Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Посібник з історії екон.вчень.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1.46 Mб
Скачать

Томас Роберт Мальтус

(1766-1834)

дворянин по походженню, випускник Кембриджу і згодом священик, а с 1805 р. – професор сучасної історії і політекономії коледжу Ост-Індійської компанії.

«Досвід про закон народонаселення» (1798), «Дослідження про природу і зростання ренти» (1815), «Принципи політичної економії, що розглядаються у розрахунку на їх практичне застосування» (1820).

Методологія. Мальтус зводить економічні закономірності до природної основи. Він відстоює визначальний вплив на економіку природних факторів, виходячи з обмеженості ресурсів і неможливості безмежного удосконалення природи самої людини. Тому завданням політичної економії вчений вважає пошук закономірностей, які управляють примноженню матеріального багатства суспільства.

Інструментарій наукових досліджень Мальтуса відзначається певною новизною: він вперше намагається оперувати прирістними величинами, ілюструючи закон спадаючої родючості земельних ділянок, а також застосовуючи широкі масиви статистичних даних здійснює першу спробу прогнозування тенденцій економічного розвитку. Разом з цим, ми бачимо в теорії вченого і певні спроби макроекономічного аналізу, а саме простого агрегування, яке вчений блискуче здійснив при формулюванні категорії “ефективного попиту”. Отже, Мальтус поєднує ідеї класицизму і, одночасно, стоїть у витоків зовсім нової методології, яку в подальшому назвуть неокласичною теорією або “економікс”.

Теорія народонаселення. В основу теорії Мальтус поклав дані статистичних досліджень, проведених Бенджаміном Франкліним щодо чисельності населення американських колоній. Провівши необхідні розрахунки, Мальтусу вдалося установити, що населення подвоюється приблизно кожні 20 років. Звідси він зробив висновок, що при наявності необмежених ресурсів для забезпечення життя чисельність населення може зростати у геометричній прогресії. Таку закономірність у темпах росту населення вчений пов'язує з наступними факторами:

1) площа землі, придатна для сільського господарства, обмежена на земній кулі;

2) різні земельні ділянки мають неоднакова родючість і по мірі розширення посівних площ в оборот приходиться залучати гірші землі;

3) якщо до одної і тієї ж ділянки землі прикладати більше праці, то це не приведе до збільшення врожаю з неї у тій же пропорції. Так, два працівники оброблять землю краще, ніж один, що безумовно позначиться на збільшенні випуску. Однак, залучення нових працівників в кінці кінців не буде давати зростаючої віддачі, так як врожай залежить не тільки від праці, але і від природної родючості ґрунту.

Провівши розрахунки, Мальтус дійшов до висновку: як би людство не намагалося, кількість продуктів, які можна отримати із сільського господарства, може рости тільки в арифметичній прогресії. “Приймемо населення земної кулі, - пише Мальтус, - в теперішній час як тисяча мільйонів. Людська природа розмножувалась би як 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 128, 256, між тим як засоби існування зростали б як 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. Через два століття народонаселення відносилось би до засобів існування, як 256 до 9; через три століття, як 4096 до 13, а через дві тисячі років відношення це було б безмежне і невизначене”.

Оскільки арифметична прогресія росте повільніше, ніж геометрична, то людству грозить голодна смерть. Тому “… для того, щоб наявне населення мало відповідні продукти, необхідно щоб розмноження постійно затримувалося яким-небудь вищим законом”. Розглядаючи фактори, що стримують розмноження, Мальтус поділяє їх на дві групи: попереджувальні і руйнівні. Перші носять добровільний характер і спрямовані на “моральну поведінку” людини (полова помірність, пізні шлюби, безшлюбність, удівство). До других Мальтус відносить “… всі шкідливі для здоров’я заняття, всяку працю, грубу, надмірну і ту, що піддає людину загрозам непогоди, крайню бідність, погане піклування про дітей, нездорові умови життя у великих містах, всілякі надмірності, хвороби, епідемії, війну, чуму, голод”. Мальтус вважає, що протидіяти факторам, які стримують народжуваність, не в змозі “… ні одна форма уряду, ні жоден проект виселення, ніякі благодійні установи, ніяка енергетична діяльність або удосконалене застосування праці”.71 Тобто він вважає свою теорію народонаселення законом природи, якому слід підкоритися.

