116.Специфіка латиноамериканських інтег.Процесів

моделі інтеграції в Латинській Америці:

спільний ринок;

зону вільної торгівлі;

модель часткових економічних преференцій (переваг, пільг, привілеїв).

Економічна інтеграція в Латин ській Америці у 80—90-ті роки отримала нові стимули і дещо змі нила свій зміст після переходу від політики державного про текціонізму до лібералізації економіки і зовнішньої торгівлі. Особливо різко активізувалися інтеграційні процеси в 90-ті роки. Основною тенденцією стало приєднання регіону до єди ного світового господарського комплексу, який формувався.

Процеси інтеграції в Латинській Америці проходили в різних формах. Латиноамериканська асоціація вільної тор гівлі (ЛАВТ), яка об'єднувала 10 південноамериканських республік і Мексику, в 1980 р. перетворилася на Латино американську асоціацію інтеграції (ЛАІ). Головна увага в ній зосереджувалася на промисловій кооперації в конкретних галузях і спільних програмах розвитку економіки та експорту. В червні 1990 р. члени ЛАІ вирішили зменшити взаємні мита на 10—20 % і скасувати низку протекціоністських заходів. З 1992 р. функціонує Латиноамериканський парламент зі штаб-квартирою в Сан-Паулу (Бразилія).

117 Початком розвитку інтеграційних процесів в Африці вважають 60-ті роки XX ст. Причинами цього є більш низький порівняно зі світовим рівень економічного розвитку африканських країн, тому це накладає певний відбиток на характер і цілі інтеграції. Після 1960 р. на континенті виникло близько сорока різних регіональних організацій економічного і фінансового спрямування. Низка причин різного характеру завадила очікуваному інтеграційному ефектові.

Співпраця й інтеграція в Африці істотно відрізняються від подібних процесів у інших регіонах. З 50—60-х років і до сьогодні існує ідея загально-континентального підходу до інтеграції, при цьому протягом 60—80-х років африканські теоретики ставили на власні сили, тобто інтеграція має дозволити звільнитися від впливу промислово розвинених країн, вивести з нееквівалентного обміну.

У 1991 р. було підписано угоду про Африканське економічне співтовариство, яку було ратифіковано в 1994 р. Створення економічного союзу — вища мета інтеграції. Регіональна співпраця розвивається через субрегіональні угруповання. ЕКОВАС — економічне співтовариство держав у Західній Африці, створене у 1975 р., нараховує 16 членів, ЕКОВАС. У своїй діяльності ЕКОВАС керується такими принципами:

1) рівність і незалежність держав-членів;

2) солідарність і колективне самозабезпечення;

3) ненапад держав-членів один на одного;

4) підтримка регіонального світу, стабільності і безпеки;

ЮДЕАК — митний і економічний союз країн Центральної Африки, був створений у 1964 р. До нього ввійшли 5 країн. Основні цілі - розроблення спільних економічних програм, уніфікація податкових систем, пільгових митних умов для членів союзу (що не мають виходів до моря).

У кінці XX ст. спостерігається поява інтеграційних процесів у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Цей регіон привертає увагу фахівців як зона найбільш динамічного економічного зростання. Випередження інших регіонів світу з темпів зростання, у тому числі в технічно передових галузях, поряд зі стрімким посиленням міжнародної конкурентоспроможності значної групи країн АТР дає підставу розглянути наскільки міжнародна економічна інтеграція сприяла економічному розвиткові країн регіону.

В АТР склався "азіатський чотирикутник": Японія — Китай — НІК — АСЕАН.

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) утворена 8 серпня 1967 р. у Бангкоку. Статутними цілями Бангкокської декларації про утворення АСЕАН було визначено: сприяння розвиткові соціально-економічного і культурного співробітництва країн-членів, зміцнення миру і стабільності в Південно-Східній Азії (ПСА).

118. Інтеграція є вища форма розвитку МЕВ. Вона створює сприятливі умови обміну това-рами. Це об'єктивний процес, який по-чався не дуже давно і триває сьогодні.

Що стосується України, то треба мати на увазі те, що в 1991 році Україна ста-ла незалежною державою, яку тоді ще не знали як державу. Зараз перед Україною стоять 3 шляхи: 1).Незалежний ек. розвиток без вход-ження в орг-ції. 2).Поставити стратегічною цілью стати членом європ. ек. союза. 3).Інтеграція в рамках СНД.

Україна має необхідні передумови для входження у світове господарство та отримання певного місця в системі міжнародного поділу праці. Серед них - наявність сировинних ресурсів, родючих земель, дешевої та відносно освіченої робочої сили, рекреаційно-туристичних можливостей, значного науково-технічного та інтелектуального ринку товарів і послуг, вигідне геололітичне становище "моста" між Західною Європою та Азіатським континентом, спільного географічного та економічного простору з країнами східної Європи.

У процесі ринкової трансформації економіки України необхідно досягти двох цілей: здійснити реструктуризацію національної економічної системи на ринкових засадах з урахуванням внутрішніх можливостей і одночасно вийти на світові ринки на основі використання наших потенційних конкурентних переваг. Зовнішньоекономічний комплекс України є результатом впливу існуючої національної економічної системи, а також основних закономірностей розвитку, притаманних світовому господарству. Однак формування сучасного зовнішньоекономічного комплексу України припадає на період, коли світові ринки вже переважно поділені між основними суб'єктами міжнародних економічних відносин — державами і транснаціональними корпораціями. Для сучасного етапу розвитку світового господарства можна виділити основні тенденції, які мають значний вплив на формування і розвиток зовнішньоекономічного комплексу України. нтеграція України у світовий економічний простір вимагає від неї чіткого визначення стратегічних і тактичних інтеграційних цілей. До стратегічних цілей слід віднести орієнтацію на інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС. Тактичні цілі полягають у посиленні співробітництва України в межах Економічного союзу країн СНД при збереженні її статусу асоційованого члена, а також із країнами Східної Європи. Це створить умови, з одного боку, для зміцнення її становища на ринках колишнього постсоціалістичного простору, а з іншого — дасть змогу нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів, послуг, робочої сили та технологій, в яких Україна відчуває гостру потребу.