14. Правопис частин мови (іменників, прикметників, дієслів, займенників, числівників, прислівників сполучників, часток , прийменників)

Правопис іменників

Складні іменники пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться:

іменники, утворені за допомогою сполучної голосної із двох чи кількох основ (одна з яких —дієслівного походження): коноплепрядіння, бавовнозаготівля, звуковловлювач, садо-вод, газомір, вертоліт, слов'янознавство, життєпис, водозбір;

іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника: чорнозем, бортмеханік, натурфілософія, Ощадбанк;

іменники, утворені за допомогою сполучної голосної від двох іменникових основ, синтаксично й семантично рівнозначних: залізобетон, газопровідник, квітколоже, шлакоблок, лісостеп, верболіз (але: людино-день);

іменники, утворені поєднанням дієслова в другій особі однини наказового способу з іменником: горицвіт, перекотиполе;

іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою: чотиритомник, сторіччя, двозначність, трикутник, двобій, двадцятиріччя;

іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: півбака, півжиття, півстола, півроку, півфінал, півхлібини, півпляшки, півхустки, півповерху, напіврозпад, напівсон, полувал, полукіпок;

іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою й термінологією, в яких другою складовою частиною є такі елементи: -граф, -графія, -лог, -логія, -метр: гігрограф, мікологія, філолог, лексикограф, цинкографія, фітобіологія, палеографія, геометр;

іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ: автомотогурток, веломотоспорт, ліспромгосп.

Через дефіс пишуться:

іменники, що означають близькі за змістом поняття: батько-мати, хліб-сіль;

іменники, що означають державні посади, військові звання: прем'єр-міністр, генерал-лейтенант;

іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, грам-атом, тонно-кілометр;

іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом: жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран;

іменники (окладні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію: член-кореспондент, інженер-економіст, лікар-педіатр;

іменники з першою частиною пів- у значенні «половина» перед власною назвою: пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви;

словосполучення, що означають назви рослин: мати-й-мачуха, люби-мене, іван-чай;

іменники (складні географічні назви): Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону;

слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб- (штабе-): штаб-квартира, екс-чемпіон, віце-адмірал, віце-консул, віце-президент, обер-лейтенант;

складні прізвища: Гулак-Артемовський, Римський-Корса-ков, Мамин-Сибіряк, Нечуй-Левицький, Салтиков-Щедрін.

У кличному відмінку однини закінчення -у мають:

- іменники твердої групи (з суфіксами -ик, -ок, -к): хлопчику, братику, синку, внучку, батьку;

- іншомовні імена з основою на г, к, х: Людвігу, Джеку, Жаку, Генріху, Фрідріху;

- іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): викладачу, глядачу, товаришу.

Закінчення -ю мають:

- іменники м’якої групи: дідусю, вихователю, Андрію, місяцю, бійцю, Костю.

Закінчення -е мають:

- безсуфіксні іменники твердої групи: Петре, куме, голубе, парубче, Іване, але: діду, сину, тату;

- іменники твердої групи із суфіксами -ист, -ор, -тор, -атор, -ер, -ир: професоре, директоре, ректоре, адміністраторе, режисере, командире;

- іменники м’якої групи із суфіксами -ець: хлопче, кравче, молодче, але: бійцю, знавцю, добровольцю;

- деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, дж і загальні назви з основою на р, ж: Джордже, стороже, газетяре, кресляре.

У кличному відмінку однини іменників твердої групи приголосні г, к, х у кінці основи чергуються з ж, ч, ш (друг — друже, чоловік — чоловіче, горіх — горіше).

У сучасній українській мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами:

Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л передаємо у словах: аероплан бал, план, повела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л передаємо у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж:, канцелярія, ілюстрація., полярний тощо.

Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція та ін.

У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: ащшдзцш, сума, маса, каса, колектив, група, метал, комісія.

Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.

Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін.

Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Голландія, Марокко, Міссурі.

У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо) і т. д.

На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.

В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іє: дієта, гігієна, клієнт та ін.

Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сицилія, Чикаго, Мадрид, Алжир.

Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін.

Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор та ін.

Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и.

директор, тираж, позиція, система, фабрика, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.

В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо.

Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін.

У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельєза, трельяж, Ньютон, Віньї (але мадяр).

