4. Жести як невербальна комунікація.

Термін «жести» розуміється як рухи рук або грон рук, але часто використовується для позначення всіх рухів тіла, в тому числі міміки, пантоміміки (партнер дістає певний предмет, відкриває двері, закурює і т.п.). У такому разі для позначення власне рухів рук уживається термін «жестикуляція».

Жести розглядаються як зовнішні прояви внутрішнього состо яния людини, при цьому вони несуть інформацію не тільки про психологічний стан людини, але й про інтенсивність переживання. У комунікаційному процесі жести супроводжують мова або замінюють її, при цьому вони говорять про ставлення людини до якогось особі, події, предмету.

Згідно найширшої класифікації, жести поділяються на природні (спонтанні) і штучні (жести глухонімих, професійні жести диригентів, біржовиків та ін.)

Відповідно до класифікації відомого дослідника вербальної поведінки А. Штангля виділяються: жести рук, жести кистей рук, «гри рук», жести пальців, рукостискання.

Варіативність і багатофункціональність жестів пов'язані же з відмінностями культур, в яких вони функціонують, один і той же жест може бути інтерпретований по-різному. Так, удар долоні партнера в момент або після вимовлення фрази «говорить» єгиптянинові або сирійцеві про те, що співрозмовнику сподобалася сказана жарт, гостра фраза, а європеєць той же рух рук сприйме як прояв неповаги.

Такесика - спеціальна область психології невербальної поведінки, що займається вивченням жестів-дотиків. Такесика базується на двох основних елементах - фізичному контакті і розташуванні тіла в просторі.

Серед різних компонентів Такесика найчастіше розглядається рукостискання - одне з найпоширеніших дотиків, прийнятих в різних культурах. У діловій комунікації слід враховувати різницю в поглядах на рукостискання у представників різних культур. Рукостискання як знак вітання більш прийняті у росіян, ніж у англійців чи американців. Західноєвропейські і американські підприємці не люблять млявих рукостискань.

У ряді країн Східної та Південної Азії існують заборони; дотик партнерів один до одного під час бесіди. Наприклад японці вважають, що торкатися співрозмовника може людина при повній втраті самоконтролю або для вираження свого дружелюбності й агресивних намірів. У той же час араби, латиноамериканці часто торкаються один одного в процесі діалогу.

У представників однієї культури також спостерігаються різні показники інтенсивності жестикуляції внаслідок індивідуальних відмінностей. Надмірне жестикуляція наголошується у людини, наприклад, при ослабленні або відсутності зворотного зв'язку з боку партнера по спілкуванню; може бути також виразом неспокою, невпевненості людини.

Таким чином, жести свідчать про інтенсивність переживань, про якість і спрямованість відносин, про культурну групової приналежності

Організація простору і часу комунікативного процесу.

Проксеміка - область вивчення індиві дуального поведінки, що займається нормами просторової і тимчасової організації спілкування. Це поняття ввів американський антрополог Е. Холл на початку 1960-х рр.. Партнери в процесі комунікації неусвідомлено регулюють свій простір - дистанцію між собою та іншими людьми, своє положення відносного іншого (стоячи, сидячи і т.п.) і орієнтацію в просторі (нахилившись, відкинувшись і т.п.). Важлива роль у комунікації належить тимчасовим характеристикам, зреалізований у нормативах спілкування, властивим різним субкультурам. Так, своєчасний прихід або запізнення на призначену зустріч свідчать про ставлення до партнера.

Найбільш вивчено в проксеміка вплив на контакт організації простору, відповідного певному типу взаємин. Експериментальним шляхом Е. Холл зафіксував норми наближення до партнера по спілкуванню, властиві американській культурі. Він виділив наступні зони в діловій комунікації: інтимну, персональну, соціальну, публічну, кожна з яких відповідає особливим ситуацій спілкування: Інтимна зона відповідає тому простору, в рамках якого людина відчуває себе в безпеці. Межі інтимної зони знаходяться на відстані приблизно в половину витягнутої руки (не менше 45 см). Людина добровільно допускає в цю зону лише близьких, добре знайомих. На цій відстані партнери можуть торкатися один одного, типові тихий голос, довірлива розмова.

Персональна зона-простір, в якому проходить буденна розмова зі знайомими. Персональна дистанція характерна для різних форм ділового спілкування і припускає візуальний контакт між партнерами. Соціальна зона зазвичай спостерігається в кабінетах, холах та інших службових приміщеннях, де збираються люди не дуже добре або зовсім не знайомі один з одним. Відстань 120-400 см прийнято при веденні дискусії, семінару, прес-конференції. Публічна зона передбачає спілкування з великою юрбою людей - в лекційній аудиторії, на мітингу. Відстань між спілкуються таке, що деталі особи, дрібні рухи не уловлюються. Тому голос мовця має бути голосніше, слова слід більш ретельно вибирати. Персональний простір у кожної людини має свої заходи. Чим воно більше, тим більший емоційний стрес відчуває людина в умовах скупченості, тим гірше в цих умовах він виконує завдання, що вимагають нестандартного підходу. Встановлено, що врівноважені люди, що володіють почуттів власної гідності, підходять до співрозмовника ближче, тоді, як неспокійні, нервові люди намагаються триматися подалі особливо від співрозмовника протилежної статі. Важливу інформацію несе те, як людина сидить на стільці також розмір і форма стільця. На край стільця часто сідають нерішучі люди, а також ті, хто не збирається затримуватися.

Таким чином, щоб забезпечити комфортний стан партнерів у процесі комунікації, необхідно знати і ефективно застосовувати різні форми просторової організації спілкування. При цьому не можна забувати, що всі кошти проксемики не зможуть забезпечити успіх або неуспіх реальної взаємодії партнерів. Напрямок комунікації задається набагато більш високими змістовними рівнями людської діяльності - соціальною приналежністю, позиціями, цілями учасників.