
- •1.Морфологія як розділ мовознавчої науки. Предмет морфології
- •2.Групи займенників за значенням та їх семантико-граматичні особливості
- •3.Лексичне і граматичне значення слова
- •4. Особливості реалізації категорії роду, числа та відмінка в займенниках іменникового зразка.
- •5. Граматична форма, граматичне значення і граматична категорія. Способи і засоби вираження граматичних значень слова в укр.. Мові.
- •6. Займенник як частина мови. Категорійне значення займенника. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей займенника.
- •7. Традиційний принцип поділу слів на частини мови. Інноваційні принципи поділу слів на частини мови (вчення і.Кучеренка, і.Вихованця, к.Городенської, в.Горпинича)
- •8 .Особливості реалізації категорії роду, числа та відмінка в займенниках прикметникового зразка.
- •9. Іменник як частина мови з погляду різних учень. Категорійне значення іменника. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей іменника.
- •10. Структурні класи дієслів та дієвідміни. Функціонально-семантичні групи дієслів.
- •12. Дієслово як частина мови у різних морфологічних школах. Категорійне значення дієслова. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей дієслова.
- •15. Категорія власних і загальних назв. Власні іменники. Перехід власних назв у загальні і навпаки. Граматичні засоби розрізнення власних і загальних назв.
- •17. Категорія конкретності/ абстрактності в іменниках. Конкретні іменники та їх граматичні ознаки. Абстрактні іменники та їх граматичні ознаки.
- •20. Категорія особи дієслова та особливості її виявлення. Особові і не особові дієслівні утворення. Особові парадигми дієслова та способи їх творення.
- •21. Категорія речовинності. Граматичні особливості іменників. Яким властива категорія речовинності.
- •22. Категорія числа дієслова та особливості її виявлення у різних дієслівних формах..
- •24. Одиничні (сингулятивні) іменники. Граматичні особливості сингулятивних іменників.
- •25. Теперішній час дієслів. Детерміноване та недерміноване значення форм дієслів теперішнього часу. Пряме і переносне уживання форм теперішнього часу.
- •26. Категорія числа іменників. Дві числові форми в сучасній українській літературній мові. Іменники, які творять корелятивні числові форми. Однинні іменники. Множинні іменники.
- •28. Категорії особи в іменниках. Граматичні засоби вираження значення особи іменника.
- •30. Категорія відмінка іменників. Значення відмінків. Граматичні засоби вираження значення відмінка.
- •31. Категорія способу дієслів. Дійсний, умовний, наказовий, спонукальний і бажальний способи: граматичні засоби вираження, творення форм ( з історичним коментарем).
- •32. Іменникові парадигми. Особливості відмінювання іменників I, II, III I IV відміни та тих, котрі не належать до жодної з відмін.
- •33. Рід як іменна категорія особових дієслів. Особливості виявлення роду у особових формах дієслів. Історичний коментар.
- •34. Поділ іменників на відміни і групи. Іменники, які не належать до жодної з відмін. Історичний коментар до формування відмін у сучасній українській літературній мові.
- •37. Дієприкметник як форма дієслова. Граматичні категорії дієприкметника та особливості їх реалізації в сучасній українській літературній мові. Синтаксичні функції дієприкметника.
- •38. Семантичні групи прикметників. Якісні прикметники та їх граматичні, семантико-граматичні і словотворчі особливості.
- •39. Предикативні пасивні дієприкметники на –но, - то. Граматичні категорії цих форм. Їх морфологічні та синтаксичні особливості. Творення предикативних пасивних дієприкметників на –но, -то.
- •40. Категорія співвідносної міри якості предмета (ступні порівняння прикметників). Історичний коментарю Якісні прикметники, які не творять ступенів порівняння.
- •44. Відносні прикметники. Семантичні групи відносних прикметників. Особливості їх творення. Відносно-якісні прикметники.
- •46. Присвійні прикметники. Семантичні групи присвійних прикметників. Особливості їх творення. Присвійно-відносні прикметники.
- •47. Прислівник як частина мови у різних морфологічних школах. Категорійне значення прислівника. Морфологічні особливості, лексичне значення і синтаксична роль прислівника.
- •49. Поділ прислівників на групи за їх синтаксичними функціями: атрибутивні, предикативні, модальні, атрибутивно-предикативні, предикативно-модальні, атрибутивно-модальні.
- •51. Ступені порівняння якісно-означальних прислівників. Ступені безвідносної міри якості прислівника та особливості їх творення. Форми суб’єктивної оцінки якісно-означальних прислівників.
