Завдання 3.

А) Закон єдності та боротьби протилежностей виражає.. сутність процесу ..розвитку.

Б) Суб’єктивний ідеалізм – це напрямок філософії, який…… оводить, що в світі існують лише наші відчуття, ідеї, людський дух. А матерія або не існує, або її існування та форми прояву є лише нашими власними відчуттями, уявленнями та поняттями. Для суб’єктивного ідеалізму світ існує лише в наших відчуттях, другими словами - наші відчуття творять світ для нас. Поза нашими відчуттями немає ніякої матерії, ніякого духу, ніякого світу. Є лише наш суб’єктивний (утворений нашими відчуттями, уявленнями та поняттями) світ.

ВАРІАНТ № 17

Завдання 1. Розкрийте сутність основних філософських концепцій походження та існування релігії.

Релігія — духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало — джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього. Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з поняттям «Бог». Релігії без уявлення про Бога не існує. Відмінність між філософським і науковим підходами в дослідженні релігії виявляється як у предметній сфері, так і в методах дослідження. Предметною сферою філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філософія акцентує увагу на світоглядних аспектах релігії. Залежно від концептуальних засад сформувалися різні теорії походження релігії. Теологічні теорії походження релігії. Вони ґрунтуються на твердженнях про надприродні причини та обставини походження релігії. Традиціоналістська теорія. Згідно з нею релігію відкрив людям безпосередньо Бог. Традиціоналістська теорія не потребує доведення, оскільки ґрунтується на вірі. Теїстична теорія. Ідейним джерелом її є теїзм, який визнає буття Бога як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істоти абсолютної, вищої за людину і природу, тобто надлюдської й надприродної. Бог є джерелом усього, а отже, і релігії.Усі варіанти теїстичної концепції єдині в головному — релігія є результатом розумового розвитку людства. Споглядальний теїзм. Започаткувавши його, німецький філософ Іммануїл-Герман Фіхте (1797—1879) вважав, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням людиною скінченності свого буття. З цього народжується благоговіння. Функції релігії — способи, рівень, напрями впливу релігії на соціум, його структурні елементи, особистість. Функції релігії тісно пов'язані із структурою релігії, кожен елемент якої визначає їх специфіку, дають змогу глибше, всебічніше пізнати її особливості, вплив на соціум. Вони виявляють себе явно чи приховано (латентно), постійно чи тільки на певних етапах історії, виражаючи можливості релігії та її роль у суспільстві. Якщо функції релігії окреслюють і характеризують форми, способи, напрями, рівень впливу релігії в суспільстві, то роль релігії є наслідком реалізації релігією своїх функцій. Релігія задовольняє різноманітні потреби людини, але жоден із соціальних феноменів не здатен замінити її. Саме це і визначає особливість її функцій, серед яких виділяються: компенсаційна, терапевтична, втішальна, світоглядна, регулятивна, комунікативна, інтегративна, дезінтегруюча, ідеологічна, політична, правова, культуроформуюча, легітимуюча. Це дає підстави стверджувати, що релігія є поліфункціональ-ним феноменом. Кожна із функцій релігії є відображенням духовних потреб, інтересів індивідів, спільнот.

Завдання 2. Дайте визначення субстанції як філософської категорії.

Під субстанцією у філософії розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому. В залежності від характеру і загальної спрямованості філософської концепції, виділяється одна субстанція (дух або матерія) - монізм (від грецької monos - один), дві субстанції - дуалізм (від латинської - dualis - двоїстий), наприклад, дух і матерія одночасно (Рене Декарт), і, нарешті, множина субстанцій - плюралізм (від латинської - pluralis - множинний), наприклад, монади у німецького філософа Готфріда Лейбніца.В історії філософії існували різні підходи до розуміння субстанції: як суттєва властивість, субстрат, конкретна індивідуальність, логічний суб'єкт та іи. В античній філософії називалися різні субстанції, наприклад, чотири стихії Емпедокла. Арістотель під субстанцією розумів першу суть і розглядав її як основу, невіддільну від індивідуальності речі. Пізніше англійський філософ Френсіс Бекон під субстанцією розумів граничну основу буття, що ототожнює її з формою конкретних речей. У сучасній філософії під субстанцією розуміють матерію.

