Теорії референтної групи (г.Хайман, р.Мертон)

Розробка теорій референтної групи в сучасній західній соціальній психології пов'язана насамперед з іменами таких авторів як Г.Хайман, Т.Ньюком, М.Шеріф, Г.Келлі, Р.Мертон і ін. Розробка основних положень сучасної теорії референтної групи почалась з 40-х років ХХст.

Термін „референтна група” був запропонований американським соціальним психологом Г.Хайманом у 1942 р. М.Хайман не дав визначення цього поняття, а просто використовував його для позначення групи людей, з якою випробуваний порівнював себе при визначенні свого статусу. Пізніше поняття „референтна група” позначили як таку групу до якої індивід відносить себе психологічно, і на цінності й норми якої він орієнтується.

Т.Ньюком виділив позитивні й негативні референтні групи.

Позитивною референтною групою вважається така група, норми й орієнтації якої приймаються індивідом і які викликають в індивіда прагнення бути прийнятим цими групами.

Негативною референтною групою вважається така група, що викликає в індивіда прагнення виступити проти неї й членом якої він не хоче себе вважати.

На думку Т.Ньюкома, „бунт підлітка” можна вважати проявом поведінки в ситуації, коли батьки виступають для нього як негативна референтна група.

Висновок

З вищесказаного випливає , що в полі зору соціального психолога може поперемінно опинятися то особистість , на яку впливають інші індивіди , то групи або маси людей , які мають величезну силу заразливого впливу на оточуючих.

Ці відмінності в точці відліку , в позиції, з якої можна дивитися на соціально- психологічні явища , вже давно послужили грунтом для різноманіття уявлень дослідників про те , що ж є предметом даної науки.

Склалося два основних напрямки , а точніше сказати , дві як би взаємовиключні один одного погляду на предмет соціальної психології .

З однієї точки зору , таким предметом є окремий індивід або особистість , але ніяк не група , спільність або маса людей. Цієї думки дотримувався, зокрема , французький соціальний психолог Габріель Тард , автор концепції наслідування , згідно з якою маса людей здатна лише наслідувати , копіювати і тиражувати тс чи інші еталони і новації , запропоновані окремими видатними людьми.

З іншого - навпаки , не окремий індивід , а саме великі соціальні групи , народи і маси повинні бути і є дійсним предметом соціальної психології . Так вважали німецький психолог Вільгельм Вундт і французький соціальний психолог Гюстав Лебон . Їх основні аргументи такі :

1 . Окремий індивід смертний. Народ же , його психологія - міфи , звичаї, мову , традиції - безсмертні. Окремий індивід , народжуючись , лише засвоює духовні цінності народу і тимчасово користується їх багатством.

2 . Навіть якщо руйнуються сформовані духовні цінності суспільства і народу , то на арену історії виходить безособова і неприборкана у своїй силі маса .Майже протягом століття можна було спостерігати зіставлення і протиборство різних точок зору на предмет соціальної психології як у нас , так і за кордоном.

Отже , предметом соціальної психології є соціальна психіка людини у всьому різноманітті її проявів. Або інакше - це як особливості психічного стану та поведінки індивіда в групі , масі та колективі , так і специфіка сукупної , тобто спільної групової , колективної і масової психічної життєдіяльності людей.