Об’єктивні детермінанти державного управління

Система економічних відносин, яка поєднує виробничу базу з людським потенціалом і забезпечує відтворення матеріальних продуктів, а також соціальних та інших послуг, необхідних для підтримання життєдіяльності суспільства і кожної окремої людині.

Соціальна сфера суспільства.

Кожний народ у процесі свого існування виробив, зберіг і засвоїв свою систему духовних цінностей (релігійних, світоглядних, ідеологічних, етичних, художніх, педагогічних та ін.).

Об’єктивізація виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади залежить від комплексу джерел, детермінант та імпульсів за напрямами:

- природно-географічні умови; природничо-суспільні умови

- культурно-історична спадщина

- виробнича база

- системи економічних відносин

- традиції і структури соціального життя

- об’єктивне в духовній культурі

- науково-технічний прогрес та ін

Суб’єктивний чинник - посадові особи, приймаючи управлінське рішення, виходять з власного бачення проблеми, а зайняті в керуємих об’єктах керуються власним її сприйняттям, яке відчутно відрізняється від того, згідно з чим приймалося те чи інше управлінське рішення.

Система – це сукупність внутрішньо організованих і взаємопов’язаних між собою елементів (категорії, поняття, визначення явищ, предметів, процесів, досліджуваних об’єктів та ін.), які наділені певними властивостями та утворюють цілісність.

Система управління – сукупність взаємопов’язаних або взаємодіючих елементів, які функціонують на засадах ієрархічної побудови, під керівництвом єдиного центру, що дає змогу визначити мету та завдання діяльності, шляхи їх реалізації за посередництвом використання наявних ресурсів та механізмів управління.

Система державного управління за своїм змістом охоплює такі елементи, як: системоутворюючий фактор (конституційно визначені цілі суспільства та держави) – суб’єкти управління (управляючу систему) – взаємодію (управлінську діяльність/процес) – суспільну систему (об’єкти управління), тобто сфери і галузі суспільного життя.

Наука розглядає суспільство як цілісну, складну, динамічну самокеровану систему, розвиток якої підпорядкований об’єктивно діючим законам. Як складна система суспільство, у свою чергу, складається із підсистем різного роду (класи і нації, професійні, вікові та інші соціальні групи і прошарки, трудові колективи, громадські організації та ін.) і розвивається під впливом механізмів соціальної регуляції.

Управління зазвичай здійснюється в системах “людина – техніка”, “людина – технологія”, “людина – природа”, “людина – техніка (технологія) – природа” та ін., але відбувається це саме тому, що в них первинною, “керуючою” складовою виступає людина, та й створені вони з метою обслуговування інтересів саме людини. Будь-яка система, будь-яке явище і речовина природи набувають для людини сенс тільки в разі співвідношення їх з потребами, інтересами і цілями життєдіяльності людини. Тому управління починається тоді, коли в яких-небудь взаємозв’язках, відносинах, явищах, процесах наявні свідомий початок, інтерес і знання, цілі й воля, енергія і дії людини. Отже, управління як суспільне явище – це свідома діяльність, свідоме регулювання (впорядкування) суспільних відносин.

Управління знаходиться в низці явищ “другої” (штучної) природи, які виникли і розвинулись протягом всієї історії людської цивілізації. Воно утворене людьми з метою свідомої саморегуляції їх життєдіяльності й залежить від стану суспільства, його закономірностей і форм, ідеалів і цінностей, від рівня розвитку й організації людського потенціалу.

Розглядаючи сутність суспільного управління, неможливо обминути такий суспільний інститут, таку категорію як “держава”.