Теорія вартості і доходів. Вартість Мальтус пов’язує з витратам виробництва товару, до яких відносить затрати живої і упредметненої праці, а також прибуток на авансований капітал. Останній представлено у вченого як надлишок над працею, яка була витрачена при виробництві, тобто як номінальна надбавка до витрат, що виникає в результаті продажу товару по більш високій ціні. Щодо інших доходів, то у Мальтуса вони є породженням витрат на працю, капітал і землю.

Теорія відтворення. Розглядаючи сукупні доходи суспільства, Мальтус наголошує, що вони для повної реалізації продукту повинні дорівнювати сумі витрат факторів виробництва. Доки інвестиції покривають різницю між доходами і витратами, доти реалізація продукту буде повною. Якщо збереження не інвестуються, то споживання знижується, що супроводжується зниженням попиту, цін, прибутків і як наслідок – тимчасовою зупинкою виробництва. Остання буде мати місце доти, доки у виробників не з’явиться стимул у вигляді зростання прибутку. Це можливо лише за рахунок зростання “ефективного попиту”, під яким Т.Мальтус розуміє такий рівень попиту, який викликає довготривале пропонування з достатнім прибутком.

Реалії періоду життя і творчості Мальтуса показували, що фактичний попит у суспільстві, який формують робітники, підприємці та невиробничий клас, суттєво відстає від ефективного. Таке становище вчений пов’язує з тим, що у робітників заробітна плата завжди менша від маси випущеного продукту, а підприємці повинні накопичувати частину доходу для подальшого інвестування. Мальтус пише, що “…попит, який створюється продуктивним робітником не є достатнім попитом, тому що він не розповсюджується на всю ту кількість продукту, яку виробник створює. Якби мало місце останнє, то не було б прибутку а, отже, і мотиву для застосування праці робітника. Само існування прибутку, який приноситься товаром, передбачає попит, що виходить за межі того попиту, який формується робітниками, що створюють цей товар”.72

Отже, на думку Мальтуса, для того, щоб прибуток реалізовувався потрібні покупці, які не є продавцями і одночасно не виступають виробниками. Ця категорія людей повинна мати достатні грошові суми як для оплати номінальної надбавки прибутку, так і для оплати виробленої вартості. Для цієї ролі Мальтус обрав невиробничі верстви населення (землевласники, церковні служителі, чиновники), які формують попит без пропозиції і, тим самим, урівноважують переважання пропозиції над попитом. Саме вони і створять необхідну величину “ефективного попиту”.

Жан Батіст Сей

(1767-1832)

виходець з купецького середовища, що став згодом великим фабрикантом.

«Трактат політичної економії», «Катехизис політичної економії», «Курс політичної економії».

Методологія. Під політичною економією Сей розуміє “знання дійсної природи багатства, знання всіх труднощів, що приходиться переборювати для його придбання, знання того як воно розподіляється у суспільстві, як можна користуватися ним, а також наслідків цих різноманітних фактів”.73

У необхідності вивчення даної науки вчений вбачав два основних напрямки: для держави, яка керуючись принципами політекономії має “передбачати результати прийнятих заходів”, і для приватних осіб, які зрозумівши “сутність цінності і її рух отримують можливість передбачати потреби підприємств та їх результати, знаходити засоби для процвітання, уміло користуватися своїми правами, знаходити найбільш солідне вміщення для своїх капіталів”.74

Політекономія поділяється вченим на три самостійні частини: виробництво, розподіл і споживання. Причому, для вивчення їх мислитель використовує здебільшого емпіризм, факторний аналіз і дослідження поверхових форм прояву економічних процесів.

Теорія вартості і доходів. Вартість у Сея визначається корисністю блага, а ціна є “мірило його цінності.” “Ціна предмета, - пише вчений, - слугує лише вірним покажчиком корисності, яку люди визнають у предметі…Виробляти предмети, що мають яку-небудь корисність, значить виробляти багатство, так як корисність предметів складає першооснову їх цінності, а цінність є багатство”.75

Ототожнюючи цінність з матеріальною формою багатства, Сей відхиляє твердження про те, що тільки праця є єдиним джерелом створення вартості. Остання зобов'язана своїм походження поєднаній дії праці, сил природи і капіталу. Отже, вартість дорівнює витратам трьох факторів виробництва, а саме - праці, землі і капіталу. Самі ж ці витрати визначаються попитом та пропозицією на ринку ресурсів.

