46. Присвійні прикметники. Семантичні групи присвійних прикметників. Особливості їх творення. Присвійно-відносні прикметники.

Присвійні прикметники означають ознаку, співвідносну з іменниками-назвами істот.

Семантичні групи присвійних прикметників:

- прикметники на позначення індивідуальної належності (батькова шапка, батьків дім);

- прикметники на позначення групової, колективної належності (батьківський дім);

- прикметники на позначення приналежності до людини (Оксанин зошит, братова кімната);

- прикметники на позначення приналежності до тварини (вовче лігво, лисяча нора).

Присвійні прикметники мають свій набір словотворчих засобів: суфікси -ів-, -ов-, -ев-, -ин-, -ач-, -ськ-, нульовий суфікс: батьків портфель, братова кімната, Ігореве військо, Андрієва книга, материна хустка, Оксанин зошит, батьківське подвір’я.

Прикметники, які мають значення колективної, групової, родової належності називають присвійно-відносними. До них належать:

- прикметники з суфіксом -ськ-, утворені від присвійних прикметників на -ів, -ин: батьків – батьківський , сестрин – сестринський;

- прикметники з суфіксом –ач- (графічно -яч-) залежно від значення означуваного іменника: лисяча морда (індивідуальна належність) – лисяча нора (родова належність), кроляча лапка (індивідуальна належність) – кроляча шапка (родова належність);

- прикметники з нульовим суфіксом залежно від значення означуваного слова: вовчий хвіст (індивідуальна належність) – вовча зграя (групова належність).

47. Прислівник як частина мови у різних морфологічних школах. Категорійне значення прислівника. Морфологічні особливості, лексичне значення і синтаксична роль прислівника.

Прислівник- це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану, ознаку іншої ознаки або ознаку предмета (надто повільний, повернути праворуч).

Традиційна школа відносить прислівник до самостійних частин мови. Школа І. Кучеренка, крім традиційного прислівника, зараховує до цієї частини мови дієприслівник та прийменник. Мотивувати це можна тим, що прислівник, дієприслівник та прийменник найчастіше в реченні виступають обставинами. За вченням Вихованця та Городенської прислівник включає в себе традиційний прислівник та дієприслівник.

Морфологічні особливості: прислівник- це незмінна частина мови, на відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду.

Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день- вдень, мій- по-моєму, осінь- восени).

Головною функцією прислівника в реченні є функція другорядного члена речення- обставини (Так жадібно раптом захотілося йому жити, що він навіть від однієї цієї думки задихнувся). Інколи прислівник виступає у ролі присудка (Сонце низенько, то й вечір близенько).

У реченні прислівник пов’язується з дієсловом, а також з прикметником і, рідше, з іменником.

Прислівник, який пов’язується з дієсловом, виступає як обставина способу дії, місця, часу, міри, мети чи ступеня (Небо помітно (наскільки?) посвітлішало; Навкруги (де?) бриніла весна).

Прислівник, що пов’язується з прикметником або іншим прислівником, служить для вираження ознаки якості- міри або ступеня її вияву і виступає в реченні обставиною міри (Ось зовсім (наскільки?) з-за гори з’явився корабель). Окрему групу становлять присудкові прислівники: треба, потрібно, шкода, слід, нема(немає) та ін. Наприклад, можна все на світі вибирати, сину…(можна вибирати – присудок)

48. Відмінювання прикметників. Тверда і м’яка група відмінювання прикметників. Особливості відмінювання прикметників на –лиций. Перехід інших частин мови в прикметник (ад’єктивація). Повні і короткі прикметники (членні і нечленні форми прикметників).

Повні прикметники змінюються за родами, числами і відмінками. Ці морфологічні ознаки є словозмінними і несамостійними, бо прикметник набуває тієї форми роду, числа та відмінка, якої вимагає від нього іменник чи займенник, з якими цей прикметник узгоджується.

Залежно від того на який приголосний закінчується основа, прикметники поділяють на дві групи відмінювання – тверду і м’яку.

До твердої групи належать прикметники якісні та відносні, основа яких закінчується на твердий приголосний: степовий, дідів, материн, Юріїв, рад, повен.

До м’якої групи належать прикм., основа яких зак. на м’який пригол., а також присвійні прикм. із суф. –ів- (-їн) , які в Н. в. одн. ч. р. Після цих суф. мають нульове закінчення:

- з основою на м’який –н- : літній, крайній, майбутній;

- з основою на –й- : довговіїй, безкраїй;

- прикм. на –шний, -жній, утворені від прислівників: учорашній (учора), торішній (торік).

Відмінювання прикметників із складовою частиною –лиций

Окремий тип відмінювання мають прикм. із складовою частиною –лиций (блідолиций, повнолиций, круглолиций):

Ад'єктивація — перехід інших частин мови у прикметник, тобто набуття синтаксичних функцій і категоріального значення прикметника.

Ад'єктивуються:

дієприкметники: смажене, парене, варене, квашене, солене.

займенники: будь-який, який-небудь, якийсь.

фразеологічні сполуки: нічого собі, так собі.

числівники: один (одна, одне).

Повні та короткі прикметники

За наявністю закінчення прикм. бувають:

Повні (членні) – із зікінченнями, напр.: теплий, добра. Ці форми загальновживані для сучасної мови. Вони бувають стягнені (добре, добре, добрі) і нестягнені (добрая, добреє, добрії). Нестягнену форму можуть мати ім. ж. і с. р. в Н. та З. в. одн. та в Н. в. мн. :

Стягнена: -а (я), -е (є), -і (ї) – висока, високе, високі.

Нестягнена: -ая (яя), -еє (єє), -ії (її) – високая, високеє, високії.

Нестягнені форми прикм. вжив. В розмовно-побут. стилі, фольклорі, а в худ. творах виступ. як засіб вираж. врочистості, емоційної піднесеності.

Короткі (нечленні) – без закінчення. Можливі лише в Н. в. одн. ч. р., напр.: славен, молод, повен. Більшість з них якісні прикм. Коротку форму мають також присвійні прикм із суф –ів- (-їв-), -ин- (-їн-): Василів, Андріїв. Тільки коротку форму мають присвійні прикм. від назв і професій людей на –ів, -ин, -їн у Н. (З.) в. одн. ч. р. (чий?), напр.: братів, лікарів, материн (мають нульове закінчення).