4.Чим галицьке боярство відрізнялося від волинського у взаєминах із князем у XI – XII ст.

Волинське боярство, хоч і мало значну економічну базу, але не відігравало такої ролі, як галицьке через часту зміну династій, а в цілому було лояльним до князівської влади.

Боротьба за зміцнення Волинського князівства була нелегкою, і воно, в окремі періоди своєї історії перетворювалось у своєрідну федерацію дрібніших удільних князівств. Після смерті Мстислава Ізяславича (1170р.) Волинь була поділена між його синами.

Романа Мстиславич, повернувшись після смерті батька на Волинь, як старший, одержав Володимир. Деяку славу дав йому успішний похід на ятвягів, литовське плем’я, яке своїми набігами непокоїло Волинь.

У своїх політичних планах Роман спирався в основному на сили Володимирського князівства. Його брати і племінники, хоч і мали свої уділи, окремої політики не вели, а у всьому підкорювалися Романові. Підтримкою служили йому володимирські «ліпші мужі» — бояри і верхівка міст, які повністю солідаризувалися з планами князя.

Іншим шляхом розвитку пішла Галичина, князі якої з самого початку намагалися проводити незалежну від Києва політику. Інтенсивний розвиток великої земельної власності поступово приводив до створення сеньйорій, володарі яких надавали землі своїм васалам за умов служби. Боярські верстви перетворилися на вотчинників. Усе ж найбільший вплив на поразки князівської влади в боротьбі з могутнім боярством мала відносна слабкість княжого домену.

Могутність великих бояр у Галицькій землі пояснюється не тільки різноманітністю джерел їхніх прибутків , а й тим, що в боротьбі за утвердження своєї династії на Прикарпатті Ростиславовичі мусили залучати на свій бік місцеву боярську верхівку. Для цього був один шлях — надання їм посад і, головне, маєтків, які стали основою зміцнення боярських родів.

Проте нерідко найбагатші бояри вважали вигіднішим для себе іноземне покровительство. Вони виходили з того, що правителям-чужинцям важче, ніж своїм, домогтися підтримки більшості людей, і це спонукатиме їх надавати привілеї боярам, як головній своїй опорі.

Ще 1214 р. з допомогою частини бояр угорці, які вступили в союз з Краківським князівством, захопили Галич і проголосили "королем королівства Галицького" п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана). Від цієї, по суті, військової окупації визволив галичан новгородський князь Мстислав Удатний, який разом з Данилом Романовичем успішно відбив наступ угорського і польського військ.

Оскільки політичне безпринципні боярські угруповання йшли на угоди з угорськими королями, боротьба Данила і Василька Романовичів проти бояр, за об'єднання галицько-волинських земель набувала характеру визвольної війни за державну незалежність. Романовичі спирались на широкі кола населення і на ту частину бояр, яка розраховувала на покровительство князів. Їх підтримали міські купці і ремісники, в тому числі іноземні поселенці. Для перемоги Романовичів істотне значення мала і позиція селян-общинників, які входили до княжого пішого війська. Зміцнення боярства не віщувало смердам нічого доброго, а надії на "доброго князя" уже на той час були поширені в народі.

Внаслідок тривалої боротьби Данилові Галицькому вдалось подолати ті угруповання галицьких бояр, Данило остаточно укріпився в Галичі. Волинь він залишив молодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом.

Об’єднання стає стійким лише на новій економічній і політичній основі, чому сприяла й небезпека монголо-татарського нашестя.