Мала літера у загальних назвах

З малої літери пишуться:

• Назви тварин, птахів, страв, напоїв, тканин тощо, утворені від географічних найменувань: бостон (тканина), йоркшир (порода свиней), леггорн (породакурей).

• Назви частин, відділів, відділень, секторів та інших підрозділів установ, організацій, а також слова актив, збори, з'їзд, конференція, президія, сесія, симпозіум, рада (інституту) тощо.

• Складноскорочені слова, якщо вони є родовими назвами: колгосп, медінститут, облвиконком, райвно, райрада.

• Імена та прізвища людей, які стали загальними назвами людей і предметів: донжуан, ловелас, ментор, меценат, робінзон, браунінг (пістолет), галіфе(штани), дизель (двигун), макінтош (одяг), максим (кулемет), рентген (апарат), френч (одяг). Так само пишуться загальні назви, утворені від власних імен (прізвищ): бонапартизм, мічурінець, пушкініст, шевченкіана.

• Назви народів, племен, а також назви людей за національною ознакою або за місцем проживанням: араби, африканці, латино-американці; ацтеки,ірокези, поляни; білорус, латвієць, росіянка, українець; запоріжці, киянин, львів'яни, полтавець, полтавка.

• Родові назви міфологічних істот: ангел, демон, лісовик, муза, німфа, русалка, титан, фавн, фея.

• Індивідуальні міфологічні назви, що перетворилися на загальні або вживаються в переносному значенні: молох війни; на спортивну арену вийшли сучаснігеркулеси.

• Назви посад, звань, учених степенів тощо: голова, декан, директор, міністр, ректор, президент АН України; академік, генерал-лейтенант, заслужений діяч мистецтв, народний артист України, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, член-кореспондент; доктор наук, кандидат наук.

• Назви титулів, рангів, чинів: барон, герцог, граф, імператор, князь, колезький асесор, король, принц, цар, шах.

• Родові означення при астрономічних назвах: зірка Альтаїр, комета Галлея, Тунгуський метеорит, сузір'я Великого Пса, туманність Андромеди.

34. Специфіка вживання прийменникових конструкцій в офіційно-діловому стилі

35. Пряма мова. Діалог

Пряма мова — мова особи, про яку йде розповідь, передана без узгодження особи і інтонаційного підпорядкування мові розповідача.

Пряма мова створює ілюзію точного відтворення чиєїсь мови і дозволяє впровадження відповідних лексичних, граматичних і стилістичних особливостей. Пряма мова може вводитися в текст словами оповідача, що вказують на самий факт утворення прямої мови: називають особу, якій вона належить, та факт її говоріння (Брат сказав: «Я йду до міста, а ти залишайся вдома»). При зміні прямої мови на непряму мову наступає, крім реченнево-інтонаційної зміни, ще зміна займенників і осіб та способів у присудкових дієсловах і впроваджується сполучник, найчастіше що, щоб.

1. Пряма мова береться з обох боків у лапки, наприклад: «А я вже бачив день!» — «Коли?!» — «Не знаю» (Леся Українка).

2. У діалогах пряма мова починається з абзацу, і перед репліками ставиться тире, наприклад:

— Вставай, сину, підемо. Протирай од сну очі.

— Куди, мамо ?

— О, а хіба ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай! — підводить мене (С. Васильченко).

3. Пряма мова у драматичних творах: а) пишеться після назви дійової особи та крапки (без лапок)  :

Соня. Ні, тату, не все благополучно!

Пузир. А що ж тут сталося?

Соня, (подає йому хліб) Гляньте!

Пузир, (розглядає) Хліб! (І. Карпенко-Карий).

б) пишеться під назвою дійової особи в поетичних творах (без крапки або після двокрапки):

Свічка

Меласю! Рідна!

Мєланка

Любий! Ти живий?..

О любий мій!.. Яка ж... тепер... я рада...

Свічка

Голубонько! Голубонько моя! (І. Кочерга).

В усіх випадках пряму мову починаємо з великої літери, але по-різному поєднуємо зі словами автора.