Завдання 3.

А) Закон заперечення заперечення відтворює та відображає … цілісну форму і внутрішню структуру процесу розвитку завдяки взаємозв´язку його основних фаз.;

Б) Поняття «невидима рука ринку» у науковій обіг ввів…Адам Сміт

ВАРІАНТ № 18

Завдання 1. Розкрийте сутність закону заперечення заперечення та проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу. Закон заперечення заперечення є одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність. Сутністю закону заперечення заперечення є відображення напряму і форми процесу розвитку в цілому, а також напряму і форми розвитку внутрішніх етапів окремого циклу розвитку явища. Він відбиває спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається те позитивне, що було на попередніх стадіях розвитку у вихідному пункті та в його запереченні. Водночас кожний новий ступінь розвитку являє собою не просте, механічне поєднання позитивного змісту попередніх стадій розвитку, а виступає як діалектична єдність, в якій переборюються однобічності попередніх стадій розвитку і утверджується більш багатий і всебічний зміст, відбувається перехід у вищу фазу розвитку. Закон заперечення заперечення відображає вихідний характер розвитку, поступовість руху; розвиток, який ніби повторює пройдені вже ступені, але повторює їх інакше, на вищій фазі. Ця форма зумовлена особливостями зв'язку між етапами в розвитку явища, що виступають як стадії руху внутрішніх суперечностей від їхнього зародження до розв'язання. Остання стадія, стадія розв'язання суперечностей, перебуває в такому зв'язку з вихідною, що вона є ніби поверненням до неї, поверненням старого, але повторенням на новій вищій основі. В об'єктивній дійсності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а прокладає собі шлях через безліч випадковостей Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу до аналізу різних умов, суперечностей, тенденцій.

Завдання 2. Визначте структуру свідомості.

Відрізняють чуттєво-емоційний, емоційно-вольовий та абстрактно-логічний компоненти свідомості. Чуттєво-емоційний частіше за все пов’язують з “несвідомим”, яке неправомірно ототожнюється з “підсвідомим”. Емоційно-вольовий компонент свідомості пов’язаний з її роллю в активному конструюванні дійсності, адже воля є свідомим і цілеспрямованим регулюванням людиною своєї діяльності. Абстрактно-логічний компонент свідомості характеризується спроможністю людини усвідомити сутність речей через їх осмислення поза безпосереднім чуттєвим спостереженням. Тому свідомість не існує поза мисленням та мовою.

Свідомість не може розглядатися поза самосвідомістю. Інакше вона буде розумітися як просте відображення реальності, не спрямоване на саму людину.

Завдання 3.

А) Людина, на яку направлене пізнання, визначається як …суб’єкт

Людина, яка пізнає оточуючий світ і саму себе, визначається як…об’єкт.

Б) «Соціальний дарвінізм» – це напрямок у позитивізмі, який розповсюджує … закони еволюції видів тварин на закони розвитку суспільства

ВАРІАНТ № 19

Завдання 1. Розкрийте основні ідеї твору Рене Декарта «Міркування про метод» та обгрунтуйте її роль у розвитку теорії пізнання.

Рене Декарт (1596—1650) — французький філо­соф, фізик і математик; засновник раціоналізму Нового часу.

"Міркування про метод" (1637) — один із найважливіших творів Р. Декарта, у якому стисло викладено принципи його філософії. Складаєть­ся з 6 частин: про науки (частина 1); про науко­вий метод (частина 2); про мораль (частина 3); про існування Бога та безсмертя душі (частина 4); про проблеми фізики (частина 5); про засоби розвитку наук (частина 6).

У першій частині Р. Декарт, визначивши розум як "...здатність правильно судити і розрізняти істинне від хибного", стверджує, що ця здатність однаковою мірою властива всім людям на відміну від тварин, які її позбавлені. Той факт, що деякі люди досягають великих успіхів у пізнанні, пояс­нюється їх вмінням керувати власним розумом. "Здоровий глузд є річ ... найбільш поширена у світі".

