59.Охарактеризуйте реформу скасування кріпацтва на Наддніпрянській Україні у другій половині 19ст.

Бажання скасування кріпосного права було в селянства й буржуазії, що зароджувалася (якій був необхідний ринок вільної робочої сили), ліберальної та революційно-демократичної інтелігенції (яка бачила економічну безперспективність кріпосництва та його аморальність), у частини дворянства (що мріяло перевести своє господарство на буржуазну колію). Кріпосне право в більшості країн Європи було вже скасоване, через що кріпосницька Росія виглядала в очах Європи відсталою та патріархальною. Отже, у 1859–1861 рр. у Росії складається революційна ситуація. У країні розгортається рух за ліквідацію кріпосного права. Прохання царю про скасування кріпосного права подали дворяни Валуєв, Хрущов, брати Мілютіни та ін. У губерніях були створені комітети, що розробляли проекти реформи. В умовах, коли була очевидною безперспективність кріпосницької системи, Олександр II для відвернення можливого революційного вибуху в Росії 19 лютого 1861 р. підписує «Маніфест» про скасування кріпосного права. Селяни-кріпаки, що доти були власністю поміщиків, отримували особисту свободу. Позитивні (буржуазний зміст): селяни одержували особисту свободу, тобто стали юридичними особами;селяни звільнялися із землею (за викуп). Негативні (кріпосницькі риси): поміщики залишилися власниками більшості земель у державі; в особисте користування селянин одержував тільки землі, на яких знаходилася його садиба з господарськими будівлями, а польовий наділ він зобов’язаний був викупити в поміщика; протягом 20 років селянин вважався «тимчасово зобов’язаним», мусив залишатися у поміщика, і за користування землею відпрацьовувати панщину або платити оброк, як і до 1861 р.; зберігалася громада як засіб суворого виконання селянами повинностей перед поміщиком. Скасування кріпосного права спричинило зміну економічного базису держави, що змусило змінити політичну надбудову, для чого царизмом з 1864 р. до 1874 р. було проведено 5 великих політичних реформ (реформа місцевого самоврядування, військова, судова, фінансова, реформа народної освіти).

60.Визначте заходи царського уряду,спрямовані на придушення національного руху в Україні в другій половині 19ст.

У другій половині XIX ст. національно-визвольній рух в Україні активно розвивається, підноситься на якісно вищий рівень. Офіційна влада робила все для того, щоб придушити будь-які прояви українського національного духу. У 1863 р. міністр внутрішніх справ П.Валуєв видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і особливо педагогічних публікацій. Малоросійською «говіркою» дозволялося друкувати лише художні твори. Громади були розлущені. Припинив своє існування часопис «Основа». Валуєвський циркуляр завдав величезної шкоди розвиткові українського національного руху. Лише на початку 70-х років унаслідок деякого послаблення цензури В.Антонович зі своїми однодумцями відновлює роботу громад, створивши «Стару громаду». Через своїх симпатиків у Галичині громадівці почали використовувати й україномовну пресу, зокрема часопис «Правда». З їхньої ініціативи у Львові було створено Літературне товариство ім. Т.Г.Шевченка. Важливою подією стало заснування 1873 р. у Києві відділу Російського географічного товариства. Невдовзі, однак, переслідування з боку уряду посилилися. Олександр II за висновками спеціальної комісії заборонив публікацію українських книжок, використання української мови, викладання її у початковій школі, заборонив діяльність громад. Усі ці поліцейські заходи були зведені у спеціальному указі, який цар підписав у травні 1876 р. в м. Емс. Емський указ поклав край надіям українофілів на можливість культурницької діяльності в умовах самодержавства. Перейшовши на нелегальне становище, громадівці намагалися використати будь-які можливості для розвитку національного руху, в тому числі шляхом відкриття своїх представництв за кордоном. На кошти київської організації він починає видавати часопис «Громада». Але оскільки це видання дедалі більше схилялося до соціального радикалізму, київська громада, яка неухильно дотримувалася культурно-освітньої орієнтації, з 1886 р. відмовилася фінансувати його. Таким чином, національна політика царського уряду в другій половині XIX ст. продовжувала в цілому залишатися реакційною, зокрема антиукраїнською за своєю спрямованістю. Однак вона була неспроможна знищити в українському народі прагнення до самовизначення, до вільного соціального та національного розвитку. Попри політичну реакцію, переслідування, заборони й заслання в українському суспільстві визрівали нові ідеї, насамперед у середовищі передової інтелігенції, яка мріяла про визволення української нації.