імперативним: виборці можуть давати накази своїм депутатам, а депутат є відповідальним перед виборцями свого виборчого округу і їм підзвітним. Депутат, який не виправдав довір’я виборців, може бути в будь-який час відкликаний ними у порядку, встановленому Розділом VI Закону «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів».

Повноваження депутата місцевої ради умовно можна розділити на дві групи: повноваження у раді і повноваження у виборчому окрузі.

Повноваження депутата у раді є багатоманітними і стосуються як внутрішньоорганізаційних аспектів діяльності ради, так і виконання нею своїх повноважень як представницького органу місцевого самоврядування. Депутат місцевої ради користується правом голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Кожний депутат у раді та її органах, до складу яких він входить, має один голос. Депутат, який не входить до складу будь-якого органу Ради, може брати участь у його роботі з правом дорадчого голосу.

Крім того, депутат місцевої ради має право:

– обирати і бути обраним до органів відповідної ради;

– пропонувати питання для розгляду радою та її органами;

– вносити пропозиції і зауваження щодо порядку денного засідання Ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті;

– вносити для розгляду проекти рішень, інших документів, що приймаються радою або її органами, поправки до них;

– висловлювати думку щодо персонального складу утворюваних Радою органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою;

– порушувати питання про недовіру органам, утвореним радою, особам, які входять до їх складу, а також особам, яких обрано, призначено або затверджено радою;

– брати участь у дебатах, звертатися із запитами, ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні;

– вносити пропозиції про заслуховування на пленарному засіданні ради звіту чи інформації будь-якого органу або посадової особи, підзвітних чи підконтрольних раді, а також з питань, що входять до компетенції відповідної ради, інших органів і посадових осіб, які діють на її території;

– виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій та з мотивів голосування, давати довідки;

– оголошувати на засіданнях ради та її органів у встановленому радою порядку тексти звернень, заяв, резолюцій, петицій громадян чи їх об’єднань, якщо вони мають суспільне значення.

Депутат з обговорюваного на сесії ради питання може передати головуючому тексти свого невиголошеного виступу, пропозицій і зауважень для включення до протоколу засідання ради чи її органу, в якому він бере участь.

Пропозиції і зауваження, висловлені депутатами на пленарному засіданні ради і передані в письмовій формі головуючому на засіданні, розглядаються радою чи за її дорученням комісіями ради або надсилаються на розгляд довідповідних органів та посадових осіб, які зобов’язані розглянути ці пропозиції і зауваження не пізніш як у місячний строк, якщо інший строк не встановлено радою, і про результати розгляду повідомити безпосередньо депутатів, які внесли пропозиції й зауваження, а також місцевого голову.

На пленарних засіданнях депутати періодично інформуються про хід виконання рішень, прийнятих радою, реалізацію пропозицій і зауважень, внесених депутатами, наказів виборців, а також з інших важливих питань діяльності ради та її органів.

Депутати у раді можуть об’єднуватись у депутатські групи, які утворюються й діють відповідно до регламенту ради.

Депутат має право звернутися із запитом до керівників ради та її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих або зареєстрованих на відповідній території, а депутат міської (міста обласного значення), районної, обласної ради – також до голови місцевої державної адміністрації з питань, віднесених до відання ради.

Орган або посадова особа, до яких звернено запит, зобов’язані дати усну чи письмову відповідь на запит на сесії ради у строки і в порядку, встановлені радою відповідно до закону. За результатами розгляду запиту рада приймає рішення.

Пропозиції й зауваження, висловлені депутатами на сесії ради, або передані в письмовій формі головуючому на сесії, розглядаються радою чи за її дорученням постійними комісіями ради або надсилаються на розгляд підзвітним і підконтрольним їй органам та посадовим особам, які зобов’язані розглянути ці пропозиції і зауваження у строки, встановлені радою, і про вжиті заходи повідомити депутатові та раді.

Депутат місцевої ради має право порушувати в раді та її органах питання про необхідність проведення перевірок в межах компетенції відповідної ради діяльності розташованих на її території підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, а також державних органів і органів об’єднань громадян. За дорученням ради або її органу, а також голови ради депутат може брати участь у перевірках, що проводяться за їх рішенням. Про результати перевірки та пропозиції щодо них депутат доповідає раді, або її органу, або голові ради, за дорученням яких здійснювалась перевірка.

Депутат має право вносити пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень керівникам (власникам) підприємств, установ, організацій і органів, діяльність яких перевірялась, а також органам, яким вони підпорядковані, порушувати питання про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких сталося порушення. В разі виявлення порушень чинного законодавства України депутат може звернутися з цього приводу до відповідних державних органів.

Депутат має право знайомитися з будь-якими офіційними документами, які зберігаються у відповідних органах місцевого самоврядування, та робити виписки, копіювання цих документів.

Місцева рада та її органи мають сприяти депутатам в їх діяльності шляхом створення відповідних умов, забезпечення депутатів документами, довідково-інформаційними та іншими матеріалами, необхідними для ефективного здійснення депутатських повноважень, організують вивчення депутатами чинного законодавства, досвіду роботи місцевих рад. Місцева рада забезпечує депутатів офіційними виданнями та інформаційними матеріалами ради, організує допомогу їм з правових питань, надає можливість депутатам ознайомитися з рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями відповідної місцевої державної адміністрації.

Місцева рада, до якої обрано депутата, має право заслуховувати його звіти про виконання рішень і доручень ради. У разі невиконання депутатом своїх обов’язків у раді та її органах, систематичного порушення ним встановленого порядку їх роботи рада за попередніми висновками мандатної комісії або комісії з питань депутатської діяльності та етики може прийняти рішення про часткове або повне позбавлення його на певний період щомісячних виплат як депутата, повідомлення виборців про ставлення депутата до виконання своїх обов’язків або про призначення голосування щодо відкликання депутата.

