50. Форми, методи та інструменти регулювання економіки

Регулюва́ння (економі́чне) — державні правила і закони, призначені для контролю за поведінкою фірм, підприємств та інших суб'єктів економіки.

У економіці розрізняють бюджетне, валютне, податкове регулювання.

Економічне регулювання поширюється на ціни, створення нових підприємств і вихід їх на ринок чи на послуги, надані визначеною галуззю, наприклад, на телефонний зв'язок.

Держа́вне регулюва́ння — це сукупність інструментів, за допомогою яких держава встановлює вимоги до підприємств і громадян. Воно включає закони, формальні і неформальні розпорядження і допоміжні правила, що встановлюються державою, а також недержавними організаціями або організаціями саморегулювання, яким держава делегувала регуляторні повноваження; — це набір здійснюваних державними структурами заходів, направленими на контроль за поведінкою індивідів або груп, які потрапляють під контроль цих структур. Воно включає закони і допоміжні інструменти, що створюються державою, а також правила, що встановлюються державними і недержавними агентствами в рамках делегованих повноважень.

Можна виділити дві сфери державного регулювання:

тарифне (цінове) регулювання, що охоплює економічні аспекти, які впливають безпосередньо на ринкові рішення;

нетарифне (нецінове) регулювання, що охоплює соціальні та адміністративні аспекти.

Тарифне регулювання спрямовано на створення економічних механізмів, які застосовують переважно як реакцію на зовнішні фактори, що впливають на ринкову ситуацію. Ці механізми є засобом «інтернаціоналізації» пов'язаних з ними витрат, ураховуваних під час прийняття рішень із проблем виробництва і споживання. Метою тарифного регулювання є створення економічного механізму, що впливає на поведінку ринку за допомогою зміни співвідношення цін на продукцію. Тарифне регулювання реалізується через системи оподаткування і ціноутворення, через митні збори. Наприклад, воно може реалізовуватись через безпосереднє встановлення цін чи тарифів, максимальних і/або мінімальних цін.

Нетарифне регулювання спрямовано на захист життя, здоров'я, майна, охорону довкілля, а також на встановлення способів організації чи ведення діяльності, правил ліцензування, місця і часу здійснення діяльності, обсягу випуску продукції чи надання послуг тощо. Найважливішим елементом нетарифного регулювання є також контрольні та наглядові функції. У сфері технічного нормування нетарифне регулювання охоплює як аспекти встановлення обов'язкових вимог до продукції та процесів, так і правила здійснення, перевірок і вживання заходів у разі факту порушення.

51. Держава як суб'єкт економічної системи

Економічна роль держави

Держава, як інституція, виникає на базі внутрішніх процесів у суспільстві. Вона не нав´язана ззовні.

Сьогодні держава - це сукупність суспільних інститутів, що здійснюють публічну владу; вона охоплює не тільки центральні, а й місцеві органи влади, органи самоврядування.

В усі часи держава виконує роль політичного центру, який забезпечує захист власності, охорону правопорядку та загальне управління країною. Водночас держава ніколи не стояла осторонь економіки, а завжди діяла, і подеколи дуже активно. Суспільство завжди використовувало державний апарат для досягнення певних господарських цілей, гарантування національної безпеки, задоволення загального інтересу чи приборкання небажаних для суспільства дій окремих громадян.

Як особлива політична організація, держава завжди була зовнішнім середовищем для економічної системи, але не її елементом - не суб´єктом системи.

Однак характер державного втручання в ринкову економіку в XX ст. і особливо з 30-х років докорінно змінився. Держава почала здійснювати цілеспрямовану політику для досягнення певних економічних цілей. З цією метою вона розвиває власний виробничий сектор, привласнює через оподаткування істотну частку національного доходу і перетворюється в могутню економічну потугу. Держава стає власником і виробником, продавцем і покупцем, позичальником і кредитором; вона активно втручається у відносини робітників і продавців тощо - усе це перетворило її у повноправного суб´єкта господарського життя, тобто господарська потуга держави дає змогу впливати на всю економічну систему. Усебічна економічна діяльність держави і дає підстави вважати її суб´єктом господарського життя, економічної системи.

Отже, особливість ролі держави в сучасній ринковій економіці в тому, що вона стала суб´єктом економічної системи разом з домогосподарствами та фірмами, виконує активну роль в економіці, є носієм певних прав та обов´язків.

У сучасній ринковій економіці взаємодіють три господарські (економічні) суб´єкти: домогосподарства; фірми; держава.

Домогосподарства представляють населення країни. Вони є основними власниками і постачальниками економічних ресурсів, а також головними споживачами, заощадниками і платниками податків. Домогосподарства персоніфікуються в окремих громадянах і сім´ях.

Фірми є головними споживачами економічних ресурсів, а одночасно й виробниками переважної більшості товарів і послуг у національній економіці. Фірми персоніфікуються у підприємцях.

Держава, ставши суб´єктом економічної системи, забезпечує передусім загальні (рамкові) умови господарської діяльності, а також є отримувачем доходів і їх розпорядником. Історія засвідчує, що лише технічних й економічних умов для розвитку ще недостатньо. Потрібне також належне інституційне середовище -правила і традиції, які й визначатимуть ефективність використання цих умов. Фундаментальна роль у цьому середовищі належить державі, яка забезпечує впровадження в життя законодавчих норм для підтримання ринкових операцій - неодмінної умови підвищення ефективності вкладу держави в розвиток. Держава стала власником і виробником. Економічна діяльність держави охоплює всю систему усвідомлених економічних цілей і завдань, способи й механізм їх ефективного здійснення. Будь-які дії держави, що прямо чи опосередковано впливають на економічні процеси, а також безпосередня господарська діяльність держави (державний сектор економіки) належать до її економічної діяльності. Остання (економічна діяльність) конкретизується в економічній політиці держави. Держава персоніфікується в державній бюрократії, чиновництві.

Оскільки держава стала суб´єктом господарської діяльності, то розглядаючи це питання, мусимо насамперед з´ясувати: що є цей суб´єкт? Що є ця держава? Яка вона? Наскільки вона є правовою, тобто як у країні поважають закони, і як ці закони та інші нормативні документи державних органів влади виконують? Наскільки держава дбає про загальнонаціональні цілі та інтереси?

Виявляється, що ефективність державних заходів різна: те, що добре для одних країн, може мати цілком протилежні наслідки для інших. Навіть в країнах з однаковим рівнем розвитку відмінності в розмірах, етнічному складі, політичній системі, культурі та менталітеті роблять кожну державу неповторною. Тому, розглядаючи економічну роль Української держави, ми маємо насамперед задатися питанням: що є ця держава? І з´ясовуючи її економічну роль, не слід орієнтуватися тільки на те, що, наприклад, в індустріальне розвинених країнах Заходу держава виконує такі-то і такі функції і це дає добрі результати. Сам факт, що в них щось добре виходить, ще не є переконливим аргументом, для того, що саме це треба й нам робити. Там - інша держава з багатовіковими традиціями, де шанують і поважають закони, а населення законопослушне; там держава передусім виражає інтереси більшості населення, яке швидко реагує на непопулярні заходи уряду і може вплинути на них.

Отже, з´ясовуючи роль держави в економічному житті, треба завжди враховувати яка це держава.