Правопис прикметників

Правопис префіксів

Слід розрізняти префікси пре- і при-:

а) префікс пре- вживається переважно у якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прегарний, презавзятий, прекрасний, премудрий, прекрасно, препогано. Крім того, префікс пре- виступає в словах презирливий, презирство й у словах старослов'янського походження: преосвященний, преподобний, престол;

б) префікс при- вживається у прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками зі значенням наближення: пригірок, прикордонний; неповноти дії: присісти та приєднання: прибити;

в) префікс прі- вживається тільки у словах прізвисько, прізвище, прірва.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Слід розрізняти слова, у яких пре-, при- входять до складу кореня і не є префіксами:

Пре-: президент, презент, препарат, прейскурант, престиж, прелюдія, премія, прем'єра, презентація, претендент, прерія, пресування, пресловутий.

При-: приватний, привілей, примха, призер, принцип, прилад, призма, присудок, природа, пригода, прикмета, присяга, приятель.

Правопис суфіксів:

а) -н(-ий) у більшості якісних і відносних прикметників: дружний (спів), західний, мільйонний, принадний, фабричний;

б) -н(-ій) у небагатьох прикметниках (переважно відносних), в уріх прикметниках прислівникового та іменникового походження після ж, ш: братній, всесвітній, городній, давній, житній, незабутній, освітній, пізній,ранній, самобутній, суботній, хатній, ближній, вчорашній, давнішній, домашній, дорожній;

в) -ин (-їн) у присвійних прикметниках, утворених від іменників І відміни: баба — бабин, Галя — Галин, свекруха — свекрушин, тітка — тітчин,Марія — Маріїн, Софія — Софіїн;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом -ин змінюються на ж, ч (щ), ш: Ольга — Ольжин, дочка — доччин, Мелашка—Мелащин, | сваха — свашин.

г) -ин-, -ичн-, -ист- пишуться після твердих приголосних: бджолиний, голубиний, історичний, класичний, променистий, урочистий;

ґ) -ічн- після м'яких приголосних: академічний, анархічний;

д) -їн-, -їст-, -їчн після голосних та апострофа: героїчний, двоїстий, зміїний, солов'їний;

є) -ев- уживається після м'яких або шиплячих приголосних, якщо наголос падає переважно на основу слова: березне'вий, груше'вий, овоче'вий, си'тцевий;

є) -єв- пишеться після м' яких н, т або й: алюмінієвий, дієвий, життєвий, значеннєвий, суттєвий;

ж) -ов- вживається в прикметниках, якщо перед ним стоїть твердий приголосний або шиплячий (ж, ч, ш, щ), м'який приголосний або й: вітровий, казковий, кварцовий, палацовий, святковий, службовий, бойовий, гайовий, грошовий, дійовий, дощовий, життьовий, крайовий, нульовий, речовий, стильовий.

Ці ж правила поширюються на правопис суфіксів -ов-, -ев- (-ев-) у присвійних прикметниках жіночого і середнього роду: майстрова, майстрове; Петрова, Петрове; робітникова, робітникове; Андрієва, Андрієве; кобзарева, кобзареве; скрипа-лева, скрипалеве; сторожева, сторожеве. У відповідних присвійних прикметниках чоловічого роду суфікси -ов-, -ев- (-єв-) чергуються з -ів (-їв): Василева — Василів, майстрова — майстрів, Олексієва — Олексіїв;

з) -уват-, а після м'яких приголосних -юват-, уживається в прикметниках на позначення певного вияву ознаки: горбуватий, круглуватий, синюватий, темнуватий, а також на виявлення невеликої міри властивості, схильності до чогось, позначуваної іменниковою основою: дуплуватий, злодійкуватий, остюкуватий, піскуватий;

и) -оват- уживається в прикметниках, якщо наголос падає на о: плисковатий, стовбоватий;

і) -овит- уживається на означення високого ступеня вияву ознаки: гордовитий, грошовитий, талановитий;

ї) прикметникові суфікси -анн-, -енн-, які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н: невблаганний, нездоланний, неоціненний, несказанний, нескінченний, страшенний (але жаданий). Подібні прикметники завжди мають наголос на суфіксі;

й) у прикметниках, твірна основа яких закінчується на н, приєднання суфіксів -н-, -н- викликає подвоєння н: знаменний, осінній, плинний, ранній, туманний;

к) перед суфіксами -ськ- деякі приголосні при словотворенні змінюються, змінюючи й самі суфікси:

