15. Відмежування злочинів від інших правопорушень.

Злочин відмежовується від інших правопорушень за такими основними критеріями, як характер і ступінь суспільної небезпечності, суб'єкт юрисдикції, тяжкість і вид стягнень, передбачених за їх скоєн­ня, суб'єкт правопорушення.

Критерієм для виокремлення злочину з-поміж інших правопорушень є формальна ознака.

Також злочин відрізняється від інших правопорушень характером і ступенем суспільної небезпечності.

Так, за характером суспільної небезпечності, вбивство, розбій, терористичний акт відрізняються від будь-якого іншого правопорушення. За ступенем суспільно) небезпечності вирізняються правопору­шення, що посягають на один родовий об'єкт, але мають різні ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторін правопорушення. Так, адміністра­тивне правопорушення дрібне хуліганство за ступенем суспільної небезпечності (відсутність таких ознак, як особлива зу­хвалість або винятковий цинізм) відрізняється від злочину хуліганство.

Отже, ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежу­вальна ознака між злочинами й іншими правопорушеннями визнача­ється всіма його ознаками формою та видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння та його наслідками. Законодавець, найчастіше, здійснює розмежування за наслідками вчинення діяння і, насамперед, за розміром заподіяної шкоди. Від цивіль­них правопорушень злочин відрізняється переважно ступенем суспіль­ної небезпечності, який, зазвичай, також визначається розміром заподія­ної шкоди. Так, умисне знищення чи пошкодження чужого майна стає злочином лише тоді, коли завдало шкоди у великому розмірі, а якщо такої шкоди не було завдано, то винна особа несе лише цивіль­но-правову відповідальність, якщо дії зі знищення майна не містять за об'єктом посягання інших ознак, наприклад, хуліганства.

Відмінність полягає також у суб'єкті юрисдикції. Закон про кримінальну відповідальність приймає тільки парламент України, інші ж види відповідальності можуть визначати інші державні органи.

Тільки суд може призначати покарання за вчинений злочин, за інші правопорушення (наприклад, адміністративне) – й інші представники влади можуть визначати розмір стягнення.

Злочин тягне покарання, що має обов'язковий наслідок – судимість особи, а інші правопорушення тягнуть різні види стягнення за відсутності вказаного наслідку.

Ще одним критерієм розмежування адміністративного правопо­рушення та злочину є тяжкість і вид стягнення. Такі покарання, як до­вічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, обмежен­ня волі, громадські роботи, арешт, передбачені лише за злочини.

Злочин обов'язково вчиняється з виною (умисел або необережність), а інші правопорушення можуть тягнути відповідальність і без вини. Так, якщо 18-річний син на підставі довіреності взяв у батька автомобіль і на ньому збив людину із необережності (потерпілий загинув) – син буде притягнутий до кримінальної відповідальності, а батько до цивільної (хоча його вини немає), бо шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, котра на відповідній правовій підставі (право власності) володіє транспортним засобом, зберігання чи утримання якого створює підвищену небезпеку.

За суб'єктом правопорушення кримінальні і інші правопорушення можуть бути також розмежовані. Суб'єктом злочину може бути лише фі­зична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. За цією ознакою злочин можна відмежувати від цивільно-правового, а також деяких інших видів правопорушень, суб'єктом яких може бути і юридична особа. Суб'єктом дисциплінарного правопорушення може бути не будь-яка особа, а тільки та, на яку поширюється дія певних дисциплінарних статутів чи положень.

Такі критерії, як кримінальна протиправність і кримінальна караність, дозволяють відмежувати злочини від інших правопо­рушень, не передбачених чинним КК і вчинення яких не створює підстави для застосування кримінальних покарань. Інакше кажучи, правопорушення, відповідальність за які не передбачена КК, не є злочинами.

Відмежування злочинів від суспільно небезпечних діянь, які не визнаються злочинами, здійснюється переважно за критеріями кримінальної протиправності й караності, суб'єкта, винності.

Так, немає сумніву у тому, що суспільно небезпечними діяннями є застосування будь-якої зброї масового знищення – хімічної, біологічної, ядерної, лазерної, інфразвукової, радіологічної, променевої тощо. Проте кримінально протиправним і караним (ст. 439 КК) ви­знається застосування лише перших трьох із перелічених її видів.

Проблема відмежування злочинів від правомірної поведінки, яка не є ні аморальною, ні суспільно небезпечною і, маючи певні ознаки злочину, насправді може бути навіть суспільно корисною, стосується, зокрема, випадків, коли діяння не визнається злочином через існування обставин, які виключають його злочинність (статті 36-43 КК) або кримінальну караність (ч. 1 ст. 5 КК). Наприклад, заподіяння нападникові шкоди, необхідної й достат­ньої у даній обстановці для припинення суспільно небезпечного посягання, за умов, передбачених законом, не визнається злочи­ном і є суспільно корисним діянням, оскільки воно спрямоване на захист суспільних цінностей.

Інколи одним і тим самим діянням вчинюються правопору­шення, відповідальність за які передбачена КК та іншим (не кри­мінальним) законодавчим актом, тобто йдеться про сукупність злочинів та інших правопорушень.

Наприклад, ст. 176 КК визнає злочином, зокрема, незаконне розповсюдження творів, якщо ці дії завдали шкоди у великому роз­мірі. Відповідно ж до ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» такі самі дії є цивільно-правовим проступком, який тягне відповідальність, передбачену ст. 52 зазначеного Закону.

Теоретично можливою є сукупність злочину з конституційним правопорушенням. У силу прямої вказівки закону, як правило, неможливою є су­купність злочинів і адміністративних та правопорушень корупційного характеру, які посягають на один і той самий об'єкт правової охорони: злочин як більш антисоціальне правопорушення поглинає останні.