8. Особливості вивчення конфліктів у педагогіці

Интерес к противоречиям в процессе воспитания детей, отклоняю­щемуся поведению в дошкольном возрасте начал формироваться в оте­чественной педагогике в 20-30-е гг. XX в. Он нашел проявление в ис­следованиях Л. С. Выготского, А. С. Залужного и др. В педагогических трудах того времени рассматривались общие вопросы трудного дет­ства без акцентирования внимания на проблеме конфликта.

В 1964 г. появляется статья Б. Т. Лихачева «О конфликте в детском коллективе», где автор анализирует причины конфликтов среди детей и позиции педагога по отношению к ним. В журнале «Воспитание школьников» в этот период обсуждались причины конфликтов в школь­ных коллективах.

К середине 70-х гг. XX в. интерес педагогов к конфликтам растет, но в последующие годы эта тенденция не получает развития. Для вто­рой половины 80-х гг. характерно увеличение ежегодного количества работ по данной тематике.

В настоящее время основное внимание в педагогике направлено на изучение следующих конфликтных проявлений.

1. Конфликты в коллективах школьников, пути их предупрежде­ния и разрешения.

2. Педагогические условия успешной работы с конфликтными учениками.

3. Педагогические основы использования конфликта в образова­тельном процессе.

4. Сущность конфликтов, их причины в педагогических коллекти­вах — как между учителями, так и между директором учебного заведе­ния и его подчиненными.

5. Анализ педагогических условий профилактики и преодоления конфликтных ситуаций в звене «учитель—родитель».

6. Исследование подготовки будущих учителей к разрешению конфликтов.

9. Об’єкт, предмет і задачі конфліктології

Конфлікти як суттєва сторона соціальних зв’язків, взаємодії і відносин людей, їх поведінки і вчинків завжди, з незапам’ятних часів приваблювали допитливу увагу людини. Свідоцтва тому – міфологія і релігія різних народів, фольклор і пам’ятки стародавньої літератури, думки античних і середньовічних мислителів, досягнення соціальних і гуманітарних наук.

Люди звиклися з неминучістю конфліктів, що відображається навіть в релігійних текстах. Наприклад, у старогрецькій релігії Зевс постійно конфліктує з іншими богами, з Прометеєм; у християнській релігії Бог прогнав Адама і Єву з раю.

Незважаючи на це, у людей не вмирає надія на приборкання стихії загальної ворожнечі, тому люди завжди прославляли тих, хто славився мистецтвом розв’язання найзаплутаніших суперечок (наприклад, Соломона).

У першому тисячолітті до нашої ери в деяких країнах (Китай, Греція) з’явилися перші спроби узагальнити накопичений практичний досвід і зробити загальні висновки про те, як вирішувати конфлікти; це стало історичною основою сучасної конфліктології, яка тільки в середині ХХ століття набула статусу окремої галузі суспільного знання.

Сьогодні конфліктологія – достатньо розвинена дисципліна, яка спирається на досягнення різних наук.

Конфліктологія є окремою областю суспільствознавства, яка виникла, формувалася і розвивається в даний час. Маючи комплексний характер, конфліктологія знаходиться в руслі поглиблення гуманітарного знання. Її вивчення розширює коло і піднімає планку знань про людину і суспільство, сприяє різносторонньому розумінню проблем соціальної взаємодії, застосуванню ефективних способів їх рішення.

Отже, конфліктологія – це система знань про закономірності і механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також про принципи і технології управління ними.

Об’єктом конфліктології є конфлікти в усіх формах їх прояву, а предметом конфліктології – тільки те загальне, головне, що відзначає процес виникнення, розвитку і завершення будь-якого конфлікту.

Науковий підхід ґрунтується на системно організованих, принципово структурованих, методологічно точних знаннях про предмет (в даному випадку – про конфлікти). Будь-яка наука є конструктивною, розрахованою на можливість практичного вживання отриманих знань, на вироблення і впровадження нових проектів. Наукове управління соціальними процесами, у тому числі й регулювання конфліктів, здійснюється на основі аналітичного розрахунку, планомірного і багатобічного впливу на учасників соціальних зв’язків і взаємодій, практичного вживання вивірених наукою рекомендацій.