— к, ць, ч + -ськ- дають -цьк-: гірник — гірницький, молодець — молодецький, парубок — парубоцький, ткач — ткацький;

— г, ж, з + -ськ- дають -зьк-: боягуз — боягузький, Запоріжжя — запорізький, Париж — паризький, Прага — празький;

— х, ш, с + -ськ- дають -ськ-: залісся — заліський, товариш — товариський;

л) приголосні основи -к-, -ц(ь) перед суфіксом -н- змінюються на -ч-: безпека — безпечний, вік — вічний, кінець — кінечний, місяць — місячний, околиця — околичний, пшениця — пшеничний, рік — річний, серце — сердечний, сонце — сонячний. Приголосний основи -ч- зберігається: ніч — нічний, ячмінь — ячний (або ячмінний).

Правопис дієслів

1. Дієслова з часткою не завжди пишуться окремо: не х>чу, не б\­ду, не прац$ю, не зн<ю і под.

Виняток становлять дієслова, які без не не вживаються: нев>ли­ти, н+хтувати, незч\тися, нен<видіти, нест#митися.

2. Дієслова першої дієвідміни (теперішнього або майбутнього часу доконаного виду) мають тематичний голосний е і такі особові закінчення: -у-ю), -еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють). Напр.: пиш-у, пиш-еш, пиш-е; пиш-емо, пиш-ете, пиш-уть. (

3. Дієслова другої дієвідміни теперішнього або майбутнього часу доконаного виду мають тематичний голосний и і такі особові закінчення: -у-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять). Напр.: нош-\, н>с-иш, н>с-ить; н>с-имо, н>с-ите, н>с-ять. (

4. Від дієслова бути утворюється тільки форма є, що заступає усі інші форми і вживається рідко. Іноді використовуються архаїчні фор­ми: для другої особи однини -єси, для третьої особи множини -суть.

5. Майбутній час дієслів недоконаного виду має такі форми:

а) Особові форми допоміжного дієслова бути + інфінітив: б\ду чит<ти, б\деш працюв<ти тощо (складена форма).

б) Інфінітив + скорочені особові форми колишнього дієслова #ти (им\…) — -му, -меш, -ме, -мемо (рідко -мем), -мете, -муть, що стали дієслівними закінченнями і злилися з інфінітивом: пект_му, чит<тиме, чит<тимем та ін. (складна форма).

6. Майбутній час дієслів доконаного виду має форми:

а) Префікс + дієслово в теперішньому часі: прочит<ю, скаж\, напиш\ (проста форма).

б) Деякі безпрефіксні дієслова доконаного виду з закінченням теперішнього часу із значенням одноразової дії: гр_мну, л#жу, пущ\, ст\кну.

7. Дієслова минулого часу особових закінчень не мають. Натомість у чоловічому роді вони мають нульове закінчення і суфікс –в, у жіночому роді закінчуються на -ла, у середньому — на -ло і в множині всіх родів — на -ли: пис<в, пис<ла, пис<ло, пис<ли.

Давноминулий час дієслова складається з форм минулого часу цього дієслова та відповідних форм минулого часу допоміжного дієслова бути: нос_в був, ход_ла бул<, ход_ли бул_.

8. Дієслова наказового способу мають такі форми:

2-ї особи однини із закінченням на -и або мають нульове закінчення: нос_, бер_, говор_; стань, дай, грай, маж;

1-ї особи множини із закінченням -ім (о), -мо: ход%мо, роб%мо, нос%мо, каж%мо;

2-ї особи множини із закінченням -іть, -те: пиш%ть, жив%ть, ід%ть, роб%ть; гр<йте, д<йте, куп\йте;

3-ї особи однини і множини, так звані описові форми наказового способу, які утворюються за допомогою часток хай, нехай, що додаються до особового дієслова: хай скаже, нехай напише, нехай працює і под.

9. Дієслова умовного способу утворюються за допомогою формотворчих часток б і би й дієслова минулого часу, причому частки б і би пишуться з дієсловом окремо: хот%в би, сказ<в би, напис<в би та ін.

10. Неозначена форма дієслова закінчується на -ти: пис<ти, відповід<ти, працюв<ти, ход_ти, чит<ти.

В усному мовленні і в художній літературі можуть вживатися скорочені форми інфінітива на -ть: брать, каз<ть, чит<ть, відпові­д<ть тощо.

