2. Основи теорії адміністративного управління, сучасні концепції
Етапи у розвитку теорії і практики управління
Перший етап |
Стародавній період (початок 9-7 тис. д.н.е. до VIII ст.) |
Другий етап |
Індустріальний період (1776-1890 рр.) |
Третій етап |
Систематизації (1890-1960 рр.) |
Четвертий етап |
Сучасний період (1960-по теперішній час) |
М. Мескон виділяє чотири основні підходи в розвитку теорії та практики управління: школи в управлінні; процесуальний підхід; системний підхід; ситуаційний підхід.
Школи в управлінні містять низку підходів
підхід з погляду наукового управління – школа наукового управління (1885–1920);
адміністративний підхід –
класична або адміністративна школа в управлінні (1920-1950)
підхід з погляду людських відносин –
школа людських відносин (1930-1950)
підхід з погляду поведінки –
біхевіористична школа (1950 – донині)
підхід з погляду кількісних методів –
школа науки управління, або кількісний підхід (1950 - кінець 1960)
підхід з погляду “чутливої” («responsive») адміністрації, поліцентризму, “плоских” структур
Існує чимало теорій адміністративного управління. До найбільш відомих слід віднести теорія бюрократії. Теорія “ідеальної бюрократії, або бюрократичної організації” М. Вебера (1864-1924) здобула світове визнання.
Окрім цієї теорії слід виокремити школу наукового управління (Ф.У. Тейлор, Ф. Гілберт, Л. Гілберт, Г. Гантт).
Теорії класичної школи (А. Файоль, Л. Урвік, Дж.Д. Муні, А.К. Рейлі, Ал.П. Слоун) були спрямовані на забезпечення ефективності роботи всієї організації, визначення універсальних принципів управління.
З-поміж сучасних концепцій адміністративного менеджменту варто виокремити американський підхід до державного управління. Державне управління в американській концепції трактується як:
спільні зусилля певної групи в контексті держави;
взаємозв’язок трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової;
частина політичного процесу, оскільки виконує важливу роль у формуванні і реалізації державної політики;
відмінний від приватного стиль управління;
механізм взаємодії численних приватних груп і окремих індивідів у забезпеченні надання громадських послуг.
Отже, адміністративний менеджмент є сучасним стилем державного управління, явищем універсальним і притаманним всім державам. Його розуміння в різних країнах є неоднаковим і значною мірою різниться між собою. На його зміст впливають історичний та політичний досвід народу певної країни, рівень його економічного і суспільно-політичного розвитку, національні традиції, ментальність та багато інших факторів.
Управління як суспільне явище, що відпрацьоване і пристосоване людьми для вирішення життєвих проблем, має багатогранний характер, складається з різноманітних елементів і взаємозв’язків.
Управління є цілеспрямованим, організуючим і регулюючим впливом людей на власну суспільну, колективну і групову життєдіяльність, який здійснюється як безпосередньо (у формах самоуправління), так і за допомогою спеціально створених структур (держави, громадських об’єднань, партій, спілок, асоціацій, фірм та ін.).
Управління як суспільне явище – це свідома діяльність, свідоме регулювання (впорядкування) суспільних відносин.
Управління знаходиться я низці явищ штучної природи, які виникли і розвинулись протягом всієї історії людської цивілізації. Воно утворене людьми з метою свідомої саморегуляції їх життєдіяльності й залежить від стану суспільства, його закономірностей і форм, ідеалів і цінностей, від рівня розвитку й організації людського потенціалу.
Управління є необхідною функцією суспільного життя. Його мета – організація спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпечення координації і взаємодії між ними, а його суть – здійснення керуючого впливу на певні об’єкти.
Аспекти соціальної сутності управління:
1. Суспільство як соціальна організація – це складна самокерована система, що самокерується і постійно перебуває в русі, не може існувати без наявності безперервного управління. Тому управління є способом існування соціальної організації, її іманентний елемент.
