1. Характеристика емалевих і масляних фарб.

Емалеві фарби - суспензії пігментів у лаках. Одержують змішуванням і розтиранням пігментів із рослинною олією або лаком, а потім розведенням отриманої пасти олійним або іншим лаком. Перевагою є можливість одержання блискучої поверхні, що нагадує поверхню склоемалі.

Масляні фарби – це суспензії пігментів або пігментів з наповнювачами в натуральних оліфах з сикативом або без нього. Масляні фарби розрізняють за призначенням (для зовнішніх і внутрішніх робіт), кольором, видом оліфи, що застосовується для їх виготовлення і готовності до застосування (густотерті і рідкотерті).

Фарби – суспензії пігментів у плівкоутворювачах або їх розчинах.

Олійні являють собою суспензії пігментів в оліфах висихаючих і напіввисихаючих рослинних олій, емалеві (лакові фарби) – суспензії пігментів у лаках.

Олійні за консистенцією: густотерті та готові до вжитку. Застосовують для захисних та декоративних покриттів металевих та дерев’яних конструкцій. Вони не дуже блискучі, проте вологостійкі та атмосферостійкі.

Олійні фарби готують змішуванням та розтиранням пігментів спочатку з невеликою кількістю переважно натуральної оліфи, одержують густотерті фарби пастоподібної консистенції. Розводять їх до необхідної в’язкості перед застосуванням, додаючи оліфу, розчинники та сикативи. Залежно від кольору використаних пігментів олійні фарби поділяють на: білила та кольорові фарби.

Емалеві фарби одержують змішуванням та розтиранням пігментів з рослинною олією чи лаком, а потім розведенням отриманої пасти олійним чи ін. лаком.

Емалеві фарби випускають у різноманітному асортименті, особливо на основі олійних та нітроцелюлозних лаків. Перевагою їх є можливість одержання блискучої поверхні, що нагадує склоемаль. Емалева фарба поєднує властивості олійної фарби та олійного лаку.

Емалеві фарби випускають тільки в готовому вигляді.

В залежності від виду лаку, узятого для їхнього виготовлення, емалеві фарби підрозділяють на ряд підгруп: олійні емалеві фарби, алкідні, сечовиноалкідні, меламіноалкідні емалі, нітроемалі, кремнійорганічні емалі. Останні дають вологостійке покриття з водовідштовхуючими властивостями.

2. Види кераміки та їх характеристика. Різновиди фарфору та їх властивості.

Керамічні вироби класифікують за такими ознаками: щільність черепка, характер будови черепка, наявність глазурі (поливи) і призначення.

За характером будови черепка розрізняють вироби тонкої кераміки і грубої кераміки.

До тонкокерамічних виробів належать такі, які мають черепок спечений, однорідної і дрібнозернистої будови, що не пропускає воду і гази. Це фарфорові, фаянсові, майолікові, тонкокам’яні і напівфарфорові вироби.

Вироби грубої кераміки мають неоднорідну структуру на зломі, яка видима неозброєним оком, та природне забарвлення (жовто-коричневе). Це гончарний посуд, черепиця, глиняна цегла та ін.

Фарфори мають щільний спечений черепок дрібнозернистої структури, непроникний для води і газів, білого кольору з блакитним відтінком, що просвітлюється в тонких шарах. При легкому ударі паличкою по краю фарфорових виробів вони утворюють чистий та довготривалий звук. Мають високу міцність, термічну та хімічну стійкість та високі декоративні властивості.

Тонкокам’яні вироби мають щільний спечений непрозорий черепок дрібнозернистої структури світлого забарвлення. Їх забарвлення (жовтувате, сірувате) зумовлене наявністю природних барвників, які містяться в місцевих глинах, що використовуються для їх виробництва. ТКВ характеризуютьсяся добре спеченим черепком (0-5% водопоглинання), високою механічною міцністю, термічною та хімічною стійкістю. Формують ТКВ пластичним методом в гіпсових формах та методом лиття.

Напівфарфорові вироби – вироби, які за своїми властивостями займають проміжне місце між фарфоровими та фаянсовими. Пористість черепка та водопоглинання становить 3-5%, черепок білого кольору з різними відтінками. Виготовляються з маси, що містить 45-55% глини та каоліну, 23-28% кварцу, 9-30% польового шпату та випалюються при температурі 1230-1280С. Формують литтям чи пластичним методом. Відрізняються більш високими експлуатаційними властивостями (механічна міцність, термічна стійкість), ніж фаянсові та поступово їх витісняють.

Фаянсові вироби (ФНВ). Мають пористий черепок (на зламі землистого вигляду) білого кольору з жовтим відтінком, який не просвітлюється навіть в тонких шарах. ФНВ мають меншу, ніж фарфор механічну міцність та термостійкість. Водопоглинання в межах 9-12%. При ударі по краю низький, глухий, затихаючий звук. Формування фаянсового черепка завершується в процесі першого випалювання.

Майолікові вироби (МВ) мають пористий (12-15% водопоглинання) білий чи забарвлений черепок, на зламі землистого кольору. Недолік – висока пористість та водопроникність, недостатня міцність при згинанні, схильність до утворення цеку глазурі. Виробництво аналогічне фаянсовому. Декорують розписом орнаментів, квітів, мармуризацією.

Гончарні вироби (ГВ) – один з видів пористої кераміки (15-18% водопоглинання), які мають природно забарвлений черепок від світло-жовтого до коричневого, а іноді – до темно-сірого кольору. Для їх виготовлення використовують легкоплавкі глини з додаванням 10-20% кварцевого піску. Формують гончарні вироби пластичним методом чи методом лиття. ГВ можуть бути неглазуровані, глазуровані з внутрішнього боку та повністю глазуровані. На зовнішній поверхні можуть бути рельєфні прикраси.