Не менш значною за обсягом компетенцією наділений депутат і в своєму виборчому окрузі. Володіючи представницьким мандатом, депутат місцевої ради зобов’язаний підтримувати постійний зв’язок зі своїми виборцями, регулярно інформувати їх про роботу ради, про виконання планів і програм економічного й соціального розвитку, місцевих екологічних програм, рішень ради і наказів виборців, брати участь в організації виконання законів, рішень ради та її органів, у масових заходах, що проводяться на території виборчого округу, вивчати громадську думку, потреби населення, інформувати про них раду, вдаватися до інших необхідних дій для задоволення колективних потреб та законних вимог громадян.

У своїй роботі у виборчому окрузі депутат спирається на допомогу органів територіальної самоорганізації громадян, трудових колективів, органів об’єднань громадян.

Депутат місцевої ради розглядає пропозиції, заяви і скарги, які надійшли до нього, вживає заходів для їх правильного і своєчасного вирішення, здійснює прийом громадян. Він може направляти одержані звернення громадян до відповідних органів, підприємств, установ і організацій, які зобов’язані розглянути їх відповідно до чинного законодавства і про результати повідомити заявника, а також депутата. Депутат вивчає причини, які породжують скарги, і вносить свої пропозиції щодо їх усунення до місцевої ради, державних органів, органам об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій.

Депутат місцевої ради періодично, але не менш як один раз на рік, зобов’язаний звітувати про свою роботу і роботу ради, до якої його обрано, перед виборцями і перед колективами та об’єднаннями громадян, які висунули його кандидатом у депутати. Звіт депутата може бути проведено в будь-який час на вимогу колективу або об’єднання громадян, які висунули його кандидатом у депутати, а також на вимогу зборів виборців. Звіт депутата проводиться на зборах виборців відповідного виборчого округу, а також на зборах (конференціях) трудових колективів, об’єднань громадян, які висунули його кандидатом у депутати. Про проведення звіту депутат інформує раду або у встановленому нею порядку її органи.

Депутатові забезпечуються необхідні умови для проведення звітів і зустрічей з виборцями. Для цього місцева рада визначає орієнтовні строки проведення звітів депутатів перед виборцями, своєчасно забезпечує їх довідковими та інформаційними матеріалами, необхідними для звіту, а виконавчі комітети місцевих рад, місцеві державні адміністрації, адміністрації підприємств, установ, організацій, органи об’єднань громадян, де проводиться звіт депутата, виділяють приміщення для проведення зборів, сповіщають про час і місце їх проведення виборців, а також вживають інших заходів, що сприяють депутату в його роботі у виборчому окрузі. Звіти і зустрічі депутатів з виборцями висвітлюються засобами масової інформації. Витрати, пов’язані з проведенням звітів депутатів перед виборцями, здійснюються за рахунок відповідних місцевих бюджетів.

Депутат місцевої ради на території ради, до якої його обрано, може брати участь з правом дорадчого голосу у роботі інших місцевих рад та їх органів. У своєму виборчому окрузі депутат може брати участь з правом дорадчого голосу в зборах колективів підприємств, установ, організацій, а також у засіданнях органів територіальної самоорганізації громадян і зборах громадян за місцем проживання.

Депутат місцевої ради має право звертатися до усіх державних органів, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, до підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, до посадових осіб з питань, пов’язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених питань. Зазначені органи та посадові особи зобов’язані розглянути його звернення і дати відповідь негайно, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки – не пізніш як у місячний строк.

У питаннях депутатської діяльності депутат місцевої ради користується правом безперешкодного відвідування на території відповідної ради державних органів, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, а також правом невідкладного прийому їх керівниками та іншими посадовими особами.

Керівники підприємств, установ і організацій, розташованих на території відповідної Ради, на прохання депутата надають йому довідкові матеріали та іншу інформацію, необхідні для здійснення депутатських повноважень.

Порядок відвідування депутатами підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов’язана з державною або іншою таємницею, що охороняється законом, встановлюється відповідними законодавчими актами.

У разі виявлення порушення прав громадян або інших порушень законності депутат має право вимагати припинення порушення, а в необхідних випадках – звернутися до відповідних органів і посадових осіб з вимогою припинити порушення.

Посадові особи державних органів, органів самоврядування і об’єднань громадян, адміністрація підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, а також працівники міліції, до яких звернуто вимогу депутата, зобов’язані негайно вжити заходів до усунення порушення, а в разі необхідності – до притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це депутата. У разі невжиття заходів посадові особи, до яких звертався депутат, несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність у встановленому законом порядку.

Для спільної роботи по здійсненню депутатських повноважень у виборчих округах і трудових колективах депутати можуть на основі їх взаємної згоди об’єднуватися в депутатські групи. До складу депутатської групи можуть входити депутати різних ланок рад. Депутатська група складається не менш як з трьох депутатів. Депутатська група може бути утворена в будь-який час протягом строку повноважень ради даного скликання за рішенням зборів депутатів, які виявили бажання увійти до її складу. Депутати, які входять до складу депутатської групи, обирають керівника депутатської групи. За поданням керівника групи депутатська група реєструється відповідно сільською, селищною, міською (міста без районного поділу), районною у місті радою.

Діяльність депутатської групи припиняється в разі вибуття з неї окремих депутатів, якщо в її складі залишається менше трьох депутатів, у разі прийняття депутатами, які входять до її складу, відповідного рішення, а також після закінчення строку повноважень ради даного скликання.

Місцева рада сприяє діяльності зареєстрованих нею депутатських груп, координує їх роботу і може заслуховувати повідомлення про їх роботу.