46. Методи міжнародної торгівлі

У міжнародній торговій практиці розрізняють два основних методи:

1) прямий метод (direct), що передбачає встановлення прямих зв’язків між виробником (постачальником) та споживачем;

2) непрямий метод (indirect), що передбачає купівлю-продаж товарів через торгово-посередницьку ланку на основі укладання спеціальної угоди з торговим посередником, яка передбачає виконання останнім певних зобов’язань у зв’язку з реалізацією товару виробника.

Прямий метод, як правило, використовується:

– при закупівлі та продажу на зовнішніх ринках промислової сировини на основі довгострокових контрактів;

– при експорті великогабаритного й дорогого обладнання;

– при експорті стандартного серійного обладнання через власні закордонні філії та дочірні компанії, що мають свою торговельну мережу;

– при закупівлі сільськогосподарських товарів безпосередньо у фермерів-виробників у країнах, що розвиваються;

– прямий експорт та імпорт становить значну частку зовнішньоторговельних операцій, які здійснюються державними підприємствами та установами.

Прямі зв’язки характеризуються такими особливостями:

1) передбачають постачання наперед узгоджених видів продукції, що орієнтується на специфічні вимоги конкретного іноземного споживача;

2) носять цілеспрямований характер та спричиняють встановлення цілої системи безпосередніх зв’язків між спеціалізованими фірмами-субпостачальниками;

3) довготерміновістю й сталістю відносин споживачів та постачальників.

Використання прямого методу міжнародної торгівлі широко розповсюджене в сучасній міжнародній торговій практиці. За деякими підрахунками, в американських фірмах на частку прямих продаж при збуті продукції промислового призначення припадає більше 2/3, в англійських – майже 70 %.Зростання прямих продаж зумовлено, насамперед, підвищенням технічного рівня й складності сучасної промислової продукції. Це зумовлено необхідністю встановлення безпосередніх контактів між виробником і споживачем, часто ще на стадії проектування.

За допомогою торгових посередників реалізується більше половини всіх товарів, що проходять через міжнародний товарообіг. Особливо значною є роль посередників при збуті стандартного серійного обладнання та споживчих товарів.

До торгово-посередницьких фірм належать фірми, що в юридичному та господарському відношенні є незалежними ні від виробника, ні від споживача (збутові, експортні, дочірні фірми та філії промислових компаній до цієї категорії не належать).

Характерною ознакою сучасності є тенденція до підпорядкування великими фірмами закордонної дилерської мережі, яку вони орієнтують на продаж конкретних видів товарів. Хоч формально дилери зберігають свою незалежність, по суті їх діяльність спрямовується та контролюється із штаб-квартири материнської компанії.

47.Ціноутворення в міжнародній торгівлі

Ціна, як відомо, – це грошова сума, яку має намір одержати продавець, пропонуючи товар чи послугу, і яку готовий заплатити за неї покупець.

Під світовими цінами звичайно розуміють ціни, за якими здійснюються великі комерційні експортно-імпортні операції з оплатою у вільно конвертованій валюті.

Відповідно, ціноутворення – це процес відбору кінцевої ціни залежно від собівартості продукції, цін конкурентів, співвідношення попиту і пропозиції, інших факторів. Співпадання цих вимог залежить від багатьох умов, які отримали назву ціноутворюючі фактори. Вони за характером, рівнем та сферою дії поділяються на:

1) загальноекономічні – фаза економічного циклу, стан сукупного попиту та пропозиції, інфляція;

2) конкретно-економічні, тобто ті, які визначаються особливостями розвитку даної галузі, умовами виробництва продукції та її реалізації – витрати, прибутки, податки, пропозиція і попит на цей товар з урахуванням товарів-замінників, споживчі якості .

3) специфічні, які мають відношення тільки до деяких товарів та послуг – сезонність, рівень експлуатаційних витрат, комплектність, гарантії і умови сервісу;

4) спеціальні, тобто пов’язані з дією особливих механізмів і економічних інструментів, – державне регулювання, валютний курс;

5) неекономічні – політичні, військові тощо.