Тому центральною проблемою науки і філо­софії, вважав Р. Декарт, є проблема методу, який потрібен для керування розумом та успішного просування у пізнанні природних закономірнос­тей. При цьому формальну логіку Р. Декарт оці­нював невисоко. Вона придатна, на його думку, лише для пояснення відомих істин, а не для відкриття нових. З усіх наук, які "є сукупністю заплутаних суперечливих відомостей", Р. Декарт надає перевагу математиці "за достовірність і очевидність її доказів". Математичні прийоми дослідження Р. Декарт спробував поширити на все достовірне знання:

Р. Декарт формулює "головні правила методу".

В основі першого правила лежать принципи очевидності, "ясності й виразності" в судженнях і уявленнях про предмети. Не слід приймати за істинне нічого такого, яке б не було попередньо визнаним безумовно істинним. Треба старанно уникати поспішності та упередженості у своїх судженнях.

Друге правило передбачає розчленування на частини труднощів, що зустрічаються, щоб легше було їх подолати.

Трете правило наукового методу полягає в керуванні ходом своїх думок, починаючи з пред­метів найпростіших і таких, що легко пізнаються, і підніматися поволі, як по східцях, до пізнання найбільш складних, від доведеного до недоведеного (рух від простого до складного).

Четверте правило вимагає ретельного огляду поля дослідження і порядку його (дослідження) проведення, щоб не допустити ніяких втрат і ви падіння логічних ланок.

По суті, основні правила наукового методу зводяться до наступного: починати з простого й оче­видного; шляхом дедукції отримувати більш складні висловлювання; діяти при цьому так, щоб не пропустити жодної ланки, тобто зберігати без­перервність ланцюга умовиводів. Для забезпечен­ня виконання цих правил необхідна інтуїція, за допомогою якої схоплюються початкові факти дослідження, і дедукція, яка дає змогу отримувати наслідки з них.

Зі свого наукового методу Р. Декарт виводить правила моралі:

1) підкорятися законам і звичаям своєї краї­ни, притримуючись невідступно релігії, тобто бути законослухняним;

2) залишатися найбільш твердим і рішучим в реалізації прийнятих рішень. Один раз прийняв-. ши якусь думку, хоча б і сумнівну, слід дотриму­ватися її, немовби вона цілком правильна;

3) завжди прагнути перемагати скоріше себе, змінювати свої бажання, а не порядок світу. Слід змиритися з думкою, що в повній нашій владі пе­ребувають тільки наші думки, і що після того, як ми зробили все можливе, те, що нам не вдалося, треба розглядати як щось абсолютно неможливе.

"Нарешті, в завершення цієї моралі, — гово­рить Р. Декарт, — я зробив огляд різних занять людей в цьому житті, щоб постаратися вибрати краще з них".

Р. Декарт визначає основи метафізики, форму­лює відомий вислів: "Я мислю, отже я існую". З цього приводу говорить: "Я звернув увагу на те, що в той час, коли я схилявся до думки про ілю­зорність всього на світі, було необхідно, щоб я сам, таким чином міркуючий, дійсно існував".

Говорячи про сутність людини, Р. Декарт ствер­джує, що нею є душа, що мислить. "Я — субстан­ція, вся сутність або природа якої полягає в мис­ленні..." І далі: "Моє Я, або душа ... абсолютно відмінна від тіла ... і якщо б його зовсім не було, вона не перестала б бути тим, чим вона є". Наша душа безсмертна.

Чітко проявляється раціоналізм Декарта: "...спимо ми чи бадьоримося, ми повинні довіря­тися в судженнях наших тільки очевидності на­шого розуму". Р. Декарт наводить приклади. Сон­це бачимо дуже чітко, але воно не такої величини, як бачимо. Можна уявити левову голову на тілі кози, але це не означає, що існують на світі химери.

У п'ятій частині свого твору Р. Декарт накрес­лив схему послідовного осягнення природних явищ — "великої книги світу". При цьому вва­жав, що правила механіки є універсальними "пра­вилами природи".

Підкреслює також характерні риси людського інтелекту: користування словами, знаками й уні­версальність людського розуму.

На завершення Р. Декарт підкреслює практич­ну спрямованість нової наукової методології, ви-. щою користю якої є сприяння тому, щоб "...зро­битися господарями і володарями природи".

Для цього потрібно також здоров'я, турбота про благо інших, найважливішими мають бути турбо­ти не про сучасне, а про майбутнє, потрібна також свобода діяльності.

Завдання 2. Визначте національне та загальнолюдське в культурі.

кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світової культури, та унікальність і неповторність їх продукування і виразу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються реальні аспекти культурного діалогу та людського спілкування. У зв'язку з цим у змісті кожної національної культури умовно можна виділити кілька її змістовних елементів.Національне в культурі цете що може являти інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у дану культуру, також існує елемент що слугує грунтом для діалогу та культурної дискусії.

Завдання 3.

А) Світогляд – це сукупність поглядів людини на … це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей,розуму і почуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої недосконалості.

В) Онтологія – це вчення про….  розділ сучасної філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні сутності і категорії існуючого. Під існуючим розуміється сукупність різноманітних проявів буття, тобто будь-яка річ або явище в аспекті їх причетності до буття.

ВАРІАНТ № 20

Завдання 1.Розкрийте сутність основних теорій історичного процесу.

1. Неомарксистська теорія суспільно-економічних формацій

Первіснообщинна -» рабовласницька -» феодальна-» капіталістична-» комуністична.

2. Теорія стадій економічного зростання (У. Ростоу) Технологічний детермінізм

Традиційне суспільство -» зріле суспільство (індустріальне) -» суспільство масового споживання

3. Теорія локальних культур (О. Шпенглера)

Всесвітня історія - це розгортання 8 культур

4. Теорія цивілізацій (А. Тойнбі)

Всесвітня історія є сукупність історій окремих своєрідних та відносно замкнених 13 цивілізацій

5. Концепція "кінця історії" (Ф. Фукуяма)

Наприкінці історії створюється розумна держава, в якій ствердилися принципи свободи, демократії, консенсусу.

Завдання 2.Визначте основні риси сучасної цивілізації.

Суттєвою особливістю нашого часу є те, що темпи життя сучасних народів, в тому числі і конкретних індивідів, постійно зростають.. Процес глобалізації - об'єктивне і закономірне явище в історії людства, адже світ рухається в напрямку посилення його цілісності у всіх сферах функціонування. Ослаблення національно-державного чинника.1Перехід до нового типу раціональності. Глобалізація несе в собі нову нормативно-теоретичну парадигму, що, з одного боку, припускає свободу різноманіття і тому знаходить своє втілення в теорії "мультикультуралізму", 2Зміна системи цінностей. 3Глобалізація породила ланцюг "глобальних проблем людства": екологічних, демографічних, політичних... У кожній сфері життя суспільства глобалізація активізує цілий комплекс проблем: у виробничо-економічному вимірі це - лібералізація ринку і символіка фінансової сфери, а також необхідність захисту стратегічно важливих галузей від економічної неефективності;в соціальній сфері це - динаміка багатства і бідності, проблема нерівності, безробіття, неконтрольована міграція та "викачка мізків", демографічні, а також викликані техногенною дію-льністю екологічні проблеми;в політичному вимірі - деетатізація (тобто проблема прозорості державних кордонів), протистояння глобалізму і антиглобалізму, феномен міжнародного тероризму;в культурному вимірі - проблеми культурної, релігійної та національної ідентичності, проблема віртуалізації, уніфікація і такі її наслідки як массовізація і соціокультурна шаблонізаціі.

Завдання 3.

А) Футурологія – це … галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів: вчення про майбутнє...;

Б) Категорія «міра» розкриває сутність закону … закон взаємного переходу кількісних змін у якісні. .

ВАРІАНТ № 21

Завдання 1. Розкрийте основні концепції та історичні типи цивілізацій.

З розвитком філософської думки поняття "цивілізація" набувало різного значення. Так, у ХГХ-ХХ ст. були поширені такі тлумачення цього терміна:

• Л.Морган «Цивілізація як ступінь історичного розвитку людства, що слідує за варварством»

• Шпенглер «Цивілізація як стадія занепаду локальних культур»

• Тойнбі «Цивілізація як синонім культури»

• Данилевський «Цивілізація як пік розвитку культури»

• Сорокін «Цивілізація як певний ступінь розвитку культури окремих народів і регіонів»

Культура - більш давнє поняття, адже культурна діяльність починається з формування людини, суспільства. Цивілізація -. більш пізнє явище, це активне і функціональне вираження смислу, при­значення культури, її буття. У цьому розумінні цивілізація становить соціокультурне утворення.