25. Суспільно небезпечне діяння.

Суспільно небезпечні діяння людини виявляються у вчиненні нею активних вольових дій (злочинна дія) або в пасивному вольовому поводженні, в утриманні від вчинення дій (злочинна бездіяльність), які зобов'язана була вчинити. У кримінальному праві обидва поняття - дія та бездіяльність - охоплюються загальним терміном "діяння".

Діяння - головна ознака об'єктивної сторони складу злочину. Йдеться про юридично значиме діяння, яке контролюється свідомістю людини (вольове діяння) і яке заборонене законом. Не можуть визнаватися діянням у кримінально-правовому розумінні імпульсивні реакції та рефлекторні рухи, тобто неусвідомлені чи неконтрольовані волею рухи людського організму, спричинені зовнішніми подразниками.

Людина не може відповідати і в тому разі, якщо вона вчинила суспільно небезпечне діяння проти своєї особистої волі, під впливом фізичної або психічної сили, була позбавлена злочинцем волі чи перебувала в умовах нездоланної сили і тим самим не мала змоги керувати своїми вчинками.

Дія - це активна поведінка людини, її активний вчинок. Дія людини пов'язана з фізичним рухом її тіла. Мозок дає м'язам команду, контролює рухи тіла і спрямовує їх на певний об'єкт (предмет) для досягнення певної мети. Йдеться про усвідомлене волевиявлення, що передувало рухові. Суспільно небезпечна дія людини може бути одноразовою (наприклад, удар кулаком в обличчя з метою спричинити фізичний біль). Дія може бути і багаторазовою (наприклад, нанесення багатьох ударів, вони визначаються терміном "побої", не лише з метою спричинити біль, а й для знущання над людиною).

Визначаючи суспільно небезпечний характер дії, закон іноді користується поняттями "неодноразовість", "систематичність", "промисел". Багатоактна небезпечна поведінка людини може створювати множинність злочинів або складні злочини, про які йтиметься далі.

Кожна дія має початок і кінець. Стосовно межі злочинної дії існує два погляди. Перший ґрунтується на тому, що дія охоплює собою не лише рух тіла людини, а й ті сили, якими людина користується, і ті закономірності, які вона використовує. Другий погляд основується на тому, що дії людини обмежуються лише свідомими рухами тіла або утриманням від певного руху тіла, злочинні дії закінчуються такими рухами, за допомогою яких людина впливає на використані нею сили й засоби, останні ж перебувають за межами дії і охоплюються поняттям причинний зв'язок між діями і шкідливими наслідками.

Більш прийнятною є позиція, відповідно до якої використання людиною зовнішньої сили та закономірностей є складовою її дій, якщо такі сили приводяться нею в рух або свідомо використовуються (спрямовуються, змінюються, замінюються) у процесі вчинення злочину.

Отже, злочинною дією має вважатися застосування людиною у процесі вчинення злочину не лише власних сил, а й використання сторонніх сил (стихійних, механічних, фізичних, хімічних, радіоактивних тощо) або сили третіх осіб чи агресивності тварини. Більшість складів злочину за своїми об'єктивними властивостями передбачає наявність активних дій, і лише незначна кількість складів злочину характеризуються бездіяльністю. Це, зокрема, такі злочини, як залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139).

Бездіяльність - це пасивна поведінка людини, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку вона зобов'язана була і могла вчинити, або невідвернення небезпеки, яку особа зобов'язана була і мала можливість відвернути.

Отже, кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає за наявності двох критеріїв у їх сукупності: по-перше, об'єктивного - наявність обов'язку особи діяти певним чином і, по-друге, суб'єктивного - наявності в особи можливості виконати такий обов'язок, тобто вчинити необхідні дії. Питання про наявність такої можливості має вирішуватися щоразу окремо з урахуванням конкретних обставин справи.

Обов'язок діяти, що має кримінальне правове значення, може випливати: а) з вимоги закону або іншого нормативного акта; б) із посадового або службового становища; в) із професійного становища; г) із узятих особою на себе юридичних обов'язків діяти відповідним чином. Якщо особа була зобов'язана діяти в певному напрямі або за певних обставин, однак була обмежена потребою виконувати інше зобов'язання, то таку колізію обов'язків вирішують за правилами про крайню необхідність.

Злочинна бездіяльність, яка триває протягом значного періоду часу, має розглядатися за правилами про тривалий злочин.