1. Ку Стаття 43.Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до сусп ільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і п ро надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

3. Основним видом відносин, що регулюються трудовим правом, є трудові правовідносини. Перш за все вони характеризуються безпосереднім виконанням роботи і суб'єктним складом (працівник і роботодавець).

Трудовому правовідношенню притаманні загальні ознаки право-відношення:

- сторони правовідношення завжди мають суб'єктивні права і несуть юридичні обов'язки;

- правовідношення завжди являє собою двосторонній зв'язок;

- правовідношення є суспільним відношенням, де права та обов'язки сторін забезпечені можливостями державного примусу;

- правовідношення виступає як конкретний правовий зв'язок.

Крім загальних ознак, специфічними ознаками трудового правовідношення є те, що:

- воно виникає тільки з початком роботи за трудовим договором;

- трудове правовідношення є індивідуальним; його суб'єктами є працівник і роботодавець;

- юридичним змістом його є сукупність прав та обов'язків суб'єктів;

- робота за трудовим правовідношенням виконується працівником особисто, і він не вправі передоручити її нікому іншому;

- робота виконується за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою;

- працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку;

- працівник виконує міру праці;

- оплата праці провадиться на підставах, визначених законодавством, локальним регулюванням і договором сторін.

Особистісний елемент трудового правовідношення виявляється у:

- виконанні працівником дорученої роботи особисто, коли він не вправі передоручити її виконання нікому іншому (ст. 30 КЗпП);

- у персональній відповідальності працівника за доручену роботу;

- у регулюванні в процесі трудової діяльності міжособистісних відносин;

- в обов'язку працівника утримуватися від дій, що заважають іншим працівникам виконувати їх обов'язки, поводитися гідно, дотримувати правил співіснування (п. 11 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку від 20.07.1984 р.);

- у можливості звільнення окремих категорій осіб, для яких виховання є одним із основних елементів змісту трудової функції, за аморальний проступок.

4. Отже, предметом трудового права є суспільно-трудові відно­сини, які виникають в результаті укладення трудового договору між працівником і роботодавцем.

Трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, становлять основу предмета трудового права, його "ядро", однак лише ними предмет цієї галузі не вичерпуєть­ся. Існує ще ціла низка суспільних відносин, які забезпечують функціонування трудових відносин, що теж регулюються норма­ми трудового права. Особливістю цих відносин є те, що за відсутності трудових відносин вони існувати не можуть. Тобто за своєю природою це — відносини допоміжного характеру.

Отже, предметом трудового права є трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, і від­носини, що тісно пов'язані з трудовими: працевлаштування, навчання і підвищення кваліфікації та перекваліфікації праців­ників, щодо контролю за дотриманням законодавства про працю, вирішення трудових спорів, а також відносини соціального партнерства.

5. Під методом слід розуміти спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб'єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов'язків.    Зовнішньою формою права виступає правова норма, законодавство. Нормотворча діяльність держави становить необхідну зв'язуючу ланку між фактичними суспільними відносинами, умовами суспільного життя, з одного боку, і правом, - з другого. Без волі держави не могли б з'явитися правові норми або будь-які інші форми нормативних актів. Реальна регулююча місія права по упорядкуванню найбільш важливих суспільних відносин своєю логікою веде до пошуків у праві власних устоїв як суспільного явища. 6. Правові функції виражають спрямованість впливу права на суспільні відносини, тому показником їх реалізації служать соціально-економічні, політичні, ідеологічні та інші наслідки, що сталися в результаті дії права. Саме на цих напрямках і проявляється активно-творча роль права в регулюванні і розвитку суспільних відносин. Свій нормативний вираз функції права одержують в законодавчих актах у вигляді мети і завдань правового регулювання.

Отже, функція права — це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті суспільства. В першу чергу цей вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, зміцнення економічних відносин, оскільки передумовою прискорення соціального розвитку є самовіддана праця громадян України в усіх сферах господарства.

Регулюючи трудову діяльність громадян, трудове право активно впливає на виробництво і тим самим виконує економічну, виробничу функцію. Саме через трудові відносини реалізуються виробничі програми, створюються і збільшуються народне багатство і фонди матеріального забезпечення працюючих.

Економічна функція трудового права впливає на економічні відносини шляхом встановлення міри праці та міри споживання, диференціації праці за ознакою її складності, визначення кількісних і якісних показників праці, стимулювання матеріальними засобами високопродуктивної праці.

Перехід до ринкових відносин обумовив глибокі зміни в господарському механізмі держави, а відповідно і обумовлює якісні зміни в правовому регулюванні, зокрема розширення засад локальної нормотворчості.

7. Соціальна функція виявляється у державному втручанні в регулювання відносин у сфері праці шляхом закріплення прав людини, соціальних гарантій, їх забезпечення, захисту прав у разі порушень. Держава повинна виступати гарантом соціального партнерства на всіх рівнях. Необхідна підтрим­ка працівника державою як більш слабкої сторони у відно­синах з роботодавцем. Незважаючи та те, що внаслідок кри­зового стану економіки багато положень ще залишаються декларативними, соціальна функція в умовах переходу до ринкових відносин повинна бути провідною. Такий висно­вок випливає і з Послання Президента України Верховній Раді України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000—2004 роки". У Посланні підкреслюється обов'язок держави активно впли­вати на якісну сторону трансформаційних процесів, здійсню­вати політику, "яка має не лише забезпечувати ринковий вектор розвитку, а й надавати йому більшої соціальної спря­мованості, націленої на кінцевий результат — утвердження в Україні соціальне орієнтованої ринкової економіки" (Уря­довий кур'єр. — 2000. — 23 лютого).

8. Система трудового права України — це об’єктивний розподіл у певній логічно витриманій послідовності нормативного матеріалу за окремими структурними складовими: частинами, правовими інститутами та іншими об'єднаннями норм. Трудове право України розподіляється на 2 частини: Загальну і Особливу. У науці трудового права неодноразово висловлювалася точка зору щодо наявності третьої складової цієї галузі — спеціальної частини або іншими словами — трудового процесуального права. 

Загальна частина трудового права об'єднує в собі правові норми, які мають фундаментальне та універсальне значення, для регулювання відносин, що складають його предмет. До Загальної частини трудового права включаються:

—норми, які визначають завдання трудового права;

—норми, які визначають коло відносин, що їх регулює трудове право;

—норми, які визначають зміст трудової правосуб'єктності;

—норми, які визначають основні принципи трудового права;

—норми, які визначають форми організації роботодавцем праці працівників та управління спільним процесом праці;

—норми, які визначають форми участі працівників в організації праці та управлінні виробництвом;

—  правовий інститут колективно-договірного регулювання трудових відносин. 

Особливу частину трудового права становлять правові інститути або групи норм, які регулюють певні складові трудових відносин або інші відносини, які належать до предмету трудо вого права. До інститутів трудового права, які включаються до особливої частини, належать:

—трудовий договір;

—працевлаштування;

—робочий час і час відпочинку;

—нормування і оплата праці;

—дисципліна праці і дисциплінарна відповідальність працівників;

—матеріальна відповідальність сторін трудових відносин;

—охорона праці;

—праця жінок, молоді та осіб із зниженою працездатністю;

—трудові спори;

—нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства;

—діяльність профспілок та інших органів виробничої демократії. 

9. Трудове законодавство України — це система нормативно-правових актів, які ухвалюють уповноважені органи державної влади, місцевого самоврядування, посадові особи відповідно до закріплених за ними повноважень задля правового регулювання суспільно-трудових відносин, встановлюючи правила поведінки їх учасників.

Основні ознаки трудового законодавства України: