1.1.2. Середовище існування ящірок та змій

З абіотичних факторів середовища важливе значення в житті плазунів має температура. Так, змії при 10 °С стають малоактивними, при +6-8 °С – зовсім перестають рухатися, а при +2-4 °С ціпеніють. Охолодження тіла до 4-6 °С спричиняє смерть. Надмірно висока температура також діє на плазунів згубно. Ящірки, наприклад, при температурі + 55 °С гинуть через 2-4 хвилини. Високої температури плазуни уникають різними способами (вилазять на кущі, ховаються в укриття, зариваються в пісок). Температура впливає і на живлення плазунів. Гюрза, наприклад, у неволі при температурі 4-22 °С і нижче не живиться, а при +35 °С відригує корм. У літній період при високій температурі більшість плазунів впадають у стан заціпеніння або стають малорухливими. Оптимальна температура для плазунів +25...28 °С.

Хоча вологість і не має вирішального значення в житті наземних плазунів, проте вона впливає на поширення окремих видів. Наприклад, гадюка звичайна живе у вологих місцях, степова – у сухіших. Певна кількість вологи необхідна і для розвитку яєць плазунів. Яйця з волокнистою оболонкою можуть розвиватися при мінімальній вологості ґрунту 2,5%, а при наявності шкаралупи – навіть при 1% .

Оптимальна температура середовища, найбільш сприятлива для життєдіяльності ящірок, лежить в межах 26-42 °С, причому в тропічних і пустельних видів вона вища, ніж у мешканців помірної зони, а у нічних форм, як правило, нижче, ніж у денних. При підвищенні температури вище оптимальної ящірки ховаються в тінь, а при тривалій дії граничних температур повністю припиняють свою активність, впадаючи в стан так званої літньої сплячки. Вона часто спостерігається в пустельних і посушливих областях на півдні України. У помірних широтах восени ящірки йдуть на зимівлю, яка у різних видів триває від 1,5-2 до 7 місяців на рік. Нерідко вони зимують по кілька десятків або навіть сотень особин в одному сховищі.

Все життя ящірок і змій проходить в межах досить обмеженої території, яка може займати у різних видів від двох-трьох до кількох десятків, сотень або тисяч квадратних метрів. Як правило, у особин різної статі та віку площа ділянки перебування різна, причому у молодих вона більша, ніж у дорослих, а у самок часто більша, ніж у самців. Іноді в межах основної території є ще більш обмежений «центр активності», де розташована схованка. У деревних видів ділянка часто обмежена одним або кількома деревами, а іноді лише окремою гілкою або частиною стовбура. Ділянки проживання особин зазвичай в тій чи іншій мірі перекриваються, однак у центрах активності мешкає, як правило, лише одна доросла ящірка даного виду. В якості притулків у ящірок є власні нори, або ті, що належать іншим тваринам. Деякі види знаходять схованки в тріщинах або порожнинах між камінням, під корою і в дуплах дерев, у купах опалого листя або хмизу, інші поселяються в гніздах мурах і термітів. Володіючи гарною топографічної пам'яттю, ящірки та змії безпомилково знаходять свій притулок, навіть віддаляючись від нього на значну відстань. Спеціальними дослідженнями встановлено, що принаймні деякі з них здатні орієнтуватися, визначаючи напрямок руху за сонцем на зразок птахів.

У житті плазунів мають значення рельєф та ґрунт. Так, скельна ящірка тримається на скелястих ділянках гір, а такирна круглоголовка – виключно на такирах. Плазуни, на відміну від земноводних, витримують солоність води або ґрунту. Змії, черепахи населяють моря та солоні озера; окремі види ящірок і змій живуть на дуже засолених ґрунтах.

Ступінь рухливості та спосіб пересування у ящірок та змій відрізняються. Деякі безногі форми риються в землі подібно черв'якам. Безногі ящірки пересуваються змієподібними вигинами тіла. Так само роблять види зі слабкорозвиненими кінцівками, які притискають ноги до тіла і практично не користуються ними при пересуванні. У ящірок добре простежується перехід від справжнього повзання на череві до поступового підведення тіла над субстратом і, нарешті, до пересування з високо піднятим на ногах тулубом. Мешканцям відкритого простору притаманний рух швидкою риссю, причому багато хто переходить при цьому до бігу на двох кінцівках, що спостерігається не тільки у екзотичних, але й у деяких видів нашої фауни. Цікаво, що південноамериканська ігуана василіск (Basiliscus americanus) здатна навіть пробігати в такому стані невеликі відстані (4,5 м) по воді, шльопаючи задніми лапами по її поверхні. Здатність до швидкого бігу поєднується, як правило, з наявністю довгого хвоста, що грає роль балансира, а також керма для поворотів під час бігу. Багато геконів рухаються дуже короткими перебіжками, подовгу залишаючись на одному місці. У деревних видів розвивається здатність до лазіння, в якому часто бере участь чіпкий хвіст. Нарешті, деякі спеціалізовані форми, наприклад летючі дракони (Draco), здатні до ширяючого польоту завдяки шкірним складкам з боків тіла, які підтримуються сильно видовженими ребрами. Здатність до планування властива деяким геконам, які мають на боках тіла. на хвості та на пальцях розширені складки шкіри. Багато ящірок добре стрибають, на льоту схоплюючи здобич. Деякі пустельні види пристосувалися до «плавання» у товщі піску, в якому проводять більшу частину життя.

У змій розвинувся свій власний спосіб пересування. Під час повзання змії користуються ребрами, як кінцівками. Усі рухи змії здійснюють за допомогою „S"-подібних звивин. Змія почергово скорочує то одні, то інші м'язи. Хребетний стовп у змій дуже гнучкий, до його складу входить від 141 до 430 хребців. Їхні ребра легко рухаються як вперед, так та і назад. Залазячи на дерева, змія користується ребрами, як важелями. Деякі змії дуже швидко повзають – у цьому випадку тіло в них залишається прямим, а рух відбувається завдяки ритмічній роботі м'язів, сполучених з лусочками на череві. Щоб рідше доторкатися до піску, рогатий гримучник пересувається „стрибками".