1. Якщо слова автора стоять:

а) перед прямою мовою — після них ставимо двокрапку, наприклад:

У цілого війська девіз був один: «За волю, за рідну країну!» (Леся Українка);

б) після прямої мови — перед ними ставимо тире, крапку замінюємо на кому (знак питання, знак оклику, три крапки залишаємо без змін), наприклад:

«Ось я йду!» — обізвалась Зима (Леся Українка). «Більше не підіймете?» — поцікавився Кармазин (О. Гончар);

в) у середині прямої мови — вони виділяються з обох боків комами й тире; проте якщо розрив робиться між двома окремими реченнями, то після слів автора ставимо не кому, а крапку й тире, наприклад:

«Мої друзі — вбогі бідолахи,— говорить Кармель, — от мої друзі!» «Яких же я людей бачу? — одказує Кармель. — Багатих та вбогих» (Марко Вовчок).

 

2. Якщо репліки беруться в лапки й записуються підряд без слів автора, то між ними ставимо тире, наприклад:

«Мамо, — питаю, — то льони цвітуть?» А мати сміються: «То, — кажуть, — Дніпро». — «А чого він такий синій?» — «Від неба», — кажуть (О. Гончар).

Примітки: а) слова автора, коли вони стоять у середині чи після прямої мови, починаються з малої літери;

б) слова автора та пряма мова завжди становлять окремі речення.

 

3. Якщо пряма мова, розірвана словами автора, є складним реченням із двокрапкою, то перед його другою частиною після слів автора ставимо двокрапку й тире, а пряма мова продовжується з малої літери, наприклад:

«Дівчатонька мої, голубочки! Глядіть, лишень не перехваліть його, — сміється Катря дівчатам: — славні бубни за горами, а зблизька — шкуратяні» (Марко Вовчок).

 

4. Якщо одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови, а друга — другої, що йде після слів автора, то після першої частини розділові знаки ставимо за загальними правилами, а перед другою частиною — двокрапку й тире, наприклад:

«Оце так! — оторопів Ярослав, потім запитав грубо, щоб приголомшити її і приглушити власні болі:— А ще кого ти любиш?» (М. Стельмах).

Примітки: а) не виділяємо лапками прямої мови, коли немає прямої вказівки на конкретного мовця, наприклад:

Кажуть: щоб солодко відпочивалося, треба гарно потрудитись; З дитячих літ живе у серці він, як материнське слово незабутнє, і тихо каже: знай, ти не один (М. Рильський);

б) слова, що вказують на джерело повідомлення, виділяємо лише комами, наприклад:

У Києві, повідомляють газети, розпочала роботу сесія Верховної Ради України;

в) якщо текст подається у вигляді авторської мови, однак стилістично наближається до прямої мови, зберігаючи лексичні й стилістичні особливості, інтонацію та емоційне забарвлення, — це невласне пряма мова, наприклад:

Навіть старі хвалили Гущу. Вони ходили розпитать у нього, чи скоро буде нарізка [землі]. Він, певно, знає. Марко сміявся. Ніхто з доброї волі землі не дасть. Як! Не будуть землю ділити? Що ж тоді буде? (М. Коцюбинський);

г) коли пряма мова входить до простого речення як непряма, текст подаємо без спеціальних розділових знаків, наприклад:

Мати сказала припнути теля (Гр. Тютюнник).

Не виділяється також непряма мова, що входить до складного речення його підрядною частиною та приєднується сполучниками що, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частками хай, нехай, наприклад:

Сусіда попередив, щоб я не запізнювався на роботу; Передай Андрію, хай би зайшов під вечір (А. Головко).

Діалог — це пряма мова, яка передає розмову двох або кількох осіб. Слова кожної особи, що бере участь у розмові, називаються репліками.

Репліку супроводжують слова автора, якщо бажано уточнити, кому вона належить.

Кожна репліка діалогу здебільшого починається з нового рядка, на початку якого ставиться тире. Репліки в лапки не беруться.

— Васильку! А ти знаєш, що я тебе на осінь записала в школу?

— Звичайно, знаю! — відказав Василько і хотів бігти далі.

— Та почекай, — зупинила його мама (В. Терен).

Коли кілька реплік діалогу записуються в рядок і не вказується, кому вони належать, то кожна репліка береться в лапки і відділяється одна від одної тире:

«Ав тебе земляще де є?» — «Ні, нема». — «Ахата є?» — «Є» (Панас Мирний).

Якщо перед першою реплікою ставиться тире, тоді парна репліка (відповідь) береться в лапки:

— А в тебе земля ще де є? — «Ні, нема». — А хата є? — «Є».