- •52. Групи числівників за значенням: означено-кількісні та неозначено-кількісні числівники. Порядкові числівники.
- •53. Службові ( неповнозначні) частини мови. Статус службових слів у вченні і.Кучеренка. Нечастиномовний статус службових слів. Службові слова-морфеми. Слова-речення (і.Вихованець, к.Городенська).
- •54. Поділ числівників за структурою та особлиовстіми творення (з історичним коментарем).
- •55.Прийменник як частина мови. Класифікація прийменників за похідністю та структурою. Основні значення конструкцій з первинними прийменниками. Синонімічні прийменникові конструкції.
- •57. Частка як частина мови. Поділ часток за структурними особливостями (за місцем і роллю у мовних одиницях). Наголос у частках.
- •58. Відмінювання числівників. Шість типів відмінювання числівників. Відмінювання порядкових числівників.
- •59. Сполучник як частина мови. Морфемний склад сполучників. Прості, складні та складені сполучники. Поділ сполучників за способом уживання. Сполучники сурядні та підрядні.
- •60. Парадигма займенника. Відмінкові парадигми займенників співвідносні з парадигмами іменників, прикметників та числівників. Наголос у займенниках.
- •61. Загальна характеристика вигуків як своєрідних незмінних слів. Первинні і вторинні вигуки. Групи вигуків за значенням. Звуконаслідувальні слова. Слова-речення.
28. Категорії особи в іменниках. Граматичні засоби вираження значення особи іменника.
Категорія особи в іменниках як предмет дослідження – рідкісне явище. Її виділяє І. Матвіяс у звертанні в кличному відмінку. Ця категорія реалізується в іменниках, які виступають у формі кличного відмінка і мають синтаксичну функцію звертання. Граматична категорія особи в іменниках може виявлятися в граматичному значенні другої особи однини („Земле, моя всеплодющая мати...”) або другої особи множини („Думи мої, думи мої...”). Граматичні засоби вираження значення другої особи однини в іменниках – закінчення –е (-є), -о, -у (-ю), наприклад, воле, Надіє, сестро, матусю. Граматичні засоби вираження значення другої особи множини в іменниках – закінчення –и (у множині форма кличного відмінка збігається з формою називного: думи, брати).
29.Минулий час дієслів. Детерміноване значення форм дієслів минулого часу доконаного і недоконаного виду. Історичний коментар до творення форм минулого часу. Давньоминулий час. Минулий умовний час.
Минулий час означає дії, що відбулися до момену мовлення. Це єдиний час, у якому ми визначаємо рід.
Форми минулого часу доконаного виду утворюються за допомогою суфіксів -л-, -в- або нульового. Це колишній перфект, що складався з дієприкметника і дієслова «бути» в теперішньому часі. Занепад допоміжного часу почався в 11 ст.
Якщо результат дії наявний тоді, коли про неї сповіщають, форми минулого доконаного часу передають одночасно і факт здійснення дії у минулому, і актуальність її результату в момент мовлення – то це минулий перфектний час. («Я уже прочитав цю книжку. – Книжка уже прочитана».)
Якщо форми минулого часу доконаного виду означають дії, що відбулися у будь-які проміжки часу до моменту мовлення, їх значення називають аористичним. («Я прочитав цю книжку. – Ця книжка була мною прочитана».)
Форми минулого часу недоконаного виду утворюються так само як і форми доконаного виду. Вони виражають розчленовані або нерозчленовані, повторювані в процесі виконання тривалі дії. Тривалість або повторюваність у процесі виконання підкреслюються прислівниками і прислівниковими сполученнями типу завжди, ніколи, інколи, рідко, весь час і под., часткою було і вставним словом бувало.
Значення давньоминулого часу є відносним, оскільки виникає при порівнянні часового перебігу двох подій у минулому. Утворювався на основі плюсквамперфекту шляхом поєднання не членного активного дієприкметника на –л з особовими формами аориста та імперфекта дієслова бути. Форми цього часу вживаються рідко, переважно у художній літературі.
Форми минулого умовного часу утворюють переважно від дієслів доконаного виду і рідко від недоконаного. Це аналітична форма, що складається з форм минулого часу на –л- від основного дієслова, частки би (б) і допоміжного дієслова бути в минулому часу: пішов би був. Виник одночасно з давньоминулим часом, починає фіксуватися в 16-17 ст. Вживання минулого умовного часу відповідає такій часовій ситуації, коли минула аористична дія могла бути виконана лише за умови попереднього завершення або припинення іншої дії чи стану.