82. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

Покарання більш м'яке, ніж передбачено законом, може бути призначено (ч. 1 ст. 69 КК): 1) за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, наприклад, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання та збігу тяжких особистих чи сімейних обставин або вчинення тяжкого злочину вперше і добровільне відшкодування завданого збитку; 2) за наявності даних про особу винного, які свідчать про її відносно невелику суспільну небезпечність (винний добровільно з'явився із зізнанням, вважається сумлінним працівником і порядною людиною в колективі).

За наявності цих обставин у їх поєднанні суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) за даний злочин, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин. У цьому випадку суд не має права призначати покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК.

Наприклад, суд розглядає справу про вчинення контрабанди, яка за ч. 1 ст. 201 КК, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. У цьому випадку нижчою межею покарання за такий злочин є три роки позбавлення волі. Якщо суд на підставі вищезазначених обставин дійде висновку про можливість призначення винному в контрабанді покарання у вигляді позбавлення волі, то він може призначити таке покарання, але не нижче одного року (найнижча межа покарання у вигляді позбавлення волі, що встановлена в ч. 2 ст. 63 КК).

На підставі зазначених обставин суд може не призначати додаткового покарання, що передбачено в санкції даної статті (санкції частини статті) як обов'язкове.

За наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачено пп 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

83. Призначення покарання за незакінчений злочин і за злочин, скоєний у співучасті.

Призначення покарання за незакінчений злочин передбачено ст. 68 ч. 1 КК, яка визначає, що «при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця».

Виходячи з цього основними питаннями, які враховуються судом при призначенні покарання за готування та замах на злочин, є:

ступінь тяжкості вчиненого діяння;

ступінь здійснення злочинного наміру;

причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Ступінь тяжкості вчиненого діяння визначається шкідливими наслідками, які були, або могли бути спричинені. Вони повинні бути об'єктивно оцінені судом на підставі критеріїв, які розглядались раніше.

Ступінь здійснення злочинного наміру визначається стадією вчинення злочину, на якій його було припинено. При цьому існує відповідна ієрархія стадій, згідно з якою готування менш суспільно небезпечне, ніж замах на злочин, а незакінчений замах менш суспільно небезпечний, ніж закінчений. Існує диференціація і всередині кожного з цих видів. Наприклад, більш суворому покаранню підлягає особа, дії якої утворюють незакінчений замах (потерпілого було поранено через промах винного, при наявності умислу на вбивство) від особи, яка взагалі промахнулась при пострілі в потерпілого.

Причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Звичайно, і тут існує своя внутрішня ієрархія, що впливає на вид та розмір покарання, яке призначається винному. На діаметральних позиціях перебувають, наприклад, помилка винного, яка не дозволила йому проникнути на об'єкт для вчинення крадіжки, і затримання винного працівниками правоохоронних органів, що також стало перепоною для вчинення крадіжки.

Призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті. Стаття 68 ч. 2 КК визначає, що «при призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину».

Характер участі кожного із співучасників визначається його роллю у вчиненні злочину, тобто видом співучасті. Звичайно, не можна ставити на одну сходинку організатора і фізичного пособника, виконавця і підбурювача. Як уже зазначалось при розгляді питань співучасті у злочині, фактично в реальній дійсності «чисті» види співучасників зустрічаються нечасто. З точки зору питання, що розглядається, покарання особі, яка поєднала в собі два чи навіть більше видів співучасників, буде призначатись більш суворе покарання ніж тому, хто виконував одну роль.

Ступінь участі визначається активністю діяльності співучасника, її «натиском». Ступінь участі проявляється в тому, чи співучасник самостійно приймає рішення, чи лише виконує вказівки іншого, чи проявляє винахідливість для досягнення злочинного наслідку, чи слідує в межах виробленої іншими співучасниками схеми, будучи готовим при появі труднощів у її реалізації одразу припинити злочинну діяльність і т. ін.