Франсуа Кене

(1694 – 1774)

виходець з небагатого селянства, лікар, медик Людовика ХV.

«Економічна таблиця» (1758).

Методологія. В основі теоретичних досліджень фізіократів знаходиться вчення про “природний порядок” як цілком логічне продовження раціоналістичного підходу до аналізу економічної дійсності французьких просвітителів. Ф.Кене вважає, що основними законами суспільного розвитку виступають закони природного порядку, тобто ті, що найбільш вигідні людині, встановлені Богом для відтворення і розподілу матеріальних благ. Ідея природного порядку поширювалася на суспільство як частину природи. Причому Кене наголошував, що природний порядок може існувати за наявності свободи і тому держава у суспільстві потрібна лише для того, щоб ніхто не застосовував свою свободу у збиток іншим. У результаті центр уваги економічної теорії був перенесений з пошуку найбільш вигідних форм державного втручання на встановлення об'єктивно існуючих законів виробництва і споживання.

Економічне життя являє собою, на думку Кене, природний процес, що має внутрішні закономірності. “Усе підлегле в цьому світі законам природи, люди обдаровані достатнім розумом, щоб осягнути ці закони і дотримуватись їх.”¹⁰ А раз так, то економічному процесу притаманні об’єктивні закономірності і завданням економічної науки є пізнання їх сутності. Однак, це досить складний процес так як “все в природі знаходиться у взаємному зіткненні і все в ній проходить через кола, що взаємно переплітаються. При неминучому зіткненні цих різних рухів неможливо слідкувати, розтинати і розглядати об’єкти ніяким іншим способом, ніж за допомогою абстрактних понять. Ці поняття нічого в природі не встановлюють, не переміщують і нічого не осягають в цьому хаосі іншим способом, ніж як абстрактно і за допомогою розтину.” ¹¹ Абстрактні поняття по Кене – це ні що інше, як наукові абстракції, які, за думкою вченого слід “погоджувати з точним знанням природного порядку” і за допомогою яких з’являється можливість “вивчити і оцінити взаємні відносини… різних класів людей і занять у суспільному ладі, дати їм назви і слідувати їм при детальному переказі економічної науки”.¹²

Теорія вартості. Розмірковуючи над проблемою вартості Кене писав: ”покупки урівноважуються з обох боків таким чином, що їх обопільна дія зводиться до обміну цінності на рівну цінність, причому ці цінності існували… з того і іншого боку до обміну; так що обмін у дійсності нічого не виробляє”.¹³ На думку Ф. Кене, вартість може створюватись лише у сільськогосподарському виробництві, і перш за все, у землеробстві. Тут діють закони природи і тому, за думкою вченого, ”продукт землеробської праці перевищує витрати”, в той час як “продукт праці ремісника коштує лише витрат”. Вартість продукту промислової праці “є не що інше, як продажна цінність первинного матеріалу і тих засобів існування, які робітник споживав під час своєї праці”.¹⁴ Отже, для Кене характерне натуралістичне тлумачення вартості, зведення її до витрат виробництва.

Однак, таке тлумачення категорії вартості не завадило вченому з’ясувати різницю між міновою і споживчою вартістю. «У кожній державі слід розрізняти блага, які мають споживчу цінність і не мають продажної (вода, ліс, продукти ґрунтів тощо), від багатств, що мають і споживчу і продажну цінність» ,- пише вчений». ¹⁵ Щодо останніх, то тут також “не треба змішувати ціну товарних багатств з їх споживчою цінністю, тому що обидві ці величини часто не мають ніякого відношення одна до одної.¹⁶ Таким чином, споживча вартість для Кене (споживча цінність) – це лише одна сторона товару. Другою його стороною є “продажна цінність”, мінова вартість.

Гроші Кене вважає лише засобом торгівлі, які в силу своїх фізичних властивостей здатні обслуговувати велику кількість торгових угод.

Теорія доходів. Чистий продукт – це різниця між ціною і витратами. Оскільки у землеробстві і скотарстві має місце збільшення матеріальних благ завдяки природному зростанню культур і розмноженню, то надлишок сільськогосподарської продукції вважається даром природи, який, однак, можна отримати завдяки витратам сировини, матеріалів і праці. Оскільки такий надлишок у сільському господарстві виступає найбільш наглядно, то тільки дана галузь, по Кене, приносить чистий продукт. У промисловості ж чистий продукт не створюється, так як продажна ціна продуктів річної праці не вміщує ніякого надлишку над витратами. Таким чином, величина чистого продукту при даній продажній ціні залежить від величини витрат, що мають місце у землеробстві. Так як величина засобів виробництва вважається заданою, то величина чистого продукту залежить від розмірів заробітної плати найманих працівників. Остання розглядалась Кене як ціна праці і мала забезпечувати робітникам задоволення їх потреб.