Правопис займенників

1. Прийменники із займенниками пишуться окремо: до нас, у мене, з ким-небудь, ні до кого.

2. У прийменникових сполуках прийменник ставиться між часткою і займенником, розділяючи їх. Частка, прийменник і займенник у таких випадках пишуться окремо: де в чому, ні до кого, ні з ким, будь з ким, хтозна до кого, казна на чому.

3. Неозначені займенники, утворені від питально-відносних за допомоги префіксів (часток) аби-, ані-, де-, сь-, пишуться разом: абихто, аніщо, деякий, чийсь тощо.

4. Неозначені займенники, утворені від питально-відносних за допомоги префіксів (часток) будь-, хтозна-, казна- пишуться через дефіс: будь-хто, хтозна-чий, казна-чим, та часткою-суфіксом -небудь: хто-небудь.

5. Частка ні з заперечними займенниками пишеться разом: ніхто, ніякий, нікотрий, ніскільки.

6. Частка не з усіма займенниками пишеться окремо (за винятком неабиякий, неабихто, неабищо).

Правопис числівників

1) В усіх відмінках, крім називного допускаються паралельні форми. 2) У назвах десятків в українській мові змінюється лише друга частина (п'ятдесятьох, шістдесятьох, сімдесятьох, вісімдесятьох) на відміну від російської мови, де змінюються обидві частини (пятидесяти, шестидесяти, семидесяти, восьмидесяти). 3) В числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування голосного і з е, о: шести, семи, восьми. 4) В числівниках п'ятдесят, п'ятсот в українській мові не зберігається м'який знак, що є у слові п'ять. Тим більше, не може його бути після першої частини у числівникахшістдесят, сімдесят, вісімдесят, шістсот, сімсот, вісімсот, дев'ятсот (хоча в усному мовленні й трапляється м'яка вимова першої частини числівника під впливом російської мови — пятьдесят). 5) У числівниках одинáдцять, чотирнáдцять наголошується середня частина, а не перша, як у російській мові. 6) Числівники сорок, дев'яносто, сто, які в усіх непрямих відмінках мають закінчення -а. 7) У числівниках назвах сотень двісті - дев'ятсот відмінюються обидві частини слова: п'ятистам, семистам, дев'ятистам. В орудному відмінку можливі паралельні форми: п'ятьмастами і п'ятьомастами, вісьмастами і вісьмомастами, дев'ятьмастами і дев'ятьомастами. 8) Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як іменники. 9) У складених кількісних числівниках змінюються всі складові частини, у порядкових — тільки останнє слово. 10) У дробових числівниках перша частина змінюється як кількісний числівник, а друга — як порядковий: дві п'ятих — двом п'ятим — двома п'ятими. 11) Порядкові числівники змінюються, як прикметники. 12) При відмінюванні перша частина порядкового числівника на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний має форму родового відмінка кількісного числівника (крімсто і дев'яносто), а друга частина має закінчення, що залежить від роду, числа, відмінка порядкового числівника: трьохсотий, трьохсотого, двохсотсімдесятимільйонний, семитисячний, семитисячного. 13) Порядкові числівники, що закінчуються на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний, пишуться одним словом: дев’ятисотий. 14) !!! Треба розрізняти складні порядкові числівники та складні прикметники з першою частиною числівником: стотисячний (числівник) – стокілограмовий (прикметник). Такі прикметники пишуться разом. 15) Слова типу двохсотрічний, столітній пишуться разом, і вирази 200-річний, 100-літній – через дефіс. Читається 86-відсотковий - вісімдесятишестивідсотковий, 125-річчя - стодвадцятип'ятиріччя. 16) У датах відмінюється числівник, а іменник стоїть у родовому відмінку. 17) Півтораста – не змінюється. 18) Півтора, півтори – змінюються за родами, не змінюються за відмінками. 19) На початку складних слів (прикметників,іменників) числівники один, два, три, чотири мають відповідно форми одно-, дво-, три-, чотири-: однозвучний, двоповерховий(не двохповерховий), триярусний (не трьохярусний), чотирикутник (не чотирьохкутник). Форми двох-, трьох-, чотирьох- вживаються тільки перед частинами, що починаються з голосного: двохелементний, чотирьохосьовий (і чотиривісний). 20) Числівники п'ять і більше (крім сто і дев'яносто) на початку складних слів мають форму родового відмінка: п'ятиденний. п'ятдесятирічний, п'ятисоткілограмовий(але: стодоларовий). Це стосується числівників два, три, чотири, якщо вони є частиною складеного числівника: двадцять два роки - двадцятидвохрічний (але: дворічний),тридцять три дні - тридцятитрьохденний (але: триденний). 21) Букви дописуються до цифр тільки на позначення порядкових числівників: 7-й, 9-ї, 11-го, 12-му, 70-х тощо. До римських цифр букви не дописуються: І квартал, у ІІ кварталі.

