6. Займенник як частина мови. Категорійне значення займенника. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей займенника.

ЗАЙМЕННИК(за Білодідом) – це особливий клас слів, позбавлених конкретно виявленого матеріального змісту; вони виступають еквівалентами іменників, прикметників і числівників, даючи найзагальніше уявлення про предметність, ознаку й число.

Кучеренко, Вихованець і Городенська не визнають займенник: особові, питально-відносні і неозначені (від пит-віднос.) – іменник, вказівні, присвійні, питально-відносні, заперечні, неозначені (від пит-віднос.) – прикметник.

Категорійне значення займенника – не назва предмета, ознаки, обставини , а вказівка на них.

Морфологічні особливості - займенник має чотири морфологічні категорії: істоти/неістоти, роду, числа, відмінка

- Категорія істоти/неістоти – притаманна іменниковим, прикметниковим й числівниковим займенникам.

- Категорія роду займенника. Притаманна усім прикметниковим займенникам, вони мають чоловічий, жіночий і середній рід, іменниковим – особовим (він)

- Категорія числа. За відношенням до категорії числа займенники поділяють на кілька груп: — лексеми, що не мають категорії числа. До них належать прислівникові займенники, — лексеми, які змінються за числами відповідно до числової форми означуваних іменників, — лексеми, що вказують на однину і множину, — лексеми, які вказують тільки на однину, — лексеми, які вказують тільки на множину.

- Категорія відмінка у займенників неоднорідна, оскільки серед займенників є невідмінювані; ті, які мають розірвані словоформи; існують займенники, які мають морфологічну парадигму іменникового типу; які мають синтаксичну парадигму прикметникового типу; які мають мають синкретичну відмінкову парадигму; окремі займенники мають неповну парадигму.

За синтаксичними властивостями займенник схожий на іменні частини мови. В реченні може виконувати функцію підмета, означення, додатка, обставини.

Словотвірні особливості займенників – займенники творяться трьома способами: 1) Суфіксальним: хто-небудь, чий-небудь, щось (неозначені займенники). 2) Префіксальним: абихто, аніщо, абиякий, аніскільки (неозначені), ніхто, ніщо, ніякий (заперечні). 3) Перехіодом окремих слів із прикметників, дієприкметників і числівників у займен­ники: цілий (весь), даний (цей), один (якийсь), другий (інший).

7. Традиційний принцип поділу слів на частини мови. Інноваційні принципи поділу слів на частини мови (вчення і.Кучеренка, і.Вихованця, к.Городенської, в.Горпинича)

Традиційна школа, представниками якої є Жовтобрюх, Кулик, Матвіяс, Гнатюк, Русанівський та ін., виділяє 10 частин мови. Сюди належать іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник, прийменник, сполучник, частка та вигук.

Представники традиційної школи визнають поділ частин мови на самостійні – слова, які мають лексичне значення і можуть виступати членами речення(іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник) та службові частини мови – слова, які не мають лексичного значення і не виступають членами речення (прийменник, сполучник, частка).

В основі поділу слів на частини мови лежать такі критерії:

Частиномовне або категорійне значення частини мови

Наприклад, для іменника – це предметність.

Наявність граматичних категорій та граматичних значень, у яких реалізуються ці категорії

Наприклад, рід, число, відмінок, власна назва/загальна назва – граматичні категорії, характерні для іменника.

Словотворчі особливості

Наприклад, для іменника характерні такі суфікси: -тель-,-ар-, -еса-,-иса-,-ен(я),– єн(я)-.

Синтаксичні функції

Напр., визначальною синтаксичною ф-єю для імен. є підмет та додаток.

Школа І.Кучеренка визнає 7 частин мови: іменник, прикметник, числівник, дієслово, прислівник, сполучник та частку. В основі поділу слів на частини мови лише 1 критерій: слова поділяються відповідно до того, що вони означають, називають. І.Кучеренко не визнає поділу частин мови на самостійні та службові. І. К. Кучеренко уперше в україністиці відмовився від протиставлення повнозначних і неповнозначних частин мови, вважаючи всі частини мови повнозначними, оскільки, на його думку, «усі вони у своєму реальному значенні узагальнено відображають факти матеріального світу, включаючи сюди й психічну діяльність людини»

Школа Вихованця та Городенської виокремлює 5 частин мови: імен., прикмет., числівник, дієслово та прислівник.

В основу поділу слів на частини мови покладено те, що називає слово, але інколи до уваги також беруться синтаксичні ф-ї(наприклад, при віднесенні традиційного дієприкметника до дієслова чи прикметника). Згідно з цим вченням прийм., спол. Та частки не є частинами мови, а мають статус морфеми.

В. О. Горпинич говорить про 10 частин мови. Вважає поділ частин мови за ознакою повнозначності/ неповнозначності слів умовним і неприйнятним(як і Кучеренко), хоча погоджується з їх поділом на самостійні і службові (на відміну від І.Кучеренка) Горпинич зараховує до службових частин мови вигук, що відрізняється від вчення традиційної школи, яка ставить вигук поза поділом частин мови на самостійні та службові.