11.Типи політичних систем. Критерії ефективності функціонування політичної системи. Закон деградації політичної системи.

Політичні системи можна класифікувати, застосовуючи певну типологію.

1. залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні системи:

• тоталітарні;

• авторитарні;

• демократичні.

2. за характером взаємодії з зовнішнім середовищем:

• відкриті системи;

• закриті системи.

Прикладом закритої політичної системи була політична система кол. СРСР, для якої була притаманна відсутність будь-яких зв'язків з країнами, які не належали до соц.табору.

3. в історичному аналізі використовуються характеристика систем з позицій формаційного підходу:

• рабовласницькі;

• феодальні;

• капіталістичні;

• командно-адміністративні.

4. досить поширене виділення традиційниx (доіндустріальних) і модернізованих політичних систем. Для перших характерне нерозвинуте громадянське суспільство, підданська або патріархальна політична культура, влада у формі диктатури (прикладом виступають більшість країн, що розвиваються). У других системах існує розвинуте громадянське суспільство, раціональний спосіб обґрунтування влади, диференціація політичних ролей.

5. виділяють політичні системи перехідного типу, які включають в себе елементи модернізованої системи, що народжується, та елементи старої системи, (політична система України).

6. залежно від структурної диференціації і секулярності:

а. примітивні. Тут переважає „парафіяльна" культура, спостерігається мінімум структурної диференціації;

б. традиційні системи характеризуються слабкою диференціацією політичних структур і культурою підпорядкування. Підкорюючись владі, людина чекає від неї благ, гарантій,

с. сучасні системи є ще більше диференційованими в структурному плані, в них функціонує культура участі у політиці.

7. за характером цінностей:

• англо-американська з секулярною, плюралістичною і гемогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми;

• континентально-європейська характеризується взаємодією політичних субкультур з модернізованими інститутами;

• доіндустріальні та частково індустріальні передбачають поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень;

• тоталітарну з гомогенною політичною культурою, що визначається відсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу.

12.Поняття і типи політичного режиму.

Сутнісні характеристики політичних режимів, їx типологія. Характеристика політичного режиму в Україні на сучасному етапі.

Політичний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів здійснення політичної влади.

Політичний режим складається, принаймні, з трьох компонентів, які зберігають певну автономність.

Перший компонент, який складає зміст поняття “політичний режим” – це права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості, менталітету. Другий компонент змісту поняття “політичний режим” також має кілька вимірів, обумовлених рівнем та якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади, статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, поліції, церкви.Третій змістовий компонент політичного режиму – це методи здійснення політичної влади.

Класифікація політичних режимів достатньо різноманітна. Наприклад, політичні режими можна класифікувати:

•  за рівнем демократичності (народний – антинародний);

•  за ступенем розвинутості політичної системи (авторитарно-демократичний, відкритий та закритий, легітимний та нелегітимний);

•  з точки зору форм правління (режим парламентського типу, президентського правління, монархічні, республіканські тощо) ;

•  за кланово-груповими критеріями (режим “білої меншості”, “чорних полковників”, “червоних кхмерів” тощо).

Широко відомі три типи політичних режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний

ТОТАЛІТАРНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ. тоталітарним можна називати той політичний режим, який має:

•  єдину офіційну ідеологію, стосовно якої повинен жити кожен член суспільства і яка відображає все політичне життя;

•  єдину масову партію, яка очолюється лідером-вождем;

•  систему терористичного політичного контролю, усунення будь-якої опозиції режимові;

•  монополію партії на контроль за всіми засобами масової інформації;

•  монополію партії на контроль за збройними силами;

•  централізоване керівництво економікою за допомоги бюрократичної координації.

АВТОРИТАРНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ (від лат. autoritas- влада). Авторитаризму, як методу управління, притаманні:

•  скасування або значне обмеження політичних прав і свобод громадян;

•  обмеження діяльності політичних партій та інших суспільних угрупувань, можливості опозиції зведені до мінімуму;

•  народ не визнається як головне джерело і суверен влади;

•  дії державних інститутів суворо регламентуються;

•  не реалізується принцип поділу влади.

Слід розрізняти авторитаризм і тоталітаризм. На відміну від останнього авторитаризму властиві певні елементи демократизму, зокрема, автономія особистості і суспільства в неполітичних сферах.

Найвідомішими його формами є:

•  військовий режим, що має кілька різновидів ( військово-диктаторський, військово-демократичний,військового державного перевороту, авторитарний преторіанізм,що базується на насиллі найманих військ);

•  монархічний режим (абсолютна монархія, дуалістична монархія); теократичний режим, що відзначається пріоритетною владною роллю релігійних діячів;

•  персоніфікований режим (персональна тиранія, в якій влада належить вождю й спирається, передусім, на поліцію; матримоніальна тиранія, де влада впродовж тривалих років передається спадково).

В політології термін “демократія” вживається в чотирьох значеннях:

•  як влада

•  як форма устрою будь-якої організації, заснованої на принципах рівноправності її членів, виборності й прийняття рішень за більшістю (партійна, профсоюзна, молодіжна тощо);

•  як ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд та система цінностей;

•  як рух за народовладдя (соціал-демократичний, християнсько-демократичний тощо).

Одним з основних принципів демократії є принцип більшості. Принцип більшості здійснюється за допомоги прямої та представницької демократії. До форм прямої (плебісцитарної) демократії відносяться: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, всенародні обговорення питань державного життя.

Представницька (репрезентативна) демократія – це, коли члени співтовариства залишаються джерелом влади і мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників, які повинні відстоювати їхні інтереси.

Обов`язковою умовою демократії є гласність про всі дії державних органів, політичних партій, суспільних організацій. Незалежний статус засобів масової інформації – це теж атрибут демократичного суспільства.