Фарфор

За складом розрізняють 2 види фарфору: м’який та твердий.

Твердий (ТВФ) одержують з маси, що містить 50% глини і каоліну, 25% кварцу і 25% польового шпату. ТВФ виплавляють за температури 1350-1400С. ТВФ, що характеризується підвищеним вмістом каоліну, має високу білість та термостійкість, що обумовлено утворенням кислотної фази – муліту. ТВФ покривають тугоплавкими глазурами, саме з нього виготовляють більшість виробів на Україні.

М’який фарфор (МФ) містить менше глинозему та кремнезему та більше плавнів, його випалюють при знижених температурах (1250-1300С), збільшення в масі плавнів – зумовлює підвищення його просвітлюваності. Маса для одержання МФ містить 25-30% каоліну і глини, 20-45% кварцу і 30-36% польового шпату. В МФ кристалічна фаза незначна, тому він поступається по міцності ТВФ. Різновиди МФ: фритовий, кістковий, бісквітний, низькотемпературний.

Фритовий не містить глиняних матеріалів і по структурі схожий на скло. Склад: скляна фрита-75%, крейда – 17%, мергель-8%. Фритовий фарфор займає проміжне місце між склом та твердим фарфором.

Кістковий – у своєму складі, крім глиняних матеріалів і польового шпату, містить до 60% кісткової муки. Каоліну в ньому 20-45%. Має високу просвітлюваність черепка, тому використовується для виробництва худужньо-декоративних виробів та сувенірів. Недоліки – невисока міцність та термічна і хімічна стійкість.

Бісквітний Ф не покривається поливою та має м’який матовий блиск, що нагадує мармур. Складається з глиняних матеріалів 33-36%, кварцу 45% та фрити 24% чи без неї. Використовується для виробництва художніх виробів.

Низькотемпературний Ф. Має спечений черепок з водопоглинанням до 0,5% і теплостійкістю не менше 10 теплозмін і підвищену механічну міцність. Випалюється одноразово при температурі 1160-1180С. Виробляють мілкі, глибокі тарілки, бокали та ін. Вироби мають підвищену товщину стінок та їжа в такому посуді довго зберігає тепло.

Білет № 19

(1.) Склад пластмас, та компоненти які впливають на їх властивості

У залежності від складу розрізняють прості і складні(композиційні) пм. Прості пм скл тільки з полімеру(синтетичної смоли/хім видозміненого природного полімеру), до якого +барвники і стабілізатори(до 3%). )

Склад пластмас: наповнювачі, барвники, стабілізатори, пластифікатор, газоутворювач, світлостабілізатор, з’єднувальні речовини

Зв’язувальна реч - переважно синтетичні, молекулярні з’єднання і видозмінені природні полімери (ефіри целюлози).

Функції зв’язувальної целюлози:

1. при нагріванні переходить у в’язку, текучий стан.

2. під впливом підвищеного p отримує задану форму і зберігає її при затвердінні, зв’язуючи всі компоненти пластмаси.

Наповнювачі пластмас – здрібнені неорганічні та органічні м-ли: кварцовий пісок, деревна мука, мелена слюда, наолій (біла глина), азбест, волокнисті м-ли.

Ф-ції наповнювачів: 1. підвищення твердості, механ міцності виробів

2. підвищення тепло і вогнестійкості пластмас 3. зниження величини усадки пластмас в процесі форм виробів 4. зниження собівартості виробів.

Пластифікатори пластмас – маслоподібні, органічні реч з високою Tкип(складні ефіри фталевої і фосфорної к-т). Ф-ції пластифікаторів: 1. зменшення жорсткості та крихкості виробів 2. підвищення еластичності і гнучкості 3. підвищення морозостійкості (при зменшенні теплостійкості).

Стабілізатори (інгібітори) – р-ни, що перешкоджають необоротній зміні властивостей синтетичних смол і пластмас під дією тепла, кисню, вологи й ін чинників тобто умовл.п-с старіння. За характером дії: термостабілізатори, фотостабілізатори.

Газоутворювачі – хім сполуки, що розклад. в п-сі формування пластмаси при нагріванні з виділенням газоподібних р-н.

Барвні р-ни – тонко здрібнені пігменти або органічні барвники, що надають пласт відн. кольору.

Затвердники – формальдегід, диаміни, дикарбонові кислоти, що зшивають структуру полімеру та пластмаси; переводять пластмаси в неплавкий та нерозчинний стан.

(2.) Прилади для вікон, дверей, їх характеристика, асортимент

В цю групу входять металеві вироби для оснащення вікон і дверей, що застосовуються масовому будівництві і при ремонті житлових і громадських приміщень: ручки, петлі, замки, запірні і допоміжні прилади.

Ручки. Вони можуть бути дверними, віконними, для вбудованих шаф, замків і клямок. За конструкцією виготовляють ручки – скоби, ручки – кнопки і фалеві ручки.

Петлі. Застосовують п. Для вікон і дверей, кватирок і фрамуг. За конструкцією петлі випускають накладні, врізні, пружинні.

Замки. Служать для запирання зовні. І внутріш. Дерев. Дверей. За способом установки замки поділ. на стаціонарні і висячі. Стаціонарні бувають віконні і для шаф.

Запірні прилади використ. для запирання дверей, вікон, кватирок без застосування стаціонарних замків. Це-шпінгалети із засувкою, перекидню засувкою, з 2 і 3 засувками тощо.

Допоміжні прилади застосовують для автоматичного закривання дверей (фіксатором), надання жорсткості віконним рамам та дверям (косинки, косинці), обмежене відкривання дверей і вікон (основи і упори), неповного відкривання дверей (ланцюжки дверні).

Білет 20