
- •1. Суть політики, її специфіка. Основні теорії політики.
- •2. Суб'єкти політики. Критерії політичної суб'єктності.
- •3.Предмет політології.
- •4.Методи політології.
- •5.Категорії політології.
- •6.Функції політології.
- •7. Політична влада: суть, форми прояву.
- •8.Легітимність політичної влади.
- •9. Ресурси політичної влади, їх види.
- •10. Поняття, структура і функції політичної системи.
- •11.Типи політичних систем. Критерії ефективності функціонування політичної системи. Закон деградації політичної системи.
- •12.Поняття і типи політичного режиму.
- •13.Поняття, ознаки та функції держави.
- •14.Теорії походження держави
- •15.Форми державного правління Типи і форми держави
- •16.Форми державного устрою
- •17.Основні принципи правової держави.
- •18.Суть і структура соціальної держави.
- •19.Громадянське суспільство:суть, структура
- •20.Політичні процеси:суть, структура, режим політичного процесу.
- •21.Політична модернізація.
- •22.Політична діяльність і політична участь
- •23.Політичні рішення:суть, типи.
- •24.Суть, принципи демократії
- •25.Основні теорії демократії
- •26.Суть і структура, функції політичних партій
- •27.Партійні системи
- •28.Партійна коаліція
- •29.Політична еліта. Політичне лідерство.
- •33. Громадська думка як фактор політики, її функції.
- •34.Політичний маркетинг як форма політичних технологій: суть. Функції.
- •35. Політичне рекламування: етапи. Функції. Вимоги.
- •36. Поняття "імідж", його природа і властивості.
- •37. Технологія формування іміджу організацій та лідерів.
28.Партійна коаліція
29.Політична еліта. Політичне лідерство.
Еліта – це групи, що займають найвищі позиції в суспільстві.
Політична еліта – це група людей, що одержала найвищий індекс в галузі її діяльності. (Паретто) - це найбільш активна частина людей, орієнтована на владу. (Моска) - це група людей, яка користується найбільш престижним статусом в суспільстві.
Політична еліта – це організаційна група, яка здійснює владу в суспільстві і бере участь безпосередньо чи опосередковано у прийнятті та організації виконання політичних рішень.
За місцем у політичній системі еліта поділяється на правлячу і неправляча (контреліту).
До правлячої еліти належать усі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управлінні суспільством, а до контреліти - такі особи, які наділені характерними для еліти якостями, але внаслідок свого соціального статусу чи різних перешкод не мають доступу до управління. Контрелітою може виступати політична опозиція, що прагне послабити владу правлячої еліти і взяти на себе частину її повноважень.
За часом і засобами утвердження панування політичні еліти поділяються на традиційні і сучасні.
Влада традиційних еліт спирається на традиційні цінності: звичаї, традиції, знатність походження, власність на землю, військову доблесть, релігійні заслуги тощоВлада сучасних еліт базується на сучасних цінностях, до яких належать, зокрема, промисловий (особливо фінансовий) капітал, освіченість, професійні досягнення та ін. Відповідно, до сучасних еліт належать підприємці, освічені політичні лідери, представники науково-технічної інтелігенції, мистецтв тощо, але не всі, а лише ті, хто безпосередньо чи опосередковано займає владні позиції або має можливість істотно впливати на прийняття політичних рішень.
Функції політичної еліти Головними функціями політичної системи є політичне цілепокладання, владно-політична інтеграція суспільства і регулювання режиму соціально-політичної діяльності і саме ці функції виконує політична еліта на персоналізованому рівні.
Функція політичного цілепокладання полягає в розробці стратегії і тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій. Ця функція повною мірою може бути реалізованою лише на вищому рівні політичної еліти.
Сутність інтегративної функції полягає в забезпеченні цілісності і єдності суспільства, стійкості його політичної та економічної систем, уникненні соціально-політичних конфліктів, знаходженні оптимальних варіантів їх розв'язання в разі виникнення.
Регулятивна фукнкція полягає у прийнятті політичних рішень, спрямованих на регулювання суспільних відносин, розв'язання назрілих суспільних проблем і завдань, здійсненні розподілу і перерозподілу матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів.
Через політичну еліту реалізується також вираження і представництво в політичній системі суспільства соціальних інтересів
Політичне лідерство. Критерії політичного лідерства за М.Вебером.
Політологія розглядає лідерство як феномен політичного життя суспільства, досліджує його місце в системі владних відносин, механізми формування і функціонування, а також розробляє практичні рекомендації.
Лідер може бути визначений як особа, здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, спрямованої на задоволення інтересів даного співтовариства. Відповідно лідерство визначається як один із механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід або частина соціальної групи виконує роль лідера, тобто об'єднує, спрямовує дії всієї групи, яка приймає і підтримує його дії.
Політичний лідер може бути визначений як авторитетна особа, яка здійснює переважний вплив на інших людей з метою інтеграції їхньої діяльності для досягнення спільних політичних цілей.
Вплив лідера має бути постійним і здійснюватися на все оточення лідера. Політичного лідера відрізняє явна перевага у впливі порівняно з впливом інших осіб, він спирається на його авторитет або принаймні на визнання правомірності його керівництва.
Класичною є типологія політичного лідерства М. Вебера, який виокремлює три типи політичного лідерства - традиційне, харизматичне й раціонально-легальне.
Традиційне лідерство грунтується на авторитеті звичаїв. Лідер цього типу отримує і здійснює владу не завдяки власним достоїнствам і заслугам, а відповідно до традицій і звичаїв. Традиційне лідерство характерне для доіндустріального, тобто рабовласницького і феодального, суспільства. Влада традиційних лідерів - це насамперед влада аристократичної знаті.
Харизматичне лідерство грунтується воно на вірі в незвичайні якості і здібності лідера, його винятковість. Грецьке слово "харизма" означає "милість", "благодать", "божий дар". У період утвердження християнства ним характеризували проповідників, котрим приписували дар безпосереднього спілкування з Богом поза офіційними релігійними інституціями. У політичній практиці під харизмою розуміють такі риси індивіда, які оточення сприймає як незвичайні, недоступні іншим, а тому визнає його за правителя.
Раціонально-легальне лідерство базується на переконанні в законності й раціональності встановлених порядків та у праві на панування органів, які здійснюють владу. Ці органи і їхні керівники - політичні лідери - обираються через демократичні процедури, їм надаються повноваження, за зловживання якими вони несуть відповідальність перед виборцями