28. Класична і некласична психологія

Картина світу у класичній науці характеризується, перш за все, детерміністичними уявленнями про причинно-наслідкових зв'язках. Як показують дослідження методологів науки, одне з джерел детерминистической картини світу в класичній науці - ідея Бога. Наприклад, В. В. Зуєв і С. С. Розова (2000) стосовно історії таксономії в біології стверджують, що «природна наука на перших етапах свого розвитку в питанні про спосіб буття таксона виходила з божественного походження навколишнього світу, відповідно, з ніж об'єкти науки розглядалися як предзаданного науковому пізнання актом божественного творіння. У XVII - XVIII сторіччях це світогляд оформилося як натуралістичний підхід, в рамках якого на перше місце висунувся природний, а не божественний джерело життя природи, а предметом дослідження, згідно з уявленнями вчених-натуралістів, виступила природа, спочатку складається з об'єктів »(С. 71). За словами В. С. Стьопіна, першої в історії науки парадигмальної (у КУНІВСЬКЕ сенсі слова) теорією, де вивчалася реальність отримала пояснення з допомогою наукових законів, була ньютонівська механіка. Вона у поєднанні з попередньої їй філософією Декарта стала основою для наукової картини світу. Саме тому класичну наукову картину світу називають ще ньютоно - картезіанської парадигмою. Для наукової картини світу в класичній науці характерний також атомізм, тобто філософсько-світоглядне положення про те, що ціле одно простої суми його частин. Просторова середу в класичній науковій картині світу - тривимірне евклидово простір, однорідне за своїми властивостями в будь-якій своїй точці.

У зв'язку із згаданою нами заміною в науці ідеї Бога ідеєю законосообразности природи згадаємо одна обставина, яка виглядає не випадковим. Багато вчених, які через роки сприймаються нами як творці матеріалістичного природознавства, були насправді глибоко релігійними людьми. Досить навести приклади Ісаака Ньютона, Чарльза Дарвіна, Івана Петровича Павлова.

Для класичної психології характерні детерминистические уявлення про психіку. Детермінізм характерний для ассоцианизма, психоаналізу, біхевіоризму. Атомістичні уявлення про будову психіки помітні в Ассоціанізм та психології поведінки. Ті ж тенденції простежувалися в деяких напрямках вітчизняної психології перших десятиліть XX в., Наприклад, в рефлексології В. М. Бехтерева.

Ідеали наукового пізнання, характерні для класичної науки, були закладені у філософії Декарта, розвинені в позитивізмі і сформульовані в остаточному вигляді в неопозитивізмі, зокрема, у вигляді критерію веріфіцируємості. Еталоном науковості в класичному природознавстві, як відомо, стала ньютонівська механіка. Для класичної психології ідеалом науковості спочатку стала фізіологія (пор.: «фізіологічна психологія» В. Вундта). Класичні ідеали науковості широко поширилися і в тільки зароджувалася в той час диференціальної психології насамперед, завдяки Ф. Гальтону.

Пізніше цей ідеал утвердився і в інших галузях науки, наприклад в психодіагностики інтелекту. Так, в класичній тестології, що сформувалася за кордоном до кінця 30-х рр.., Природничо ідеал воістину тріумфував: мали місце статистичний підхід до тестових нормам, величезні вибірки стандартизації, суворий контроль умов тестування у поєднанні з допущенням про уродженості інтелекту і його незмінності протягом життя. Цей ідеал науковості, поряд з вихідними припущеннями, був переглянутий в психодіагностики тільки до кінця 60-х рр.. У деяких галузях психології уявлення про науковість стали змінюватися на некласичні ще раніше. Однією із заслуг Л. С. Виготського є те, що у вітчизняній психології саме він розпочав роботу по заміні ідеалів наукового пізнання. Філософською основою всієї класичної науки, як вже було зазначено, став дуалізм Декарта. Ми не будемо повторювати те, що викладено раніше щодо філософського базису класичної науки. Цей базис став основою і для класичної психології. У результаті в психологічному пізнанні суб'єкт і об'єкт виявилися ніби відірваними один від одного, джерелом емпіричних даних ставали або суб'єктивний досвід, або результати спостереження, які розглядалися як об'єктивні дані. Рефлексія наукового пізнання при цьому не була спрямована на пізнавальні засоби вченого, в тому числі на вихідні філософські принципи. У зв'язку з цим знову необхідно згадати Л. С. Виготського. У роботі «Історичний сенс психологічної кризи» (1982. Т. 2) він починає методологічне дослідження ситуації в науці з глибокого аналізу філософських концепцій, які психологи беруть за основу. І, як вже було зазначено, культурно-історична теорія по своїх філософських основ - некласична психологія