38. Визначте шляхи попередження внутрішньо особистісних конфліктів

Знаючи причини та фактори, що сприяють виникненню внутрішньоособистісних конфліктів, особливості їх переживання , можна обгрунтувати умови їх попередження .

Внутрішньособистісний конфлікт — це конфлікт, що відбува­ється в психічному світі особистості.

Серед умов попередження внутрішньособистісних конфліктів виділяються наступні:

• бажано приймати складні життєві ситуації як данність буття;

• доцільно формувати життєві цінності й дотримуватися їх;

• необхідно бути гнучким та адаптивним;

• посту гаючись в незначному, не бажано перетворювати це у систему;

• треба сподіватися на найкращий розвиток подій, та взагалі ба­зуватися на позитивному світосприйнятті та оптимістичному ставленні до життєвих ситуацій, що є важливою умовою і по­казником психічного здоров'я людини;

• необхідно не стільки прагнути до задоволення всіх своїх по­треб, а зменшити їх;

• в боротьбі проти появи внутрішньособистісних конфліктів і пе­реживань — вміння володіти своїми емоціями та психічними станами,

• розвиток вольових якостей та умінь довільної саморегуляції;

• доцільно постійно уточнювати та коректувати для себе ієрар­хію ролей;

• бажано прагнути до високого рівня розвитку особистісної зрілості;

• необхідно прагнути до того, щоб оцінка власного Я відповідата дійсному Я, тобто бажано забезпечувати адекватність самооцінки;

• доцільно не накопичувати проблеми і негативні переживання;

• не бажано прагнути реалізовувати все водночас, а створювати пріоритети в реалізованих програмах і завданнях;

• доцільно не брехати, навіть в незначних питаннях, тому що брехня може створювати внутрішньособистісні проблеми, не­приємні ситуації у спілкуванні, які викликають переживання та актуалізацію почуття провини;

• якщо вдача змінює Вам, не панікуйте і не дратуйте себе зайви­ми переживаннями тощо.

39. Проаналізуйте взаємозв’язок внутрішньоособистісних конфліктів та адиктивної поведінки

Страх перед дійсністю визиває прагнення бігти від реальності. В більшій мірі страхі властиві людям з низькою пристосовуваністю до труднощів і низькими адаптаційними здібностями. У пошуках за­собів захисту від напруги, стресу у таких людей найчастіше розви­ваються форми адиктивної поведінки. Адиктивна поведінка – одна з форм деструктивної поведінки, котра має прояв у прагненні від уникання реальності шляхом змінення власного психічного стану за посередництвом прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на визначених предметах або вищих видах діяльності, що су­проводжується розвитком інтенсивних емоцій.

Сутність адиктивної поведінки міститься в тому, що, прагнучи уникнути від реальності штучним шляхом, люди прагнуть змінити власний психічний стан для набуття ілюзії безпеки, набуття рівнова­ги. Цей процес настільки захоплює людину, що починає управляти її життям. Людина стає безпорадною перед власною пристрастю. Во­льові зусилля слабнуть і не дають можливості протистояти адикції. Виникають взаємні труднощі в процесі сумісної діяльності адикції з іншими людьми. Потреба в самопізнанні, самозтвердженні і підтвер­дженні особистості з аддиктивними особливостями реалізують, на­самперед, у контактах з подібними.

У спілкуванні з іншими порушуються, викривлюються і втрача­ють цінність такі значущі механізми міжособистісної перцепції як іден­тифікація, емпатія, рефлексія. Адикт обмежує розвиток особистісного потенціалу, насамперед: комунікативний, пізнавальний, моратьний, творчий та естетггчний. Таким чином, прагнення бігти від проблем і ілюзія комфорта прирікають эдикта на особистіший застій, нереалізо-ваність або повне руйнування. Оточуючі люди відчувають незадоволе­ність такою поведінкою, підвищуються конфлікти. Роблячи спробу за­побігти ускладнених конфліктних ситуацій, адикт навпаки все більше розширює зону конфлікту та збільшує кількість невирішених проблем, а значною мірою ускладнює життя собі та своїм близьким.