Відмінки	Однина		Множина	Власне  кількісні		Неозначено- кількісні	Збірні
Н.	один	одна	одні	два, дві	три	кілька	п'ятеро
Р.	одного	однієї/-ої	одних	двох	трьох	кількох	п'ятьох
Д.	одному	одній	одним	двом	трьом	кільком	п'ятьом
З.	Як у Н. чи Р.	одну	Як у Н. чи Р.	Як у Н. чи Р.	Як у Н. чи Р.	Як у Н. чи Р.	Як у Н. чи Р.
Ор.	одним	однією/-ою	одними	двома	трьома	кількома	п'ятьома
М.	(на) одному/-ім	одній	одних	(на) двох	трьох	кількох	п'ятьох

Відмінки	Прості кількісні
Н.	п'ять	сім	вісім	одинадцять
Р.	п'яти/п'ятьох	семи/сімох	восьми/вісьмох	одинадцяти/-тьох
Д.	п'яти/п'ятьом	семи/сімом	восьми/вісьмом	одинадцяти/-тьом
З.	Як у Н. чи Р.	Як у Н. чи Р.	Як у Н. чи Р.	Як у Н. чи Р.
Ор.	п'ятьма/п'ятьома	сьома/сімома	вісьма/вісьмома	одинадцятьма/-тьома
М.	(на) п'яти/п'ятьох	семи/сімох	восьми/вісьмох	одинадцяти/-тьох

Відмінки
Н.	п'ятдесят	сорок	дев'яносто	сто (днів)
Р.	п'ятдесяти/-тьох	сорока	дев'яноста	ста (днів)
Д.	п'ятдесяти/-тьом	сорока	дев'яноста	ста (дням)
З.	Як у Н. чи Р.	сорок	дев'яносто	сто (днів)
Ор.	п'ятдесятьма/-тьома	сорока	дев'яноста	ста (днями)
М.	(на) п'ятдесяти/-тьох	сорока	дев'яноста	ста (днях)

Старі форми непрямих відмінків сот, стам, стома вживаються з іменниковим значенням "сотня": Дивлюся: сади над шляхами та городú з стома церквами (Т. Шевченко). У складних числівниках від двохсот до дев'ятисот, а також у числівнику кількасот змінюються обидві частини: перша - як числівник два або п'ять, друга - як іменникмісто в множині. Пишуться вони разом:

Відмінки
Н.	три міста	триста	п'ять міст	п'ятсот
Р.	трьох міст	трьохсот	п'яти міст	п'ятисот
Д.	трьом містам	трьомстам	п'яти містам	п'ятистам
З.	три міста	триста/ трьохсот	п'ять міст	п'ятсот
Ор.	трьома містами	трьомастами	п'ятьма/п'ятьома містами	п'ятьмастами/п'ятьомастами
М.	(на) трьох містах	трьохстах	п'яти містах	п'ятистах

Тільки числівник двісті в називному відмінку має своєрідну форму (це колишня двоїна). Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники відповідної відміни й групи:

Відмінки	Однина			Множина
Н.	нуль	тисяча	мільйон	нулі	тисячі	мільйони
Р.	нуля	тисячі	мільйона	нулів	тисяч	мільйонів
Д.	нулю/нулеві	тисячі	мільйону/-ові	нулям	тисячам	мільйонам
З.	нуль	тисячу	мільйон	нулі	тисячі	мільйони
Ор.	нулем	тисячею	мільйоном	нулями	тисячами	мільйонами
М.	(на) нулі/нулеві	тисячі	мільйоні/-ові	нулях	тисячах	мільйонах

У кількісних складених числівниках змінюються усі складові частини:

