Розділ 1 огляд літератури

Незважаючи на окультурення усіх природних ландшафтів, значення плазунів як тепер, так і в майбутньому залишатиметься суттєвим, що слід враховувати при загальному плануванні народногосподарських заходів.

Внаслідок всебічного еколого-фауністичного дослідження герпетофауни Центрального Лісостепу України з’являються нові можливості розв’язання цілого комплексу теоретичних і практичних питань. Особливий інтерес становлять такі питання, як вивчення фауни рептилій, їх видового складу, розподілу їх за біотопами, екологічних особливостей видів.

У даний час результати дослідження фауни та екології рептилій, узагальнені в ряді монографій, а також статтях, нарисах, прикладних і наукових працях. З нагромадженням знань про плазунів, виходили в світ нові видання, в яких розглядалися різні аспекти морфології, фізіології та екології плазунів.

На території України вивченням біологічних особливостей ящірок займалися К.А. Татаринов [36], І.В. Марисова [21], А. І. Ситник [35] та інші.

Досліджуючи життєвий цикл ящірок, О.І.Зіненко [14] відмічає, що поширення останніх в значній мірі залежить від погодних умов, і в першу чергу від кількості опадів та розподілу їх за сезонами.

Поширення, чисельність та деякі екологічні особливості ящірок у Канівському заповіднику досліджував А.І.Ситник [30]. Вивчаючи місця існування ящірок, автор відмічає, що веретінниця (Anguis fragilis L.) найчастіше реєструється у відкритих біотопах, на галявинах; рідше – у грабових масивах. Ящірка зелена (Lacerta viridis L.) найбільш чисельна на лучно-степових ділянках, зустрічається смугою вздовж Дніпра.

І.В. Марисова вивчала особливості живлення найпоширеніших ящірок заходу України [21].

Відомості з біології плазунів можна знайти в багатьох літературних джерелах. Це праці І.С. Даревського і В.Г. Кревера [8], В.Е. Куриленка і Ю.Г.Вервеса [20]. Особливості поширення і екологію плазунів досліджував С.В. Шайтан [39]. Так у роботах А.Г. Баннікова [3], Ю.Й. Пащенка [25],

Є.М. Писанця [27] наводиться систематика та визначення видів плазунів.

Багато публікацій присвячено охороні рідкісних видів плазунів. Це роботи М.М.Євтушевського [11], в яких він подає рекомендації щодо охорони тваринного світу Черкащини.

Розведення змій в неволі вивчав Н.Л. Орлов [24].

1. Загальна характеристика ряду Лускаті (Squamata)

До ряду Лускаті загалом належать хамелеони, ящірки (варани, агами, гекони, ігуани, жовтопуз, веретінниця тощо), змії (полози, вужі, гадюки, удави). Всього понад 6 000 видів [14].

Наведемо сучасну систематику ряду Лускаті (Squamata)

Підряд: Ящірки (Sauria)

Інфраряд: Геконоподібні (Gekkota)

Родина Чіпкопалі, або гекони (Gekkonidae)

Родина Лусконогі (Pygopodidae)

Родина Червоподібні ящірки (Dibatidae)

Інфраряд: Ігуаноподібні (Iguania)

Родина Ігуани (Iguanidae)

Родина Агама (Agamidae)

Родина Хамелеони (Chamaeleontidae)

Інфраряд: Сцинкоподібні (Scincomorpha)

Родина Сцинкові (Scincidae)

Родина Нічні ящірки (Xantusiidae)

Родина Справжні ящірки (Lacertidae)

Родина Тейіди (Teiidae)

Родина Поясохвости (Cordylidae)

Інфраряд: Веретінницеподібні (Anguimorpha)

Родина Веретінницеві (Anguidae)

Родина Безногі ящірки (Anniellidae)

Родина Ксенозаври (Xenosauridae)

Інфраряд: Вараноподібні (Varanomorpha)

Родина Варани (Varanidae)

Родина Ядозуби (Helodermatidae)

Родина Безвухі варани (Lanthanotidae)

Підряд: Амфісбени, або двоходки (Amphisbaenia)

Родина: Трогонофіси (Trogonophidae)

Родина Справжні амфісбени (Amphisbaenidae)

Родина Двоногі (Bipedidae)

Підряд: Змії (Serpentes)

Інфраряд: Червоподібні змії (Scolecophidia)

Родина Сліпуни (Typhlopidae)

Родина Вузькороті змії (Leptotyphlopidae)

Інфраряд: Нижчі змії (Henophidia)

Родина: Удавові змії (Boidae)

Підродина: Пітони (Pythoninae)

Підродина: Удави (Boinae)

Підродина: Боліерини (Bolyerinae)

Родина Валькуваті змії (Anilidae)

Родина Щитохвості змії (Uropeltidae)

Родина Променисті змії (Xenopeltidae)

Родина Бородавчасті змії (Acrochordidae)

Інфраряд Вищі змії (Cenophidia)

Родина Вужеподібні змії (Colubridae)

Підродина Ксенодерми (Xenoderminae)

Підродина Справжні вужі (Colubrinae)

Підродина Помилкові вужі (Boiginae)

Підродина Гладкозубі змії (Xenodontinae)

Підродина Яєчні змії (Dasypeltinae)

Підродина Товстоголові змії (Dipsadinae)

Родина Аспидові змії (Elapidae)

Родина Морські змії (Hydrophidae)

Родина Гадюкові змії (Viperidae)

Родина Ямкоголові змії (Crotalidae)

З трьох основних типів форм тіла, притаманних сучасним рептиліям, Лускаті мають я щ і р коподібний тип, характерний для більшості ящірок, крокодилів і дзьобоголових та змієподібний. При цьому тіло має циліндричну форму, шийний відділ не відокремлений, кінцівок немає (змії, безногі ящірки). Ч е р е п а х о п о д і б н и й — це своєрідний тип форми тіла черепах, у яких короткий і широкий тулуб міститься у пан­цирі.

Тіло лускатих рептилій вкрите роговими лусками і щитками різної форми. Яйця в більшості мають шкірясту (пергаментну) оболонку.

На території Черкаського району зустрічаються ящірки, вужі, змії [35].

Представники ряду Лускаті живуть по всій території нашої країни. В Євразії відсутні лише на крайній півночі. Це невеликі тварини: довжина тіла разом з хвостом становить 15-20 см. Живуть переважно на сухих, добре прогрітих сонцем місцях у степах, лісах, горах на висоті до 2,5 км. Мають бурувате або зеленкувато-буре забарвлення, яке добре приховує їх серед каміння й трави. Живуть ящірки парами, ховаючись уночі в норах, під камінням, під корою пеньків. Тут вони й зимують. Живляться комахами [24].

Зовні ящірки нагадують хвостатих земноводних, але тіло цих тварин стрункіше. Голова спереду загострена, з тулубом її з’єднує коротка товста шия. На кінці морди є пара ніздрів. Нюх у ящірок розвинений краще, ніж у земноводних. Очі, як і в усіх наземних хребетних, захищені повіками. У ящірок є третя повіка – напівпрозора миготлива перетинка, за допомогою якої поверхня ока постійно зволожується. Позаду очей міститься округла барабанна перетинка. Слух у ящірок дуже тонкий: навіть слабенький шурхіт повзучої комахи привертає їх увагу.

Раз у раз ящірки та змії висувають з рота довгий, тонкий, роздвоєний на кінці язик – орган смаку та дотику.

Кінцівки діляться на такі самі відділи, як і в жаб. Пальців на кожній кінцівці по п’ять, перетинок між ними немає.

Шкіра в ящірок суха, вкрита роговими лусочками, які на морді й на череві переходять у досить великі щитки. На кінчиках пальців роговий покрив утворює кігті, за допомогою яких ящірки можуть лазити. Роговий покрив тіла перешкоджає ростові тварини, через те ящірки за літо чотири- п’ять разів линяють: зроговілі шари шкіри відлущуються й відпадають шматками.

Представники родини Ящірки справжні (Lacertidae) мають тонке, видовжене тіло; ноги розвинені добре. Голова зверху вкрита великими, розміщеними симетрично, щитками, а тулуб – че­репицеподібною лускою або зернистими горбиками. Є стегнові та пахові пори. Добре розвинена здатність до регенерації. До цієї родини належать ящірки звичайна, або прудка, живородна, зелена, кримська, скельна та ін.

Ящірка звичайна, або прудка (Lacerta agilis) (довжина тіла 11-11,4 см). Поширена по всій території країни. Щільність популяції становить до 300 особин на га. Населяє місця, що добре прогріваються сонцем. Веде денний спосіб життя. Не відходить від нірки далі 15 м. Живиться переважно комахами, серед яких багато шкідників, червами та наземними молюсками. Яйця (у кількості від 6 до 12-16) самка закопує в ґрунт. Молодь з'являється влітку. Статевозрілими ящірки стають після другої-третьої зимівлі при довжині тіла близько 8 см. На зимівлю ховаєть­ся наприкінці вересня - на початку жовтня. В Україні є кілька форм ящірки прудкої – південна, східна та ін. Незважаючи на високу чисельність та широке розповсюдження в антропогенних ландшафтах потребує всілякої охорони.

Ящірка живородна (Zootoca vivipara) (довжина тіла 6,1-7,1 см) поширена в Європі та Азії; північна межа ареалу заходить до берегів Північного Льодовитого океану. В Україні заселяє Полісся, Карпати (до 2000 м над рівнем моря), частково Лісостеп. Віддає перевагу зволоженим місцям. Добре плаває, може бігати по дну водойми. Живиться павуками, жуками, мурахами, прямокрилими, гусінню. Полює як на землі, так і на стовбурах та гілках дерев. Характерне яйцеживородіння. На зимівлю ці ящірки йдуть у жовтні. У теплі зими під час відлиг часом прокидаються і виходять на поверхню. В центральних областях України після зимівлі з'являється наприкінці березня - на початку квітня.

Ящірка зелена (L. viridis) найбільша і найкрасивіша на території України (до 30 см завдовжки). Загальний ареал – Середня та Південна Європа, північно-західна частина Малої Азії. В Україні поширена в основному на Правобережжі (у Степу, Лісостепу та Закарпатті). Займає сухі, сонячні ділянки. Середня щільність популяцій становить 1-4 особини на 1 км маршруту. Живиться комахами, павуками, дощовими червами, молюсками. Відомі випадки поїдання молоді гризунів та дрібних ящірок. Може вправно лазити по деревах, кущах. Досить рідкісна, занесена до Червоної Книги України.

Родина Веретінницеві (Anguiidae) у фауні України представлена двома видами: веретінницею ламкою (Anguis fragilis) та жовтопузом безногим (Ophisaurus apodus). Це безногі ящірки мають видовжене та змієподібне тіло. Від змій відрізняються наявністю рухомих повік та вушних отворів, затягнутих барабанною перетинкою. Веретінниця (довжина тіла до 60 см) поширена в Криму, Карпатах, Лісостепу, на Поліссі. Населяє переважно широколистяні та мішані ліси, околиці полів та лук, лісові просіки та вирубки, сади. Жовтопуз (до 1 м завдо­вжки) зустрічається на Південному березі Криму в основному на передгірних рівнинах, у долинах річок. Звичайним є на виноградниках, у садках. Живляться обидва види комахами, молюсками, а також ми­шоподібними гризунами, іншими ящірками (жовтопуз). Всюди нечисленні. Причини скорочення чисельності: окультурення ланд­шафту, знищення людиною (їх вважають зміями і вбивають). Занесені до Червоної книги України.

До підряду Змії (Орhіdіа) належать безногі рептилії, які пересуваються плазуючи по землі. Поясів кінцівок немає; в окремих видів збереглися рудименти тазу й задніх кінцівок. Тіло видовжене, циліндричне, нечітко поділяється на голову, тулуб і хвіст; вкрите роговою лускою або щитками. Щороку змії линяють 2-4 рази, скидають старий роговий покрив, виповзаючи з нього. Хребет складається з великої кількості одноманітних хребців (від 141 до 435), до яких приєднуються ребра. Грудини немає. Хребці та ребра зв'язані між собою системою сильних і пружних м'язів. Ребра вільними кінцями спираються на черевні щитки, що приводяться в рух підшкірною мускулатурою. Рухи хребців, ребер і щитків скоординовані в горизонтальній площині і забезпечують пересування змій.