Існують такі методи ціноутворення на світовому ринку:

– на основі закритих торгів – виходячи з очікуваних цінових пропозицій конкурентів;

– на основі передбачуваної цінності – виходячи з відчуття покупцем цінової вартості товару;

– на основі рівня поточних цін – виходячи з поточних цін конкурентів.

Відмітимо, що ціноутворення на світових ринках має дві характерні риси:

1) на світовому ринку складаються відхилення світової ціни від внутрішніх цін окремих країн. Внутрішня ціна, хоча і виступає одним з суттєвих факторів механізму формування цін світового ринку, в більшості випадків не визначає її остаточного рівня;

2) на один товар існує паралельно ряд цін. Значна кількість цін світової торгівлі зумовлена різними обставинами: транспортними витратами, характером торговельної угоди, комерційними умовами поставок тощо.

Залежно від способу фіксації розрізняють наступні види цін:

Тверда ціна встановлюється в момент підписання угоди й не може змінюватися протягом терміну її дії. Рухлива ціна – зафіксована при укладенні угоди ціна, яка може бути переглянута в майбутньому, якщо ринкова ціна до часу його постачання зміниться. У контракті обов’язково вказується джерело, на основі якого робиться висновок про зміну ціни товару.Ковзаюча – це ціна, розрахована в момент виконання контракту шляхом перегляду договірної (базисної) ціни з урахуванням змін у витратах виробництва, що відбулися в період виконання контракту (найчастіше використовується для великого промислового обладнання).

48. Світові ціни

Світові ціни – це ціни, за якими проводяться великі експортно-імпортні операції, що досить повно характеризують стан МТ конкретним товаром.

Світові ціни відрізняються від внутрішніх за наступними ознаками:

регулярність, тобто внутрішні ціни угод носять випадковий, епізодичний характер, що не характерно для світових цін;

роздільність комерційного характеру, тобто виключаються товарообмінні операції, постачання товарів у рамках державної допомоги і т. п., тому що ці угоди передбачають особливі взаємини між партнерами. Ціни в цих умовах можуть істотно відхилятися в той або інший бік від рівня цін роздільних угод;

відкритість торгово-політичного режиму, тобто світові ціни не можуть служити ціни в рамках замкнутих економічних угруповань, тому що ці ціни за рахунок субсидування національних виробників з боку держави можуть бути вище цін інших великих постачальників даної продукції на світовий ринок;

вільна конвертованість валюти платежу.

У міжнародній торгівлі застосовуються два види цін:

розрахункові ціни – індивідуально визначаються фірмами-експортерами на конкретні види промислових товарів;

ціни, що публікуються – це ціни, що повідомляються в спеціальних і фірмових джерелах інформації. До них відносяться:

довідкові ціни – це ціни товарів у внутрішній оптовій і зовнішній торгівлі ПРК. біржові котирування – відбивають реальні ціни угод на біржі;

ціни аукціонів;

ціни торгів;

ціни фактичних угод;

ціни пропозиції великих фірм.

З огляду на те, що в сучасному світовому господарстві ТНК є основними суб'єктами і контролюють 2/3 МТ, внутріфірмова торгівля ТНК здійснюється за особливою категорією світових цін – трансферними цінами, що звичайно на 30% нижче світових. Трансферні ціни є комерційною таємницею, мають у великому ступені штучний характер і створюються не під дією попиту та пропозиції, а виходячи з внутріфірмової політики.

Світові ціни змінюються під впливом ринкової кон'юнктури. У той же час зміна вартісних пропорцій товарообміну значно впливає на розвиток МТ, на її товарну структуру і результати. Характерною рисою структури світових цін є різнонаправлений рух цін на промислові товари, з одного боку, і на сировину, паливо і продовольчі товари – з іншого.