Серед основних проблем і задач, що стоять перед конфліктологією, фахівці виділяють наступні:

- вивчення основних прикладних аспектів конфліктів різного типу;

- поглиблення змісту самого поняття конфлікту;

- аналіз причин, джерел і умов виникнення конфліктів, їх впливу на рівень організації взаємообумовлених відносин.

- вивчення і інтеграція інформації, яка відноситься до різних галузей наук, що займаються проблемою конфліктів, з широким залученням математичних моделей і комп’ютерних технологій;

- розробка систем контролю і діагностики розвитку конфліктів;

- пошук найефективніших і безболісних шляхів попередження і розв’язання конфліктів.

Конфліктологія як наука має декілька напрямів:

• соціально-філософський (охоплює загальні тенденції розвитку конфліктів на макрорівні);

• організаційно-соціологічний (вивчає причини і динаміку конфліктів в організаціях, групах, колективах);

• індивідуально-психологічний (вивчає психофізичні особливості і характеристики індивідів, їх поведінку в конфлікті).

Специфіка конфліктології полягає в тому, що основна увага приділяється причинам формування і розвитку суперечностей у системі відносин індивідів і груп, їх переростанню в конфлікти; вивчаються шляхи попередження і методи управління конфліктами, що виникають.

Серед вчених немає єдності в розумінні природи конфлікту як соціального явища: одні вважають, що конфлікт – норма в соціальному житті, «безконфліктне суспільство також немислиме, як суха вода», «конфліктів немає тільки на кладовищі», «якщо в житті немає конфліктів, перевірте, чи є у Вас пульс»; інші вчені вважають, що конфлікт – небезпечна хвороба, соціальна патологія і від неї раз і назавжди треба позбавитися, бо попереду – суспільство без конфліктів. В обох випадках критерієм істини є життя: у наш час відбувається лавиноподібне зростання конфліктів, тому незалежно від точки зору признається існування конфліктів. Конфлікти необхідно ретельно вивчати, досліджувати і формулювати рекомендації щодо їх урегулювання, особливо тих конфліктів, які ведуть до руйнувань, до небезпечних наслідків.

Зусилля сучасних конфліктологів концентруються на вирішенні 3 основних проблем:

• виявлення сутності конфліктів, їх причин, етапів і учасників;

• на основі цього вивчення – визначення методів, формулювання способів регулювання конфліктних ситуацій, а також їх запобігання;

• встановлення основних форм конфліктів, їх типологія.

Таким чином, задачі конфліктології носять не тільки теоретичний, але і чисто практичний характер.

Практичне застосування конфліктології викликається вже тією простою життєвою обставиною, що, погоджуючись з твердженням «поганий мир кращий за добру сварку», люди, проте, не можуть уникнути дисгармонії, обходитися без конфліктів. Нерідко конфлікт виявляється не тільки неминучим, але і прийнятним «виходом» з ситуації, що склалася, навряд чи не єдиним способом відновити порушену рівновагу у взаємостосунках людей, дозволити їм дійти згоди щодо сумісних справ, приватних і загальних інтересів, норм поведінки.

Якщо справа йде саме так, потрібно вчитися розпізнавати об’єктивну і суб’єктивну природу конфліктів, їх безпосередні причини і мотиви, орієнтуватися в тому, в яких формах розвиваються конфлікти і якими шляхами вони вирішуються, опановувати мистецтвом управління ними. Ця задача особливо важлива для менеджерів, керівників будь-якого рівня. Можна, мабуть, стверджувати, що для них навчитися правильно поводитися в конфліктних ситуаціях, уміти управляти конфліктами так же обов’язково, як уміння читати і писати.

Конфліктологія необхідна для всіх видів управлінської діяльності. Стосовно менеджменту її основне призначення полягає в тому, щоб спонукати керівника дивитися на конфліктні ситуації «розплющеними очима», не задовольнятися інтуїцією і здоровим глуздом, а керуватися в роботі з людьми визначеними, наукою встановленими правилами та прийомами управління конфліктами.

Універсальність конфліктів, їх широке розповсюдження не дає права їх абсолютизувати. Протиборство зустрічається в житті не частіше, ніж згода. Є постійна зміна війни і миру, спокою і боротьби, конфлікту і консенсусу, в житті зле не існує без добра, щастя – без горя, порядок – без хаосу.

Конфлікт – це порушена згода. Згода – це результат залагодженого конфлікту.