Існують різні види адиктивної поведінки як фармакологічного, так і нефармакологічного характеру. Вони представляють собою се­рйозну' погрозу для психічного і фізичного здоров'я не тільки самих адиктів, але й тих, хто їх оточує. Значна шкода надається міжособи-стісним стосункам. Адиктивна поведінка стає реальною проблемою реалізації особистісних ресурсів, що є суттєвою складовою у повно­цінному функціонуванні суспільства.

Бажання змінити настрій і подолати внутрішньособистісш конф­лікти досягається за допомогою різних адиктивних агентів або форм, що змінюють психічні стани та переживання внутрішніх конфліктів.

• фармакологічні форми (алкоголь, наркотики, токсичні речови­ни, ліки та ін.);

• нефармакологічні форми (азартні ігри, комп'ютер, секс, голо­ду вання та переїдання, трудоголізм та ін).

Види адиктивної поведінки мають специфічні властивості і прояви, вони не рівноцінні і за своїми наслідками Водночас з осо-бистісним занепадом розвиваються серйозні порушення на психіч­ному рівні та рівні організму. Підвищена потреба у збільшенні дози може визвати втрату контроля і смерть від передозування.

Профілактика адиктивної поведінки як прояву і наслідку внутрішньоособистісних конфліктів

Назва напрямку	Мета	Методи реалізації
Соціальний	Профілактика розвитку залеж­ності, психоло­гічна і соціальна адаптація	1. Формування мотивації на повну відмову від вживання наркотиків. 2. Формування мотивації на зміну поведінки. 3. Розвиток проблем долаючої поведінки. 4. Формування соціально-підтримуючої пове­дінки і стратегії пошуку соціальної підтримки в просоціальних мережах
Психологіч­ний	Розвиток моти­вації на зміну життєвого сте­реотипу подо­лання формую­чої залежності	1. Подолання бар'єрів усвідомлення емоційних станів. 2. Усвідомлення формуючої залежності від психоактивних речовин, як проблеми особис­тості. 3. Розвиток когнітивнихі поведіннових страте­гій проблем долаючої поведінки ( стратегії роз­в'язання проблем, пошуку прийняття соціаль­ної підтримки, розпізнавання і модифікація стратегій уникання). 4. Аналіз, усвідомлення і розвиток особистості і середовища ресурсів подолання проблеми фор­муючої залежності від психоактивних речовин
Медичний та біологічний	Нормалізація фі­зичного і психіч­ного розвитку, біологічного та фізичного го­меостазу	1. Фарматерапія. 2. Оздоровчі заходи

В табл. надано основні напрямки і шляхи профілактики адиктивної поведінки як прояву і деструктивних наслідків внутріш-ньоособистісних конфліктів.

Особливу увагу в контексті внутрішньоособистісних конфліктів, має специфічна поведінка адиктів у міжособистісних стосунках, а саме:

• знижена витривалість труднощів, що обумовлено наявністю ге­доністичної установки (прагнення до негайного отримання за­доволення та удоволення власних бажань);

• підвищена образливість, підозрілість, конфліктність;

• прагнення справляти на оточуючих позитивне враження, але при цьому адикти, як правило, нудні, одноманітні люди у по­всякденному спілкуванні;

• нездатність до глибоких позитивних емоційних стосунків;

• уникання від відповідальності у прийнятті рішень та пошук ви-правдовувальних аргументів в даний момент;

• стереотипність, повторюваність поведінки;

• необов'язковість та недотримання домовленостей:

• прагнення говорити неправду схильність до обманів: обман са­мого себе; обман оточуючих, членів сім'ї, колег; обман «світу в цілому», прагнучи вплинути на оточуючих.

Схильність до адиктивної поведінки розглядається як особис-тісне новоутворення, воно формується постійно і складається з та­ких компонентів:

• відсутність мотивації досягнення;

• несформованість функції прогнозування поведінки;

• низький рівень самосвідомості;

• екстернатьний докус контролю;

• низький рівень самоповаги;

• протирічність самооцінки та рівня досягнень;

• тенденції до уникання реальності.

Виникненню внутрішньоособистісних конфліктів та їх наслідку у різних формах адиктивної поведінки сприяють: моральна незрілість особистості; індивідуатьно-біологічні та психологічні особливості; де­фіцит ресурсів особистості та компенсаторних можливостей.