
- •1. Суть політики, її специфіка. Основні теорії політики.
- •2. Суб'єкти політики. Критерії політичної суб'єктності.
- •3.Предмет політології.
- •4.Методи політології.
- •5.Категорії політології.
- •6.Функції політології.
- •7. Політична влада: суть, форми прояву.
- •8.Легітимність політичної влади.
- •9. Ресурси політичної влади, їх види.
- •10. Поняття, структура і функції політичної системи.
- •11.Типи політичних систем. Критерії ефективності функціонування політичної системи. Закон деградації політичної системи.
- •12.Поняття і типи політичного режиму.
- •13.Поняття, ознаки та функції держави.
- •14.Теорії походження держави
- •15.Форми державного правління Типи і форми держави
- •16.Форми державного устрою
- •17.Основні принципи правової держави.
- •18.Суть і структура соціальної держави.
- •19.Громадянське суспільство:суть, структура
- •20.Політичні процеси:суть, структура, режим політичного процесу.
- •21.Політична модернізація.
- •22.Політична діяльність і політична участь
- •23.Політичні рішення:суть, типи.
- •24.Суть, принципи демократії
- •25.Основні теорії демократії
- •26.Суть і структура, функції політичних партій
- •27.Партійні системи
- •28.Партійна коаліція
- •29.Політична еліта. Політичне лідерство.
- •33. Громадська думка як фактор політики, її функції.
- •34.Політичний маркетинг як форма політичних технологій: суть. Функції.
- •35. Політичне рекламування: етапи. Функції. Вимоги.
- •36. Поняття "імідж", його природа і властивості.
- •37. Технологія формування іміджу організацій та лідерів.
23.Політичні рішення:суть, типи.
Політичне рішення – це свідомий вибір одного з не менше як двох можливих варіантів політичної дії. Варто зауважити, що рішенню завжди передують також політичні дії. Але внутрішня природа цих двох елементів політичного процесу відмінна.
Усю багатоманітність політичних рішень поділяють на чотири типи: а) закони й постанови вищих органів влади; б) рішення місцевих органів влади; в) рішення, які приймаються безпосередньо громадянами; г) рішення вищих органів політичних партій і громадських організацій.
Підготовка й прийняття політичного рішення репрезентує собою складний процес, який складається з ряду елементів, які в даному випадку краще назвати стадіями або етапами. Загалом у цілому в цьому процесі можна виділити чотири стадії: 1) постановка й виявлення соціальної проблеми, яка потребує свого вирішення; 2) формулювання можливих альтернатив вирішення проблеми; 3) обговорення, або порівняльний аналіз, можливих альтернативних рішень; прийняття рішення, тобто вибір оптимальної альтернативи як плану дій.
Суб’єктами політичних рішень безпосередньо є індивіди, громадяни, члени громадських організацій або їх представники у виборних органах державної влади, політичних, професійних та інших громадських організаціях, у компетенцію яких відповідно до конституції входять вироблення й прийняття рішення.
На етапі прийняття політичного рішення в дію вступають представницькі органи держави, партійні й громадські об’єднання.
В окремих випадках сам акт прийняття рішень (залежно від значення проблеми) може здійснити більше або менш широке коло громадян (зібрання) чи більшість дорослого населення (референдуми, голосування).
Визнані авторитети в галузі управління (частково Ч. Лінблюм) вважають, що існує два основних методи прийняття рішень: раціонально-універсальний і метод послідовних обмежень (метод “гілок”) [3, c. 43].
Перший з них передбачає раціональне вичленовування проблеми й вибору шляхів її вирішення, найбільш відповідних цілям, які висуваються.
Саме тому на практиці більше застосовується метод “гілок”, який виходить з необхідності включення у звичайну управлінську діяльність так званих “інкрементальних поправок”, які є необхідними для реалізації окремих цілей.
Незалежно від того, на основі яких підходів вироблялись політичні рішення, з моменту їхнього прийняття настає час щодо їхнього виконання.
Як правило, прийнято виокремлювати кілька основних типів реалізації політичних рішень: популізм, елітаризм, консерватизм, демократизм, радикалізм.
24.Суть, принципи демократії
В політології термін “демократія” вживається в чотирьох значеннях:
як влада народу
як форма устрою будь-якої організації, заснованої на принципах рівноправності її членів, виборності й прийняття рішень за більшістю
як ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд та система цінностей;
як рух за народовладдя (соціал-демократичний, християнсько-демократичний тощо).
Одним з основних принципів демократії є принцип більшості. Принцип більшості складає суть доктрини народного суверенітету, відповідно до якого народ проголошується джерелом верховної влади у демократичному суспільстві. Принцип більшості здійснюється за допомоги прямої та представницької демократії.До форм прямої (плебісцитарної) демократії відносяться: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, всенародні обговорення питань державного життя. Члени суспільства безпосередньо беруть участь у розробці політичних рішень, прийнятті законів або знаходженні консенсусу між протилежними інтересами членів свого співтовариства
Представницька (репрезентативна) демократія – це, коли члени співтовариства залишаються джерелом влади і мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників, які повинні відстоювати їхні інтереси
Важливий атрибут демократії – принцип поділу влади у системі державної влади. Згідно цьому принципу законодавча, виконавча і судова влади відокремлені і досить незалежні одна від одної. Проте, вони постійно взаємодіють між собою, врівноважують одна одну.
Обов`язковою умовою демократії є гласність про всі дії державних органів, політичних партій, суспільних організацій. Незалежний статус засобів масової інформації – це теж атрибут демократичного суспільства.
У демократичному суспільстві значна роль у системі державного устрою відводиться місцевим органам самоуправління, здійснюється раціональний поділ компетенції і повноважень різних рівней влади.