Важливим органом чуття цих тварин є тонкий роздвоєний язик разом із якобсоновим органом. Змія періодично висовує із рота язик, тріпочучи ним у повітрі й злегка торкаючись до навколишніх предметів, після чого втягує назад у рот. Кінці язика засовуються в якобсонів орган, і змія отримує інформацію про речовини, які знаходяться в повітрі та на субстраті. У цих тварин немає рухомих повік; вони зрослися і стали прозорими. Погляд змій немиготливий. Слух розвинений слабко (середнє вухо спрощене, барабанної перетинки немає), тому змії погано сприймають коливання повітря. Проте їхнє черево – міцна мембрана, чутлива до незначних коли­вань ґрунту, які надходять до внутрішнього вуха. Внутрішні органи мають витягнуту форму і розташовані асиметрично. Ліва легеня в більшості змій не розвинена. У гадюк права легеня у своїй задній частині перетворилася на тонкостінний резервуар для повітря. Він дуже розтягується, і змія може сильно роздуватися під час вдиху, а видихаючи повітря, голосно і довго шипіти.

У фауні України зустрічаються представники двох родин змій –Гадюкових (Viperidае)та Вужевих (Соlubridае).

До родини Гадюкові належать отруйні змії середніх розмірів. Тіло порівняно коротке і товсте, хвіст короткий. Пласка голова має здебільшого трикутну форму, вона чітко відмежо­вана від шиї. Очі невеликі, з вертикальною зіницею. Отруйні зуби рухомі. Більшість гадюк – живородні, є яйцекладні види.

Гадюка звичайна (Vipera (Pelias) berus) дуже поширена в Північній і Середній Європі та Північній Азії, піднімається до зони багаторічної мерзлоти. У горах зустрічається на висоті до 3000 м над рівнем моря. В Україні населяє Полісся та Лісостеп, надаючи перевагу мішаним лісам із галявинами та добрим травостоєм, узліссям, моховим болотам; зустрічається також по берегах річок та озер, у ярах і бал­ках, навіть у садах. Довжина тіла здебільшого 60 см, зрідка 75 см; лише на півночі гадюки досягають 100 см. Хвіст короткий. Голова біля основи розширена, чітко відмежована від шиї, з Х-подібним малюнком. Зверху тіло сіруватого, буруватого або іржаво-червоного кольору з темною зигзагоподібною смугою вздовж хребта. Нерідко зустрічаються чорні гадюки, частіше на півночі. Веде осілий спосіб життя. Площа індивідуальної ділянки становить 1,5-4 га, де живе одна пара змій. Живиться переважно мишоподібними гризунами та жабами, поїдає пташенят. Молоді гадюки живляться комаха­ми, особливо сарановими та жуками, рідше їдять гусениць, мурашок та дощових червів.

Зимують у ґрунті на глибині від 40 см до 2 м, здебільшого поодиноко або невеликими групами. Описано, однак, випадки ску­пчення на зимівлю 200-300 змій. Навесні відразу після зимівлі тримаються на сонячних теплих місцях.

Гадюка – живородна тварина. У серпні-вересні самка народжує відразу 8-12 гадюченят розміром до 16,5 см. Укуси їх також отруйні. Живе гадюка звичайна 14-15 років. Ворогами її є орли-змієїди, сови, лелеки, борсуки, лисиці, тхори, їжаки.

