1. Фінанси та іх місце в системі суспільних відносин.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами. Термін „фінанси” походить від латинського „finantia”, що в перекладі означає „платіж”. Вперше він був застосований на практиці в Італії у XIII ст. Зокрема, у Флоренції, Венеції та Генуї, де були добре розвинені торгівля, грошові розрахунки та банківська справа. Цим словом позначалися платежі та внески, які здійснювалися на користь держави. Фінанси виникли і тривалий час розвивались як система мобілізації коштів, матеріальних і фінансових ресурсів для потреб правлячої еліти, різних форм державних утворень і захисту певної території. І хоча термін „фінанси” почали застосовувати ще наприкінці ХІІІ ст., найбільшого поширення він дістав у ХІХ ст., коли функції держави значно розширились і вдосконалились, а товарно-грошові відносини почали домінувати в економічних системах. Залежно від рівня, на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на: 1) централізовані, тобто ті, що створюються на рівні держави (Державний бюджет; місцеві бюджети; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонди міністерств та відомств тощо); 2) децентралізовані, тобто фонди підприємств та організацій (амортизаційний фонд; фонд оплати праці; фонд виплати дивідендів; резервний фонд; фонди економічного стимулювання тощо).

2.Податки та їх функції

Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи. Податок встановлюється державою і сплачується на її користь відповідно до діючого законодавства. Але, крім податку, на сьогодні в Україні використовуються і інші терміни, що відображають платежі державі. Це – плата, внески, відрахування і збори. Треба відзначити, що відмінності між платою, податками і відрахуваннями не є суттєвими.

Плата вноситься за користування природними та іншими ресурсами, що перебувають у власності держави і може відноситись як на собівартість, так і сплачуватись з прибутку.

Відрахування передбачають цільове призначення платежів і, в основному, відносяться на собівартість.

Основними ознаками податків є такі:

- податки не мають цільового призначення;

- податки характеризуються одностороннім рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави;

- податки є атрибутом держави.

Об’єктом податку називають ті явища або предмети, внаслідок наявності яких сплачується податок (земля, доход, майно). Об’єкт повинен піддаватися чіткому вираженню, мати безпосереднє відношення до платника податку і вказувати на те, що саме оподатковується. Назва податку майже завжди походить від об’єкта оподаткування (наприклад, податок на прибуток).

Суб’єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податку. До суб’єктів податку належать держава та її органи, а також платники податків. Платника податку треба відрізняти від носія податку, на якого безпосередньо припадає сплата податку внаслідок усіх процесів перекладання.

По экон. содержанию: 1.Налоги на доходы - обеспечивает налогообложения доходов в процессе их получения (налог на прибыль, налог с доходов физических лиц);

2. Налоги на потребление - группа обязательных платежей, непосредственно облагаются процессы потребления. Размер их заложен в цену товара (НДС).

3. Налоги на имущество предусматривают взимания обязательных платежей, налоговой базой кот. явл. имущество и имущественные состояние налогоплательщика (налоги на землю, недвижимость, капитал).

По форме налогообложения: 1.Прями налоги, уплата кот. непосредственно связана с налогоплательщиком и налоговой базой, причем плательщик и его носитель совпадают (налог на прибыль).

2.Непрями налоги, уплата которых связана с ценообразующими механизмами и налогоплательщик не всегда является его носителем (АП, НДС, таможенная пошлина).

По степени учета фин. состояния налогоплательщика: 1.Реальный - предусматривает налогообложение имущества по внешним признакам (налог на недвижимость, плата за землю). 2.Личный - устанавливаются персонально для конкретного плательщика (НДФЛ).

По способу установления налоговых ставок:

1.Пропорциональные - налоги, ставка которых не зависит от величины объекта налогообложения (ЧНПП) 2.Прогресивные - налоги, ставка которых увеличивается с увеличением величины объекта налогообложения (НДФЛ); 3.Регресивные - налоги, ставка которых уменьшается с ростом величины объекта налогообложения.

По субъектам налогообложения:

1.С юрид. лиц - налоги, которые платят юрид. лица (ЧНПП). 2.С физ. лиц - налоги, которые платят физические лица (НДФЛ);

3.Смешенные - налоги, которые платят юрид. и физ. лица (плата за землю, НДС). По уровню внедрения:1.Общегосударственные - это обязательные платежи, устанавливаемые высшими органами власти и являются обязательными для взыскания на всей территории страны независимо от того, в какой бюджет они засчитываются. 2.Местные - это обязательные платежи, которые устанавливаются местн. органами власти, и их взыскания являются обязательными на определенной территории. По способу зачисления: 1.Регулюющие налоги - обязательные платежи, которые поступают в нескольких уровней бюджетной системы.

2.Закреплённые налоги - обязательные платежи, кот. поступают только к одному уровню бюдж. системы (все местные налоги). По методу начисления: 1.Розкладные налоги - группа обязательных платежей, налагаемых на плательщиков в абсолютных размерах в зависимости от опр-ной суммы налоговых поступлений (здесь нет налоговой базы).

2.Окладные налоги - предусматривают взимания обязательных платежей по определенным ставкам - квотами, в зависимости от наличия налоговой базы.

Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Допомогою податків держава мобілізує кошти для утворення грошових фондів, які забезпечують виконання покладених на неї функцій. Тобто фіскальна функція виступає методом централізації валового внутрішнього продукту у бюджеті країни.

Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу.

Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Через податки держава регулює процеси виробництва і споживання в суспільстві.

Стимулююча функція проявляє себе у вигляді зміни або диференціації ставок податків, або ж повному звільненні від їх сплати. У такому випадку здійснюється перерозподіл ВВП через фінансову систему від одних суб’єктів оподаткування на користь інших.

Контрольна функція полягає в тому, що при оподаткуванні держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами та обсяги використання майна.

Екзаменаційний білет №7