З таких розмірковувань випливало, що єдиною формою чистого продукту і реального доходу є сільськогосподарська рента. “Ніщо у дійсності не може приносити доходу, крім землі і води. Можна навіть сказати просто: крім землі, так як без останньої вода нічого не виробляє”¹⁷, - пише Кене. Привласнення чистого продукту землевласниками вчений пояснює тим, що “всякий чистий продукт…є необхідним наслідком їх власності і управління, бо без цих двох умов земля ніякого надлишку над витратами не давала б, як не дає вона чистого продукту у дрібному селянському господарстві”.¹⁸

Прибуток підприємця Кене вважав більш високою заробітною платою, пов’язаною з висококваліфікованою працею по управлінню і організації виробництва, яка, точно як і заробітна плата робітників, включається у витрати. Торговельний прибуток, на думку вченого, при еквівалентному обміні існувати не може і завжди є результатом обрахування покупця продавцем.

Процент виступає в аналізі Кене доходом, що походить від земельної ренти. Гроші самі по собі не можуть приносити гроші, так як вони – безплідне багатство. Однак, на гроші, розмірковує вчений, можна завжди придбати ділянку землі, яка буде приносити щорічну ренту. Тому рівень позичкового процента залежить від ціни землі. “Згідно з природним і моральним порядком спонукання давати гроші у зростання не може бути заснованим на чомусь іншому, як на схожості цього процента з доходом, який можна отримати, придбавши на гроші землю”.¹⁹

Теорія капіталу. Капітал для Кене – це сировина, матеріали, засоби існування робітників, будівлі, худоба, насіння, інструменти і інші засоби виробництва. Виробничим капіталом Кене вважає лише капітал, який використовується у землеробстві. Тому, розглядаючи структуру витрат у даній галузі, він поділяє капітал на дві частини: “первісні аванси” (витрати на декілька років на будівлі, худобу і сільськогосподарські машини) і “щорічні аванси” (витрати, що здійснюються щорічно на насіння і робочу силу). “Щорічні витрати полягають у витратах, що здійснюються щорічно на землеробську працю; ці витрати повинні бути розрізненими з первісними витратами, які складають фонд землеробського обладнання...”²⁰, пише Кене. Таким чином, мислитель здійснює першу в історії спробу поділу капіталу на функціональні частини і, фактично, виділяє основний і обіговий капітал.

Теорія відтворення. Кене вперше вводить до наукового аналізу поняття відтворення як постійного повторення процесу обміну товарів між класами. Опис даного процесу вчений приводить у знаменитій “Економічній таблиці”, яка представляє собою геніальну і першу спробу макроекономічного аналізу, у якому центральне місце займає поняття про сукупний суспільний продукт. У “Економічній таблиці” Кене ставить за мету наочно зобразити, яким чином сукупний річний продукт країни, під яким розуміється чистий продукт, розподіляється між класами суспільства і виявити основні пропорції, що забезпечують розвиток країни в цілому.

Для вирішення даного завдання вчений розглядає соціальну структуру суспільства і виділяє в ньому виділяє три класи: виробничий, непродуктивний (“безплідний”) і клас власників. До виробничого класу Кене відносить всіх тих, хто займається землеробською працею і, тим самим, відтворює ”щорічні багатства нації”, виробляє чистий продукт і виплачує доходи землевласникам у вигляді ренти. До непродуктивного класу відносяться всі громадяни, що виконують “інші заняття і інші види праці, окрім тих, що відносяться до землеробства”.²¹ Сюди потрапляли робітники промисловості, ремісники, підприємці, купці, дрібні торговці, які не створюють чистий продукт, а лише видозмінюють речовину природи. Третій клас, основу якого складають землевласники, витрачає свої доходи (ренту) і, тим самим, створює доходи продуктивному і непродуктивному класам.

Здійснивши такий поділ, Кене переходить до характеристики процесу розподілу чистого продукту між класами (див. рис.1), взявши за відправний момент реальну величину фактичної вартості валової продукції землеробства у Франції 1756 року. За статистичними даними вона складала 5 мільярдів ліврів і по натурально-речовому складу складалась із сировини (1 млрд.) і продовольчих продуктів (4 млрд.).

У результаті всіх актів обігу земельні власники отримали “чистий продукт”. Продуктивний клас отримав необхідні засоби виробництва (знаряддя праці) на 1 млрд. ліврів, що відповідає зносу основного капіталу, реалізував на 2 млрд. ліврів продуктів і на 1 млрд. ліврів сировини. Окрім цього, фермери отримали 2 млрд. ліврів грошима (перший мільярд був отриманий в результаті 1-го акту обігу від власників, а другий – в результаті 5-го акту обігу від “безплідного” класу). Таким чином, у фермерів з’являються гроші для сплати ренти земельним власникам. “Безплідний” клас також реалізував всі свої вироби.