2.Управління є особливою соціальною функцією, що виникає з потреби самого суспільства як самокерованої системи і супроводить усю історію суспільства, набираючи політичного характеру та відповідних державних форм в суспільстві соціального розшарування. При аналізі сутності державного управління не можна ігнорувати його політичного аспекту. Але цей фактор не має применшувати загально соціальне призначення управління, відсувати на другий план питання техніки й технології управління, що веде до зниження його ефективності.
3. Кожному типу соціальної організації, конкретно-історичному суспільству притаманні свій зміст, свої специфічні процеси, форми і методи управління. Тому зміст управління не можна відривати від середовища його функціонування.
Адміністративне управління стоїть перед дилемою у своїх спробах створити всеохоплюючу теорію державного управління, яка б синтезувала раціональні підходи раніше сформованих теорій і сприяла підвищенню його ефективності.
Теорія адміністративно управління є одним з найбільш важливих і перспективних напрямів сучасної політичної думки. Довгий час вона розвивалася в руслі загальної політологічної традиції і лише наприкінці XIX ст. стала виділятися як самостійна галузь наукових досліджень.
Етапи у розвитку теорії адміністративного менеджменту
Перший 1880-1920 р. В.Вільсон, Ф.Гуднау, М.Вебер В усіх ланках управлінських структур вводиться поділ праці від верху до низу . В державі складається ієрархія установ і посад з підпорядкуванням нижчих ланок вищим, а всієї армії чиновників - голові держави, що знаходиться нагорі «піраміди влади».
Другий 1920-1950 р. А.Файоль, Ф.Тейлор, Е.Мейо Розроблено принципи управління, поліпшено продуктивність праці за рахунок поліпшення психологічного мікроклімату та посилення мотивації.
Третій 1950 – дотепер Д.Істон, Г.Алмонд, Г.Саймон, Т.Парсон Підвищено ефективність за рахунок людських ресурсів, інформаційних технологій; визначено функції державного адміністрування, розроблено категорійний апарат і методологію.
Сучасні концепції адміністративного управління
Концепція наукового управління (Ф. Тейлор.) Сформульовано висновок про те, що управління це певна спеціальність і що організація в цілому виграє, якщо кожна група працівників виконуватиме ті роботи, які вона краще всього робить. Саме завдяки розробленій цій концепції менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень. Принциповою є відмова від лінійного управління .
Класична концепція (Ф. Тейлор, Г. Емерсон,Г. Форд.) Розроблено принципи управління, поліпшено продуктивність праці за рахунок поліпшення психологічного мікроклімату та посилення мотивації. Найбільш важливі постулати класичної школи такі:
наука замість традиційних навичок;
гармонія замість протиріч;
співробітництво замість індивідуальної роботи;
максимальна продуктивність на кожному робочому місці.
Концепція людських відносин (М. Фоллетт, А. Маслоу, Е. Мейо, У. Мерфі.) Особлива увага зверталась на аналіз психологічних чинників, що викликають задоволеність працівників своєю працею, оскільки в ряді експериментів вдалося досягти підвищення продуктивності праці за рахунок поліпшення психологічного клімату та посилення мотивації.. У межах руху за людські стосунки були розроблені різні мотиваційні моделі, які використовують у теорії адміністративно-державного управління.
Поведінкова концепція (Г. Саймон,Д. Смітцберг, Д. Істон) Новий підхід вирізнявся прагненням допомогти державним службовцям усвідомити свої власні можливості в адміністративно-державних структурах на основі застосування концепцій поведінкових наук. Основною метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.
Концепція системного підходу (Д. Істон, Г. Алмонд, Т. Парсонс.) Головна ідея системного підходу полягає у визнанні взаємозв'язків і взаємозалежності елементів, підсистем і всієї системи державного адміністрування із зовнішнім середовищем (суспільством вцілому). Дає можливість розглядати взаємозв'язки в системі адміністративно-державного управління та між системою і суспільством як єдине ціле. Це означає, що стратегія державного адміністрування не може бути об'єктом точного прогнозування і планування, оскільки суспільство постійно розвивається і змінюється.