57.Етапи розвитку міжнародного переміщення робочої сили

Історично міжнародне переміщення трудових ресурсів проходить чотири етапи.I етап міжнародної міграції безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією, яка здійснилась у Європі в останній третині XVIII - середині XIX ст. Наслідком цієї революції стало те, що накопичення капіталу супроводилося зростанням його органічної будови. Остання привела до утворення "відносного перенаселення", що викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової ЗеландіїФормування світового ринку праці сприяло:

§ економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки задовольняло гостру потребу цих країн у трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;

§ колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світового господарства нових країн.

II етап міжнародного переміщення трудових ресурсів охоплює період з 80-х років XIX ст. до Першої світової війни.

В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства.

Високий рівень концентрації виробництва та капіталу в передових країнах зумовлює підвищений попит на додаткову робочу силу, стимулює імміграцію з менш розвинутих країн. III етап розвитку міжнародної міграції охоплює період між двома світовими війнами.

Особливість цього етапу - скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, в тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміїрацїї з класичної країни-іммігранта - США.Це було зумовлено такими причинами:

1) наслідками світової економічної кризи 1929 - 1933 pp., що проявились у зростанні безробіття в розвинутих країнах, і необхідністю обмеження міграційних процесів;

2) замкпуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, котрий виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.

IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після Другої світової війни і триває понині.

Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтеграції. Його характерні риси:

§ зростання внутрішньоконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці;

§ зростання попиту збоку сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, який отримав назву "відплив умів";

§ посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.

На сьогоднішній день сформувалися такі напрямки міжнародної міграції робочої сили:§ міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;§ міграція в межах промислово розвинутих країн;

§ міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

§ міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються;

§ міграція з колишніх соціалістичних країн до розвинутих країн;.

58. Особливості міжнародної трудової міграції робочої сили.

1) переважання міграції робочої сили у загальному обсязі міграційних потоків;

2) зростання демографічних факторів у розвитку міжнародної міграції робочої сили;

3) розширення географії міжнародної міграції робочої сили (зростає кількість країн, звідки емігрує і куди іммігрує населення);

4) розширення масштабів міжнародної міграції робочої сили. Це означає збільшення кількості міграційних потоків робочої сили, а також розширення структури міграційних потоків (вчені, робітники, спеціалісти і т.д.) та збільшення форм міграції;

5) збільшення обсягів нелегальної міграції;

6) збільшення частки висококваліфікованих спеціалістів (робітників, інженерів тощо) у міграційних потоках;

7) глобальний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає, що в міграційні потоки втягнуто більшість країн світового співтовариства;

8) інтенсивний характер міжнародної міграції робочої сили. Це означає зростання кількості і швидкості міграції населення.

В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили.

Ринок робочої сили виконує такі функції:

1. здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

2. регулює попит і пропозицію робочої сили;

3. зводить продавців робочої сили з її покупцями;

4. забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

5. забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

6. сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями;

59. Трудова́ мігра́ція в Украї́ні — пересування особи з метою тимчасового працевлаштування, що супроводжується перетинаннямдержавного кордону (зовнішня трудова міграція) або меж адміністративно-територіальних одиниць України (внутрішня трудова міграція).

Причини Посилення територіальної міграції населення на регіональному рівні пояснюється такими причинами:

• структурною перебудовою економіки і пов’язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливом;

• нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі й у місті, у різних регіонах країни;

• різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;

• інтенсифікацією загальнонаціональних міграційних процесів;

Загалом, основними причинами внутрішніх трудових міграцій в Україні є такі три фактори:

1. обмежені можливості працевлаштування, особливо в сільській місцевості,

2. низька заробітна плата вдома,

3. більша престижність роботи на підприємствах та установах великих міст.

Загальні риси

• концентрація робочої сили у великих містах й економічних центрах;

• міграції відбуваються між регіонами, областями, населеними пунктами за класичними схемами місто — місто, село — місто, село — село і т. ін., при чому найчастіше до більших за розмірами населених пунктів; міграції типу місто — село, тобто до менших населених пунктів, майже не спостерігаються;

• більш розповсюджена внутрішня трудова міграція жителів сільських населених пунктів;

• зменшення розмірів сезонної міграції. У середині 1990-х сезонна міграція була поширена майже по всій Україні, оскільки, багато людей з міста майже кожного літа їздили в колгоспи на різні сільськогосподарські чи будівельні роботи, збори врожаю. Найчастіше, така міграція відбувалася із західних областей у східні та південні.

• збільшення обсягів маятникової міграції та збільшення радіусу притягання великих міст. На сучасному етапі в межах України виділяють три райони притягання інтенсивних маятникових міграцій: Донецько-Макіївська агломерація, Київська агломерація, а також міста областей західного регіону України — Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької області (головною причиною розвитку інтенсивний маятникових міграцій у названому регіоні є висока густота сільських і міських поселень та сприятлива вікова структура).