Привчання

Як метод виховання воно ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя і діяльності школяра. Його виховна функція полягає в тому, що режим забезпечує постійність, неперервність зусиль, заощаджує енергію людини, привчає вчасно виконувати будь-яку роботу, систематично, неухильно дотримуватися встановлених вимог. Як стверджував А. Макаренко, шкільний режим виконує свою корисну функцію лише за умови, що він точний, педагогічно доцільний, загальний і визначений.

Доручення

Метод також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог, орган учнівського самоврядування чи учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання якого потребує певних дій або вчинків. Застосовуючи цей метод, враховують індивідуальні особливості учнів. 

Створення виховуючих ситуацій

Цей метод використовують з метою формування суспільної поведінки. Кожна з таких ситуацій передбачає визначення необхідних умов для здійснення запланованого педагогом, продумування ним своїх дій і поведінки в новій ситуації, виникнення в учнів нових почуттів, зумовлених новою педагогічною ситуацією, які породжують нові думки, мотиви поведінки, спонукають до подолання недоліків.

Методи стимулювання діяльності та поведінки

Змагання

Ґрунтується воно на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження в колективі. Виховна сила змагання виявляється лише за умови, що воно стає дієвою формою самодіяльності учнівського колективу.

Заохочення

Суть його полягає у схваленні позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Метою його є спрямування поведінки учня в потрібне русло, зміцнення в ньому впевненості у власних силах, посилення прагнення до позитивних вчинків. У школі застосовують такі види заохочення: подяка директора (за наказом), вміщення фото на дошку відмінників навчання, нагородження грамотою, цінним подарунком, золотою чи срібною медаллю після закінчення школи.

Покарання

Цей виховний метод полягає у несхваленні, осуді негативних дій і вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому. Усвідомлюючи неминучість покарання, учень намагається перебороти в собі шкідливі потяги і звички, викорінювати негативні вчинки, привчається до дисципліни і порядку. Як і заохочення, його слід використовувати тільки як виховний засіб.

Методи контролю та аналізу рівня вихованості

До цих методів виховання належать педагогічне спостереження, бесіда, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів суспільно корисної роботи, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки учнів. У практичній діяльності вчителя важливо вміти використовувати їх під час вивчення окремого учня та учнівського колективу, яке здійснюється за орієнтовними програмами.

Сімейне виховання

У сім'ях усіх станів проявлялась велика турбота про виховання дітей. Б народі вона найчастіше будувалась за принципом "роби як я", тобто в основу сімейного виховання був покладений авторитет бать­ків, їх діла і вчинки, сімейні традиції. Зразком був батько, глава сімей­ства. Його приклад, як правило, наслідували хлопчики, дівчатка най­частіше навчалися в матері.

Перші вимоги до особистості людини і її поведінки, як резуль­тат сімейного виховання, ми знаходимо вже в біблійних заповідях: не убий, не вкради, будь шанобливим до старших і т.д.

Концепцію сімейної педагогіки зустрічаємо в різноманітних словесних викладах. Але сутність її завжди була одна й та ж: ство­рення системи виховання, яка забезпечувала б всебічний і гармо­нійний розвиток особистості. Тільки таке сімейне виховання може принести щастя дитині.

Метою сімейного виховання є формування таких рис і якостей особистості, які допоможуть гідно подолати життєві труднощі, пере­шкоди й негаразди. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, пізнава­льних сил і початкового досвіду трудової діяльності, морального та естетичного формування, емоційної культури і фізичного здоров'я дітей — все це залежить від сім'ї, від батьків і все це є завданнями сімейного виховання.

Виховання — це такий процес взаємодії батьків і дітей, який не­одмінно приносить задоволення як одним, так і іншим.

Батьки — професія педагогічна. Для ефективного сімейного ви­ховання необхідно формувати у самих батьків педагогічно обґрунтовану цілеспрямованість на спілкування з власними дітьми. Батьків потрібно вчити здоровому образу життя, оскільки однією з найважли­віших турбот батьків є турбота про здоров'я дітей. В сучасних умовах діти потребують виховання розумної практичності, ділового розраху­нку, чесного підприємництва. Але спочатку всім цим повинні оволоді­ти батьки.

Сімейне виховання розпочинається з любові до дитини. Педаго­гічно доцільна батьківська любов — це любов до дитини в ім'я її майбутнього, на відміну від любові в ім'я задоволення власних швид­коплинних батьківських почуттів, бажання батьків "купити" дитячу любов і прихильність, "сюсюкання", задарювання, часом щедрим субсидуванням "на морозиво", "на пепсі", "гумки". Сліпа, нерозумна любов деформує у свідомості дітей систему цінностей, породжує утриманство. У дітей формується зневага до праці, не розвивається почуття вдячності, безкорисної любові до батьків та інших родичів.

Виховний процес у сім'ї не має меж, початку чи кінця. Батьки для дітей — це життєвий ідеал, нічим не захищений від пильного дитячого ока. В сім'ї координуються зусилля всіх учасників виховно­го процесу: школи, вчителів, друзів. Сім'я створює для дитини ту модель життя, в яку вона залучається. Існує багато гарних сімей, які усвідомлюють це високе батьківське покликання. Вплив батьків на власних дітей повинен забезпечувати їхню фізичну досконалість і моральну чистоту. Кожна дитина мимовільно й не усвідомлено повто­рює своїх батьків, наслідує татуся і маму, бабусю й дідуся. Саме діти відображають соціальне середовища, в якому живе сім'я.

Сімейне виховання — це педагогіка буднів, педагогіка кожного дня, яка в повсякденному житті здійснює велике таїнство — форму­вання особистості людини. Сімейна педагогіка потребує філософсько­го осмислення закономірностей образу життя в сім'ї, стилю спілку­вання й умов життя. В сучасних умовах необхідні глибокі Й фундаментальні дослідження з проблем сімейного виховання, якими займаються Центри сім'ї і дитинства, Інститут педагогіки АПН Украї­ни, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, педагогічні університети й інститути та ін.