7.4. Пізній інституціоналізм

Головною особливістю еволюції інституціоналізму в післявоєнні роки стало розповсюдження серед його представників концепцій трансформації капіталізму. Це супроводжувалося явним послабленням притаманного ранньому інституціоналізму гострого соціального критицизму. Представники пізнього інституціоналізму вважають, що економічні та соціальні негаразди характерні були лише для “старого капіталізму”. Післявоєнний капіталізм подається як носій “класового миру”, “соціальної справедливості”, “достатку”. Цей етап суспільного розвитку розглядається як якісно новий, якому не притаманні недоліки та протиріччя.

Вони скептично поставилися до кейнсіанських спроб знайти закономірність розвитку співвідношення доходів, заощаджень і споживання, піддали сумніву універсальний характер “вічних” законів неокласиків, висуваючи на перший план суспільні відносини людей, сферу обігу, споживання, форми організації ринку, моральні принципи, надавали вирішального значення в економіці інститутам (державі, великим корпораціям, профсоюзам).

Історичні умови:

1. Зміни у відносинах власності і управління, які позначилися у:

– формуванні колективних форм власності, за яких акціонерами стають особи найманої праці;

– зосередженні функцій управління в руках виробничої інтелігенції;

– зростанні долі робітників в національному доході розвинених країн.

2. Перехід від суспільства, основною метою якого є максимізація прибутку, до суспільства задоволення потреб широких мас населення як єдино можливого шляху одержання прибутку взагалі.

3. Зростання соціалізації суспільства.

Гардинер Мінз

(1896 − 1982)

Американський економіст.

Основні твори: “Корпоративна революція в Америці” (1962); “Влада над цінами і суспільний інтерес” (1962)

Концепція “колективного капіталізму”. Вважає, що сучасне суспільство за своєю сутністю є колективним:

– корпорації об’єднують сотні тисяч акціонерів і наймають сотні тисяч робітників;

– корпорації створюють і використовують високотехнологічне обладнання і забезпечують потреби у товарах мільйонів споживачів;

– має місце “дифузія капіталу“ – відокремлення управління і контролю над виробництвом від власності на капітал.

“Приватний капіталізм, - вважає Г. Мінз, − став фундаментом економічної моделі Маркса, яка віддзеркалює особливості капіталізму XIX століття. З тих пір відбулася корпоративна революція, яка .... фундаментально підірвала базис комунізму – марксистську теорію”. Г. Мінз вважає, що капіталізм змінив свою природу, став “колективним капіталізмом”.

Концепцію “колективного капіталізму” Г. Мінз висуває як альтернативу марксизму. Він розглядає чотири типа економічних систем: натуральне господарство; атомістичну економіку; приватний капіталізм; колективний капіталізм.

Великі акціонерні підприємства, вважає Г. Мінз, стали елементами вже “колективного виробничого механізму”. Капіталістичні корпорації за оцінкою Г. Мінза, це великі підприємницькі колективи, і система, яка складається з них або находиться під їх пануванням, цілком може буди названа “колективним капіталізмом”. Головні признаки цього етапу суспільного розвитку – дифузія акціонерного капіталу та притаманні корпораціям відокремлення управління та контролю над суспільним виробництвом від власності на капітал.