22. Тестування типової поведінки у конфліктах

Багатовіковий досвід участі людей у різних конфліктах і їхньому вирішенні, незліченні спостереження за конфліктуючими сторонами, спеціальні наукові дослідження та узагальнення дозволили вченим виділити основні стратегії поведінки під час конфлікту.

1)Наприклад, Р. Блейк і Дж. Моутон називають п'ять таких стратегій: ухилення, згладжування, примус, компроміс і вирішення проблеми.

Ухилення. Ця стратегія має на увазі, що людина намагається уникнути конфлікту, тобто не потрапляти в ситуації, що провокують виникнення суперечностей.

Згладжування. Ця стратегія характеризується поведінкою, яка диктується переконанням, що не варто сердитися, тому що «ми усі - одна щаслива команда, і не слід розгойдувати човен». «Згладжувач» намагається не випустити назовні ознаки конфлікту і розлюченості, апелюючи до потреби в солідарності. Більше не існує можливості для прояву емоцій, але вони живуть всередині і накопичуються. Стає очевидним загальне занепокоєння, зростає ймовірність того, що в кінцевому рахунку відбудеться вибух.

Примус. Тут переважають спроби примусити прийняти свою точку зору за будь-яку ціну. Той, хто намагається це зробити, не цікавиться думкою інших, він зазвичай поводиться агресивно і для впливу на інших використовує владу шляхом примусу. Ця стратегія може бути ефективною в ситуаціях, де керівник має значну владу над підлеглими. Недолік її полягає в тому, що він придушує ініціативу підлеглих, створює велику ймовірність того, що будуть враховані не всі важливі чинники, оскільки представлена лише одна точка зору. Він може викликати обурення, особливо в молодшого і освіченішого персоналу.

Компроміс. Ця стратегія характеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але лише деякою мірою. Здатність до компромісу високо цінується в управлінських ситуаціях, оскільки це зводить до мінімуму недоброзичливість і часто дає можливість швидко вирішити конфлікт, задовольнивши обидві сторіни. Однак використання компромісу на ранній стадії конфлікту, який виник з важливого рішення, може перешкодити діагнозу проблеми і скоротити час пошуку альтернатив.

Вирішення проблеми. Це - визнання відмінності в думках і готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту і знайти курс дій, прийнятний для всіх сторін. Той, хто користується такою стратегією, не намагається досягти своєї мети за рахунок інших, а скоріше шукає найкращий варіант вирішення конфліктної ситуації.

2) Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас вважає прийнятною двовимірну модель регулювання конфліктів, базовими вимірами якої є кооперація, що пов'язана з увагою до інтересів інших людей, що залучені до конфлікту, та наполегливість, для якої властивий акцент на особистих інтересах. Згідно цих вимірів К.Томас виділяє наступні способи регулювання конфліктів: конкуренція (змагання) - як прагнення домогтися задоволення своїх інтересів за рахунок інтересів іншого; пристосування; компроміс; ухилення; співробітництво.

Тест К. Томаса (адаптований варіант Н. В. Гришиної)

Тест розкриває поведінку людей у конфліктних ситуаціях. На думку Томаса, вивчаючи конфліктне спілкування, потрібно сконцентрувати увагу на таких аспектах: які форми поведінки в конфліктних ситуаціях характерні для людей, які з них конструктивні, а які деструктивні, яким чином можна стимулювати конструктивну поведінку тощо. Для опису стилів поведінки в конфлікті Томас застосовує двопараметричну модель, що зорієнтована на: задоволення власних інтересів; задоволення інтересів опонентів.

Орієнтуючись на ці параметри, Томас описує такі стилі поведінки особи в конфлікті:

1. суперництво (конкуренція) як намагання задовольнити власні інтереси за рахунок інших;

2. пристосування як жертвування власними інтересами на користь іншого;

3. компроміс як прагнення частково задовольнити як свої домагання, так і прагнення опонента;

4. уникнення як відмова від власних інтересів і від захисту інтересів іншої людини;

5. співпраця, яка є пошуком альтернативи, прагненням максимально врахувати як власні інтереси, так і інтереси партнера.

Опигувальник Томаса, описує кожен з п'яти перерахованих стилів. У різних сполученнях вони згруповані у ЗО пар, у кожній з яких респондент має вибрати те судження, що найбільш типове для характеристики його поведінки.