72.Особливості сучасного міжнародного руху капіталу

У міжнародний рух факторів виробництва великі зміни внесла Друга світова війна. Посилення державно-монополістичного процесу та інтернаціоналізація виробництва в повоєнний період значно вплинули на міжнародний рух капіталів. Лідером в цьому процесі стали США, зарубіжні активи яких за 1950-1985 рр. зросли більш ніж у 30 разів. В Основними імпортерами капіталу в цей час були країни Західної Європи та Японія.

На кінець 80-х на передові позиції в іноземному інвестуванні вийшли країни ЄС, причому сукупний обсяг їх прямих інвестицій у 1990 р. більш ніж у 2,5 рази перевищував обсяг експорту прямих інвестицій США. Провідними інвесторами поряд із США стали Японія, Франція, Німеччина, Великобританія. На цих позиціях вони залишаються і наприкінці 90-х років.

Залежно від стану балансу ввезення і вивезення іноземних інвестицій можна виділити групи країн:

а) які переважно вивозять (нетто-інвестори);

б) які приймають;

в) в яких є приблизна рівновага в цьому процесі.

До першої групи належать Японія, Франція, Німеччина; до другої - Ірландія, Португалія, Італія, Великобританія, Туреччина, більшість країн, що розвиваються, а починаючи з 1985 р. і США; до третьої - решта країн Західної Європи, Канада. Цей поділ є дещо умовним, оскільки всі країни одночасно як приймають, так і експортують інвестиції.

Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху капіталів є:

а) збільшення кількості країн - членів іноземного інвестування.;

б) розширення потоку іноземних інвестицій.;

в) зміна розміщення інвестицій у регіонах світового господарства;

г) велика роль транснаціональних банків (ТНБ) і транснаціональних корпорацій (ТНК) в міжнародному русі капіталів.

Для залучення іноземного капіталу до розвитку національної економіки країни використовують різні методи, серед яких:

- позикові стимули - встановлення прямих позикових пільг або зниження податку тощо;

- фінансові методи - надання кредитів, субсидій, позик;

- нефінансові методи - надання інформаційної допомоги, допомога в управлінні, створення спеціальних економічних зон тощо.

73.Наслідки міжнародного руху капіталу для країни-експортера та країни-імпортера капіталу.

Міжнародний рух капіталу має неоднозначні наслідки як для країн-експортерів, так і для країн-імпортерів капіталу. Для країн, які вивозять капітал, позитивними наслідками цього процесу є розширення ринків збуту вітчизняних товарів і послуг; отримання прибутків від інвестицій; вплив на зовнішню політику країн-експортерів; вигода від поглиблення процесу міжнародного поділу праці; можливість використання дешевих ринків робочої сили й інші економічні та неекономічні вигоди. Негативними наслідками цього процесу є погіршення платіжного балансу (до моменту повернення у країни всіх або ча­стини прибутків від експорту капіталу); звуження ринку праці та ринку робочої сили в національній економіці: збереження або модифікація в необхідному напрямі економічної системи.

Позитивними наслідками міжнародного руху для країн-імпортерів є: запровадження досконаліших технологій і техніки, передових форм організації виробництва; зменшення рівня безробіття; притік іноземної валюти; Прискорений розвиток існуючої економічної системи або п Удосконалення (таким шляхом розвивалась економіка Сінгапуру, Південної Кореї, Тайваню та інших нових індустріальних країн). Негативними наслідками цих процесів є поступова втрата контролю над частиною підприємств, галузей; посилення іноземного впливу у сфері військово-стратегічних і політичних інтересів.

74. Зовнішній борг – фінансові зобов’язання держави (зовнішні позики та несплачені за них відсотки іноземним кредиторам на певну дату).

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу 1980-1982 рр. тощо – все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, повязаних із заборгованістю цих країн, створивши ситуацію “кризи боргів”. Причинами кризи також стали – невеликі розміри внутрішніх заощаджень, відємне сальдо зовнішньоторговельних операцій; значний імпорт капіталі за відсутності власних ресурсів та інші.

Загалом, серед загальноприйнятих шляхів подолання проблеми даерж заборг є такі:

1)Рефінансування держ боргу - погашення основної заборгованості й % за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик.

2)Реструктуризація - на певних умовах відстрочується виплата частки боргу.

3)Конверсія

4)Консолідація (передання зобов'язань на нові позики

5)Уніфікація (об'єднання декількох позик в одну)

6)Обмін за регресивним співвідношенням

7)Відстрочка

8)Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами).

Таким чином, можна чітко побачити, що в основі принципів управління боргом й лежить причина проблеми держ заборгованості – породження все нових і нових борг зобов’язань. Із методів, які анулюють зобов’язання слід назвати дефолт. Але країна, що оголошує дефолт, втрачає довіру інших країн.

Зовнішня заборгованість країни являє собою сукупний державний борг, який у свою чергу вбирає в себе всю заборгованість держави по різних секторах: сектор державного управління, сектор грошово-кредитного регулювання, банківський сектор, інші сектори, прямі інвестиції (між фірмовий борг).

Державний борг - це основна непогашена сума фінансових зобов'язань держави , яка виникає в наслідок державного запозичення. Державний борг є невідємною складовою державних фінансів і несе негативні економічні та соціальні наслідки. При наявності заборгованості держава не може ефективно керувати регулюванням власної, внутрішньої, економіки. Значна частина державного бюджету йде на покриття боргу, це у свою чергу тягне за собою погіршення державної економіки, незадоволення населення та інші негативні наслідки. Тому треба впроваджувати ефективні методи вирішення проблеми.

Найбільш поширеним методом погашення заборгованості є кредитування, та наприкл. для України цей метод більше не підходить . «Ми вже так залізли по вуха у кредити, що беремо їх в одних, щоб погасити заборгованість перед іншими».