Трьом факторам виробництва відповідають у теорії Сея і три основні доходи: праця створює заробітну плату, капітал – процент, земля – ренту. Оскільки сума цих трьох доходів визначає величину вартості продукту, то кожен із власників того чи іншого фактору виробництва отримує винагороду або дохід, який створено відповідним фактором виробництва, тобто певну долю вартості виробленого продукту.

Зарплата робітника виступає у Сея як “достатня частка винагороди з продуктів, у виробництві яких бере участь робітник своєю працею, не лише для того щоб існувати, але і для того, щоб поповнюватися.” Сей підкреслював, що до необхідних витрат робітників окрім тих, що пов’язані із засобами існування та вихованням дітей, слід відносити і витрати на піклування про людей похилого віку.76

Величина заробітної плати не є раз і назавжди визначеною, вона змінюється під впливом певних факторів, основними з яких Сей вважав:

    1. Рівень розвитку країни. Якщо держава знаходиться у занепаді, то заробітна плата робітників зменшується, і , навпаки, зростання добробуту її значно збільшує.

    2. Рівень споживання робітників: чим менше споживання робітника, “тим нижче може бути установлена звичайна величина його заробітної плати і тим дешевше можуть продаватися продукти, у виробництві яких він приймає участь”. Якщо ж робітник захоче покращити своє положення і підняти заробітну плату, то “або подорожчають продукти, які він виробляє, або зменшиться доля інших учасників у виробництві”.77

    3. Взаємодія інтересів підприємця і робітника у результаті якої досягається згода про рівень зарплати.

    4. Застосування машин. “Всякий раз, як нова машина, або, взагалі, який-небудь новий захід замінює людську працю, що застосовувалась до цих пір, частина робітників витісняється і на деякий час залишається без роботи”.78

Отже, спочатку машини витісняють робітників, з'являється безробіття, але потім товари дешевшають, що підвищує реальну заробітну плату робітників.

Прибуток Сей поділяє на дві частини: прибуток із виробництва і прибуток із капіталу. Перша “поступає як би винагорода за промислові здібності, за таланти, дух порядку і керівництва” (підприємницький доход), а друга відноситься на рахунок продуктивних послуг капіталу (процент)”.79

Щодо земельної ренти, то вона постає у теорії доходів Сея породженням землі, даром природи.

Теорія реалізації. Сей стверджує, що людина виробляє продукти для того, щоб продати їх, а на виручені гроші придбати ті продукти, які не створює сама. Таким чином, продукти обмінюються на продукти і ціль виробництва для підприємця виражається у обміні одних продуктів на інші при пасивній ролі грошей. Щодо останніх, то Сей писав: “Усе призначення їх у тому, щоб перевести вам цінність продуктів, які покупець продав, щоб купити у вас ваші продукти; точно так же гроші повезуть до того, у кого ви купили, цінність продуктів, які ви продали іншим”. Повідомляючи цінність своїм продуктам, створюючи корисність предметів, промисловець, за думкою Сея, має надію, що його товар буде оцінений і проданий тим людям, які володіють засобами для його придбання. Ці засоби складаються із інших цінностей, із інших продуктів, капіталів і земель. Звідси витікає висновок, що “всякий продукт з моменту свого створення відкриває ринок збуту для інших продуктів на всю величину своєї вартості, а раз так, то попит та пропозиція в економіці завжди рівні”.80 Можуть виникати лише часткові диспропорції - одного товару виробляється занадто багато, іншого – занадто мало. Але завдяки вільним ринкам в економіці забезпечується автоматична гнучкість цін і їхня миттєва реакція на зміну кон'юнктури. Ціни самі по собі здатні вирівняти диспропорції, що виникають у виробництві товарів. Дані роздуми лягли в основу загальновідомого закону ринків Сея згідно з яким при досягненні і підтримці принципів економічного лібералізму виробництво (пропозиція) породжує адекватне споживання (попит), так як виробництво породжує доходи, на які будуть придбані випущені товари відповідної вартості. Отже, загальна криза надвиробництва неможлива для економіки. “Загальний попит на продукти, - пише Сей, - завжди рівний сумі наявних продуктів…Неможливо представити, щоб продукти праці всієї нації стали коли-небудь надлишковими, якщо один товар дає засоби для придбання іншого”.81