Відмінки
Н.	одна тисяча двісті сімдесят шість
Р.	однієї тисячі двохсот сімдесяти/сімдесятьох шести/шістьох
Д.	одній тисячі двомстам сімдесяти/сімдесятьом шести/шістьом
З.	одну тисячу двісті/двохсот сімдесят/сімдесятьох шість/шістьох
Ор.	однією/одною тисячею двомастами сімдесятьма/сімдесятьома шістьма/шістьома
М.	(на) одній тисячі двохстах сімдесяти/сімдесятьох шести/шістьох

Порядкові числівники змінюються за родами, числами й відмінками, як прикметники: третій - як прикметники мякої групи, усі інші - як прикметники твердої групи. Причому в складених порядкових числівниках змінюється тільки останнє слово.

Відмінки
Н.	одна тисяча двісті сімдесят шостий
Р.	одна тисяча двісті сімдесят шостого
Д.	одна тисяча двісті сімдесят шостому
З.	одна тисяча двісті сімдесят шостий/-ого
Ор.	одна тисяча двісті сімдесят шостим
М.	(на) одна тисяча двісті сімдесят шостому/-ім

У дробових числівниках чисельник відмінюється, як відповідний кількісний числівник, а знаменник - як порядковий. Причому після чисельників дві, три, чотиризнаменник ставиться у формі називного відмінка множини, а після п'ять та більше - у формі родового відмінка множини: дві треті (частини), три п'яті (частини),чотири десяті (частини), дев'ять десятих (частин).

Відмінки
Н.	одна десята	дві десяті	шість десятих
Р.	однієї десятої	двох десятих	шести десятих
Д.	одній десятій	двом десятим	шести десятим
З.	одну десяту	дві десяті	шість десятих
Ор.	однією десятою	двома десятими	шістьма десятими
М.	(на) одній десятій	двох десятих	шести десятих

Правопис прислівників

Прислівник належить до тих частин мови, що й досі поповнюються новими словами, особливо за рахунок прийменниково-іменникових сполучень (деякі з них перейшли в прислівники, інші зберігають ознаки сполучення іменника з прийменником). Щоб розрізняти прислівники і сполучення прислівникового типу, необхідно з'ясувати на основі синтаксичних зв'язків, наскільки збережене значення предметності в іменниках, від яких вони походять.

Разом пишуться:

1. Прислівники, утворені від іменника, колишньої короткої форми прикметника, числівника, займенника, прислівника у поєднанні з прийменником: увечері, востаннє, втроє, внічию, занадто.

2. Складні прислівники, утворені з кількох основ: мимоволі, насамперед, повсякчас, праворуч, тимчасово, привселюдно.

3. Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- з будь-якою частиною мови: абикуди, аніскілечки, деколи, чимало, щодня, якнайбільше.

Окремо пишуться:

1. Прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найчастіше в них вживаються такі прийменники:

без: без упину, без відома, без жалю, без пуття, без сумніву; в: в нагороду, в разі, уві сні;

до: до вподоби, до діла, до загину, до краю, до останку, до побачення,

до пуття, до смаку, до сьогодні; з: з розгону, з переляку, з радості, з болю, з жалю; на: на вибір, на видноті, на віку, на зло, на світанку, на добраніч, на око: під; під боком, під силу, під вечір; по: по змозі, по можливості, по правді.

2. Прислівникові сполучення, в яких повторюються основи, переділені прийменниками: разу раз, з боку на бік, день за днем, з року в рік, а також сполучення, утворені поєднанням іменника в називному відмінку з іменником в орудному відмінку: кінець кінцем, одним одна, сама самотою.

Через дефіс пишуться:

1. Прислівники, в яких повторюються основи: рано-вранці, ледве-ледве, зроду-віку, любо-дорого (синонімічні та антонімічні прислівники).

2. Прислівники, у яких повторювані основи переділені прийменниками, що перейшли у префікси, та частками: всього-на-всього, де-не-де, хоч-не-хоч, коли-не-коли, будь-що-будь.

3. Прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомоги префікса по- і суфіксів-и; -ану: по-нашому, по-київськи.

4. Прислівники, утворені з префікса по- і порядкового числівника на -е: по-перше, по-четверте.

5. Прислівники по-латині, на-гора, десь-колись, десь-інде, десь-інколи, геть-чисто.

