1 Серпня 2013 року було прийнято нову постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Концепції Державної цільової програми розвитку туризму та курортів на період до 2022 року”.

Цей документ скеровує головні напрямки розвитку туріндустрії. Програмою передбачено здійснення комплексу заходів щодо удосконалення системи управління туристичною галуззю, розроблення відповідних нормативно-правових актів, нагромадження на підприємствах туристичної галузі необхідних для здійснення структурних перетворень матеріальних і фінансових ресурсів, зміцнення існуючої матеріальної бази, удосконалення системи статистики у цій галузі, створення умов для реалізації інвестиційних проектів.

Слід звернути увагу на те як відбувається втілення програм розвитку туризму в Україні у столиці України місті Києві. Київською міською радою рішенням від 14 липня 2011 року N 389/5776 було затверджено нову редакцію Програми розвитку туризму в м. Києві до 2015 року. Метою програми є “перетворення туризму в одну з найбільш прибуткових галузей економіки Києва, що забезпечить значний внесок в соціально-економічний розвиток міста шляхом збільшення доходної частини бюджету Києва за рахунок податкових та валютних надходжень, припливу інвестицій, збільшення кількості робочих місць, а також створення сприятливих умов для відпочинку мешканців і гостей міста за умов збереження і раціонального використання культурно-історичної та природної спадщини Києва”.

В Києві сполучаються всі залізничні, повітряні і автомобільні шляхи України. В місті функціонує велика кількість туристських підприємств, і воно має практично всі передумови для того, щоб стати одним з центрів світового культурного і пізнавального туризму.

Серед основних напрямів розвитку туризму в України, слід відзначити такі, що втілювалися у життя у зв’язку з проведенням в Україні фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу у 2012 році: виконання вимог УЄФА щодо підготовки об'єктів готельної інфраструктури до проведення в Україні чемпіонату та опрацювання можливих альтернативних варіантів розміщення гостей чемпіонату; опрацювання питання щодо створення мережі туристичних інформаційних центрів у приймаючих містах, проведення кампанії з пропагування внутрішнього туризму, пов'язаної з проведенням чемпіонату.

Як зазначає В.К.Федорченко: “Важливою умовою розвитку туризму в Україні є науково-методичне забезпечення розвитку цієї галузі, проведення науково-дослідних робіт з питань правового забезпечення туризму; раціонального використання рекреаційних ресурсів; поліпшення інформаційної та рекламно-видавничої діяльності з метою популяризації новітніх технологій надання туристичних послуг, найкращих інвестиційних проектів, системи освіти”.

Аналіз законодавства в сфері туризму

Конституція України якою закріплені основні права і свободи людини, їх гарантії. Вона визначає, що “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ”;

Закони України:

“Про захист прав споживачів”, що є основою державного регулювання безпеки товарів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища;

“Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України ”;

“Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”;

“Про страхування”;

“Про рекламу”;

“Про державний кордон України”;

“Про охорону навколишнього природного середовища”;

“Про правовий статус громадян”;

“Про охорону культурної спадщини” тощо.

Слід зазначити, що нормативні акти в Україні створювалися відповідно до світових стандартів в галузі туризму, а саме: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Статуту Всесвітньої туристичної організації (Мехіко 1970 р.), Манільської декларації світового туризму (Маніла 1980 р.), Документу Акапулько (Мексика 1982 р.), Хартії туризму та Кодексу туриста (1985 р.), Гаагської декларації з туризму (Гаага 1989 р.), Балтійської декларації з туризму (Індонезія 1996 р.), Глобального етичного кодексу туризму (Сантьяго 1999 р.), Осакської декларації тисячоліття (Осака 2001р.), Сеульської декларації “Світ і туризм” (Сеул 2001 р.).

Так, 10 жовтня 2013 року було прийнято нову редакцію Закону України “Про туризм” (треба відверто зазначити, що закон у першій редакції 1995 року практично вже не працював і впливу на туристичну сферу не справляв).

Найбiльш важливими мiжнародно-правовими документами в галузi туризму є:

Всесвітня декларація з прав людини (1948 р.);

Міжнародний пакт з економічних, соціальних та культурних прав (1966 р.);

Міжнародний пакт з цивільних та політичних прав (1966 р.);

Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, які стосуються міжнародних повітряних перевезень (1929 р.);

Чикагська конвенція з міжнародної цивільної авіації (1944 р.) і Токійська, Гаагська, Монреальська конвенція з того ж питання;

Конвенція з митного забезпечення туризму (1954 р.);

Будапештська конвенція по спрощенню туристичних подорожей (1976 р.);

Міжнародна конвенція з контракту на подорож (1970 р.);

Конвенція по захисту світовогї культурної та природної спадщини (1972 р.);

Манільська декларація з світового туризму (1980 р.);

Софійська резолюція VI сесії Генеральної асамблеї ВТО, яка прийняла Туристський білль про права, Хартію туризма, Кодекс туриста (1985 р.);

Конвенція з прав дитини (1990 р.);

Буенос-Айреська резолюція ІХ сесії Генеральної асамблеї ВТО з забезпечення туризму та безпеки туристів (1991 р.);

Туристська декларація Світового туристського форуму в Осаці та Всесвітньої конвенції міністрів по туризму (1994 р.);

Генеральне погодження з торгівлі послугами (1994 р.);

Конвенція з біологічної різноманітності (1995 р.);

Каірська резолюція ХІ сесії генеральної асамблеї ВТО по запобіганню організованого секс-туризму (1995 р.);

Сткгольмська декларація проти комерційної сексуальної експлуатації дітей (1996 р.);

Манільська декларація по соціальному впливу туризму (1997 р.);

Всесвітній кодекс етики в туризмі (1999 р.).