18. Спрощення приголосних

19. Подовження і подвоєння приголосних

1. Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:

а) префікса й кореня: відділ, ввічливий, віддати, заввишки, оббити, роззброїти;

б) кінця першої і початку другої частини складноскоро-чених слів: військкомат, міськком;

в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник: день —денний, ранок —ранній, причина —причинний, закон — законний, година —годинник, вікно —віконниця.

Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний — безвинність — безвинно, законний — законність — законно, туманний — туманність — туманно;

г) якщо основа дієслова минулого часу закінчується на с, після якого йде частка -ся: винісся, розрісся, трясся.

Буквосполучення нн пишеться:

а) в суфіксі -енн(ий): здоровенний, силенний, численний;

б) у прикметниках з наголошеними суфіксами -анн(ий), -енн(ий), -янн(ий): здійсненний, вблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний, а також у прикметнику старанний;

в) у прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, священний, огненний.

2. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного:

а) перед я, ю, і, е в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знання, знанню, у знанні; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; життя, життю, у житті; знаряддя, знаряддю, у знарядді; зілля, зіллю, у зіллі; Запоріжжя, Запоріжжю, у Запоріжжі; волосся, волоссю, у волоссі; питання, питанню, на питанні;

б) якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подвоєння зберігається: почуття — почуттів; відкриття — відкриттів та ін;

в) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини з закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів і т. д.; стаття, статті, статтю, статтею (але в родовому множини — статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею;

г) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м'який або шиплячий приголосний: тінь — тінню; мить — миттю; молодь — молоддю; вісь — віссю; міць — міццю; подорож: — подорожжю; ніч — ніччю; розкіш —розкішшю; річ —річчю; Рось —Россю;

д) перед я, ю в прислівниках типу: зрання, спросоння, навмання та ін.;

е) перед ю, е у формах теперішнього часу дієслова лити (литися) —ллю, ллєш, ллє, ллємо, ллєте, лають, ллється, ллються; а також у похідних виллю, наллю, наллємо, наллють і т. д.

20. Буквосполучення йо, ьо

В українському алфавіті немає

букви для позначення звукосполу

чення [у] + [о], тому воно позначаєть­

ся двома буквами — йо.

Пишемо йо:

1. На початку слова:

Йосип, йодистий, його, йогурт.

Орфографія

2. На початку складу після голосного:

район, бойовий, знайомий, майор,

Андрійович, по-дійовому.

3. На початку складу після твердого

приголосного:

М уравйов, Соловйов, серйозний,

підйом.

Пишемо ьо:

Перша літера буквосполучення ьо

(м ’який зн а к ) служить для позна­

чення м’якості попереднього приго­

лосного перед [о]:

сьогодні, бадьорий, т рьох, льон,

дзьобати, на цьому, Ковальов.

УВАГА!

Буквосполучення ьо не може стояти на початку

слова або складу.

У деяких словах іншомовного походження пи­

шемо буквосполучення ьйо:

б а т а л ь й о н , б у л ь й о н , г іл ь й о т и н а , к а н ьй о н,

л о с ь й о н , м е д а л ь й о н, м іл ь й о н , п а в іл ь й о н,

т р и л ьй о н, с е н ьй ор (в Іспанії та іспаномовних

країнах) і си н ьйор (в Італії) тощо.