Правопис сполучників

1. Складні сполучники, утворені від інших частин мови, пишуться разом: адже, зате, начебто, отож, ніж, аніж, якщо, якби, мовбито, немовби, наче, начеб, начебто, ніби, нібито, тобто, притому.

Примітка. Сполучники проте, зате, притому, причому, тож, теж, щоб, якби, якже, якщо, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучного поєднання повнозначного слова з часткою або прийменником.

Сполучник як службова частина мови виконує синтаксичну функцію поєднання членів речення або окремих речень і не є іх членами, однозвучні сполучення слів виступають членами речення, і до них можна поставити питання. Пор.: Щоб жить - ні в кого права не питаюсь. Щоб жить - я всі кайдани розірву (П. Тичина).- Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б то зачепитись (М. Коцюбинський); Якби я турбувавсь завжди про себе, вже б онімів давно від самоти (Д. Павличко). - Як би йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти за сей вербовий човен (М. Стельмах).

2. Якщо частки би (6), же (ж) зберігають підсилювальне значення, то вони пишуться окремо: або ж, адже ж, але ж, коли б, хоча б, хоч би.

3. Складні сполучники тільки-но, тим-то, тому-то, отож-бо пишуться через дефіс.

4. У складених сполучниках усі компоненти пишуться окремо: так що, через те що, замість того щоб, з тим щоб, незважаючи на те що, дарма що, задля того щоб, після того як, мірою того як.

Правопис часток

Частки з різними частинами мови пишуться разом, окремо, через дефіс. Разом пишуться:

1. Частки аби-, де-, чи-, що-, як-, -ся (-сь) у складі будь-якої частини мови: абиколи, абихто, деякі, декуди, чимало, щодня, якнайбільше, колись, будуватися (сь), кудись.

Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі слова пишуться окремо: аби з ким, де на якому, ні з якими.

2. Частки би (б), же (ж), то у складі інших часток і сполучників: немовбито, тобто, якби, мовби.

Окремо пишуться:

1. Усі частки, які творять форми слів або надають різних значеннєвих, модальних та емоційно-експресивних відтінків:

а) частки хай, нехай, за допомоги яких творяться форми наказового способу: нехай заспіває, хай не розбудить;

б) частка би (б), за допомоги якої утворюється форма умовного способу дієслів: спочив би, прийшла б;

в) частка же (ж), яка відіграє підсилювально-видільну роль: знайшов же;

г) частки то, це, які у складі речення мають значення вказівності: Мова й історія - то ж єдине ціле, один кровообіг, тож: і відроджувати їх маємо одночасно (Гонч.).

2. Частка що у сполученнях дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.

3. Частка то в експресивних сполучниках що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.

Через дефіс пишуться:

1. Частка бо, но, то, от, таки, коли вони вирізняють значення окремого слова: пиши-бо, якось-то, як-то, дістав-таки.

Примітки: 1. Якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: хто б то, скільки ж то.

2. Якщо частка таки стоїть перед словом, до якого стосується, вона пишеться окремо: таки намалював, таки зрозумів.

3. Частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна- у складі займенників та прислівників: будь-хто, який-небудь, казна-який, хтозна-скільки.

Примітка. Якщо між часткою і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: казна з чому, будь із ким

Правопис прийменників

1. Прийменники як службова частина мови, що вживаються із повнозначними словами, пишуться окремо від них: з міста, на сонці, перед нами, на полі.

2. До простих прийменників, що закінчуються на приголосний, перед словами, які починаються кількома приголосними, іноді приєднуються голосні і або о (для милозвучності): наді (о) мною, зі скла.

3. Складні прийменники пишуться разом: поміж, понад, заради.

Примітка. Складні прийменники із початковим з- (зі*; із-) пишуться через дефіс: /з-за, з-над, з-посеред, з-під, з-поміж.

4. Похідні прийменники прислівникового походження зазвичай пишуться разом: попереду тролейбуса, обабіч шляху, наперекір долі, назустріч долі. їх треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з іменником: назустріч сонцю - на зустріч із вчителем, стояти скраю - з краю лісу.

5. Окремо пишуться складні похідні прийменники, утворені поєднанням іменників і прислівників з прийменниками: згідно з, відповідно до, на чолі, незважаючи на, але: внаслідок.

6. Особово-вказівні займенники в непрямих відмінках пишуться з н на початку слова, якщо перед ними стоять прийменники: зустрів її- зустрівся з нею; побачив його - підійшов до нього.