75 Основні методичні підходи до оцінки стратегічної конкурентоспроможності підприємства.

В стратегічному управлінні найчастіше конкурентоспроможність роз-глядається в двох аспектах:

1) конкурентоспроможність товару (продукції) тобто ступінь його від-повідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обрано-го ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо. Разом з тим конкурентоспроможність товару — це не тільки висока якість і технічний рівень, це й уміле маневрування в ринковому просторі й у часі, а головне — максимальний облік вимог і можливостей конкретних груп покупців.

2) конкурентоспроможність підприємства — це рівень його компетенції відносно інших підприємств-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складо-вих: технології, ресурсів, менеджменту (особливо — стратегічного поточного планування), навичок і знань персоналу тощо, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо.

Конкурентоспроможність продукції й конкурентоспроможність фірми-виробника співвідносяться між собою як частина й ціле. Можливість компаній конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару, а також сукупності економічних методів управління діяльністю фірми, що роблять вплив на результати конкурентної боротьби.

Стратегічний план-прогноз дозволяє кожному підприємству з необхідною точністю оцінити свої потенційні можливості, розробити відповідні виробничі програми на тривалий період, скоординувати виробництво конкурентоспроможної продукції, підтримуючи користуються підвищеним попитом або замінюючи неефективні товари.

76. Напрями підвищення рівня конкурентоспроможності підприємства

Проблема конкурентоспроможності продукції за останнє десятиліття в Україні стала однією з найбільш обговорюваних, вона є досить актуальною, саме тому існує необхідність її усестороннього дослідження. Конкурентоспроможність продукції є одним з головних чинників, який визначає успіх ринкової діяльності товаровиробників. Забезпечення конкурентоспроможності та її підвищення належить до найбільш пріоритетних цілей виробників. Конкурентоспроможність підприємства - це його комплексна порівняльна характеристика, яка від¬биває ступінь переваг над підприємствами-конкурентами по сукупності оціночних показників діяльності на певних ринках, за певний проміжок часу.

Проблему конкурентоспроможності підприємств досліджували різні вчені. Одними з них є Ю.Гарачук, О.Ксотуєв, М.Макаренко, І.Ансофф, Г.Багієва, Ф.Котлер, Ж.Ламбен тощо.

Незважаючи на значний обсяг досліджень, присвячених конкурентоспроможності продукції підприємства, їх наукову розробленість не можна назвати вичерпною. Деякі аспекти вищеназваних проблем залишаються недостатньо чіткими та науково – обґрунтованими для умов українського ринку. Має місце різноманітність точок зору, відсутність комплексного підходу, недосконалість понятійного апарату.

В цілому, до чинників, що забезпечують конкурентоспроможність продукції належать: продукт, ціна, канали збуту, реалізація, рівень кадрового потенціалу та управлінських структур [3].

В загальному випадку конкурентоспроможність товару визначається трьома необхідними елементами:

1) властивостями даного товару;

2) властивостями конкуруючих товарів;

3) особливостями споживачів.

У результаті оцінювання конкурентоспроможності продукції можуть бути

прийняті такі рішення:

- зміна складу, структури застосовуваних матеріалів (сировини, напівфабрикатів), що комплектують вироби або конструкції продукції;

- зміна порядку проектування продукції;

- зміна цін на продукцію, цін на послуги з обслуговування і ремонту, цін на запасні частини;

- зміна порядку реалізації продукції на ринку;

- зміна системи стимулювання постачальників;

- зміна структури імпорту і видів імпортованої продукції [4].

Говорячи про конкурентоспроможність продукції, варто зазначити причини загалом низької конкурентоспроможності економіки України. До них відносять закритість пострадянської економічної структури, низькі темпи науково – технічного прогресу, необхідність переорієнтації вітчизняних виробників на світові ринки тощо.

Науковці виокремлюють кілька напрямів підвищення конкурентоспроможності української продукції за умов сьогоднішньої нестабільності та кризового стану економіки. Ключовим поточним завданням є вивірена у часі та в галузевих пріоритетах точкова підтримка технологічних і експортоорієнтованих виробництв. Зарубіжний досвід свідчить, що і в складних економічних умовах сильна держава може здійснювати в певних мінімальних обсягах орієнтовану промислову політику. Йдеться про формування такої ідеології промислової політики, яка була б адекватна умовам ринку, вимогам незалежності держави та її ефективного інтегрування у світову економічну систему. Практичною основою її розробки й реалізації, на нашу думку, має стати розв’язання таких головних завдань:

1. оцінка ступеня конкурентоспроможності національної економіки з визначенням умов і факторів, які можуть сприяти ефективній конкуренції, збільшенню експортного потенціалу держави;

2. визначення шляхів і заходів державного сприяння підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, зокрема за рахунок цільової підтримки пріоритетних галузей і виробництв;

3. поєднання зусиль держави у здійсненні структурної перебудови, інноваційної політики та соціально-економічного розвитку регіонів щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва;

4. науково-практичне та інституційне забезпечення заходів щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, виходячи з національних умов та особливостей світового ринку.