28. Категорії особи в іменниках. Граматичні засоби вираження значення особи іменника.

Категорія особи в іменниках як предмет дослідження – рідкісне явище. Її виділяє І. Матвіяс у звертанні в кличному відмінку. Ця категорія реалізується в іменниках, які виступають у формі кличного відмінка і мають синтаксичну функцію звертання. Граматична категорія особи в іменниках може виявлятися в граматичному значенні другої особи однини („Земле, моя всеплодющая мати...”) або другої особи множини („Думи мої, думи мої...”). Граматичні засоби вираження значення другої особи однини в іменниках – закінчення –е (-є), -о, -у (-ю), наприклад, воле, Надіє, сестро, матусю. Граматичні засоби вираження значення другої особи множини в іменниках – закінчення –и (у множині форма кличного відмінка збігається з формою називного: думи, брати).

29.Минулий час дієслів. Детерміноване значення форм дієслів минулого часу доконаного і недоконаного виду. Історичний коментар до творення форм минулого часу. Давньоминулий час. Минулий умовний час.

Минулий час означає дії, що відбулися до момену мовлення. Це єдиний час, у якому ми визначаємо рід.

Форми минулого часу доконаного виду утворюються за допомогою суфіксів -л-, -в- або нульового. Це колишній перфект, що складався з дієприкметника і дієслова «бути» в теперішньому часі. Занепад допоміжного часу почався в 11 ст.

Якщо результат дії наявний тоді, коли про неї сповіщають, форми минулого доконаного часу передають одночасно і факт здійснення дії у минулому, і актуальність її результату в момент мовлення – то це минулий перфектний час. («Я уже прочитав цю книжку. – Книжка уже прочитана».)

Якщо форми минулого часу доконаного виду означають дії, що відбулися у будь-які проміжки часу до моменту мовлення, їх значення називають аористичним. («Я прочитав цю книжку. – Ця книжка була мною прочитана».)

Форми минулого часу недоконаного виду утворюються так само як і форми доконаного виду. Вони виражають розчленовані або нерозчленовані, повторювані в процесі виконання тривалі дії. Тривалість або повторюваність у процесі виконання підкреслюються прислівниками і прислівниковими сполученнями типу завжди, ніколи, інколи, рідко, весь час і под., часткою було і вставним словом бувало.

Значення давньоминулого часу є відносним, оскільки виникає при порівнянні часового перебігу двох подій у минулому. Утворювався на основі плюсквамперфекту шляхом поєднання не членного активного дієприкметника на –л з особовими формами аориста та імперфекта дієслова бути. Форми цього часу вживаються рідко, переважно у художній літературі.

Форми минулого умовного часу утворюють переважно від дієслів доконаного виду і рідко від недоконаного. Це аналітична форма, що складається з форм минулого часу на –л- від основного дієслова, частки би (б) і допоміжного дієслова бути в минулому часу: пішов би був. Виник одночасно з давньоминулим часом, починає фіксуватися в 16-17 ст. Вживання минулого умовного часу відповідає такій часовій ситуації, коли минула аористична дія могла бути виконана лише за умови попереднього завершення або припинення іншої дії чи стану.