Незважаючи на те, що гадюка – найпоширеніша отруйна змія у нашій країні, порівняно мало людей страждає від її укусів. Гадюка кусає лише тоді, коли людина наступить на неї або зненаць­ка наблизить руку. При наближенні людини вона завжди шипить і намагається втекти. Важко переносять укуси змії діти, а також дорослі, ослаблені хворобами. Потерпілому слід надати першу допомогу: накласти шину на укушену кінцівку, щоб забезпечити її повну нерухомість; утримувати потерпілого в положенні лежачи; давати йому великі дози теплого питва. Головне ж – якомога швидше доставити потерпілого в лікарню, де йому введуть протиотрутну сироватку. Своєчасне її введення швидко знімає симптоми отруєння.

Гадюка степова (Vipera (Pelias) renardi) (довжина тіла 45-50 см, зрідка до 60 см) поширена в степових районах Кавказу, Казахстану, Середньої Азії; в Україні – у степовій і частково лісостеповій зонах. Сільськогосподарських угідь уникає; оскільки цілинних земель мало, то й степові гадюки зустрічаються рідко (на морських узбережжях, у чагарниках, балках). На відміну від гадюки звичайної має загострені краї морди. Зверху забарвлення бурувато-сіре з темною зигзагоподібною смугою вздовж хребта. Живиться ящірками, мишоподібними гризунами, пташенятами, сарановими, зрідка жа­бами. Зимує з жовтня до середини квітня в норах гризунів та в інших укриттях. Народжує від 3 до 16 малят 12-18 см завдовжки. Живе 7-8 років. Укус гадюки степової життю людини не загрожує.

Отрута змій родини Гадюкові впливає на кровоносну систему людини, спричиняючи крововиливи, тромбози судин.

Родина Вужеві найчисленніша на території України. Об'єднує змій, довжина тіла яких становить від 10 см до 3,5 м (великоокий полоз Ptyas mucosus); голова невелика; хвіст тонкий, на кінці загострений. Верх голови вкритий великими щитками, які утворюють симетричний малюнок. Переважна більшість ви­дів позбавлена отруйних зубів, лише в окремих із них отруйні зуби знаходяться в задній частині зубного ряду. До вужевих належать вуж звичайний (Natrix natrix), вуж водяний (N. tesselata), полоз жовточеревий, або жовтобрюх (Coluber jugularis), полоз лео­пардовий (Elaphe situla), полоз лісовий, або ескулапова змія (Е. longissima), полоз сарматський (Е. sauromates) та полоз візерунковий (Е. dione). Полози (усі види фауни України) – неотруйні змії, нечисленні і потребують ретельної охорони.

Усі види полозів нашої фауни (крім лісового) зрідка зустріча­ються в Криму та на півдні степової зони; полоз лісовий – у Закарпатській, Тернопільській і Миколаївській областях. Довжина їх тіла становить 1-2 м. Занесені до Червоної книги України, а полоз лісовий та леопардовий – і до Червоної книги МСОП.

На території України дуже поширена неотруйна змія вуж звичайний (довжина тіла 1-1,5 м). Голова плавно переходить у ший­ний відділ. Хвіст довгий. Забарвлення верхньої частини тіла здебільшого світло-сірого кольору, зрідка буруватого, чорного. По боках голови добре помітні світлі плями (у деяких особин їх немає). Вуж надає перевагу зволоженим місцям, хоч зустрічається в степах та горах далеко від води. Живиться здебільшого ропухами, а також комахами. Може довго голодувати (до 300 днів). Полює переважно вранці та ввечері. У липні-серпні самка відкладає від 6 до 30 яєць, вкритих м'якою пергаментною оболонкою, у вологе середовище: під опале листя, у мох. Інкубація триває 5-8 тижнів. Молодь при виході з яйця має довжину до 15 см. На зимівлю вужі йдуть, коли настають перші приморозки. Пробуджуються від заціпеніння в березні-квітні. Зимують групами по 15-20 особин і більше. Ворогів у вужів багато: орли-змієїди, лелеки, єнотовидні собаки, лисиці, норки, куниці. Для захисту використовують жовто-білу рідину з неприємним запахом, яка виділяється з клоаки.

До цієї родини належить також мідянка звичайна (Coronella austriaca) (довжина тіла до 90 см), спорадично поширена по всій території України. Для людини отрута небезпеки не становить. Основна здобич мідянки – ящірки, зрідка птахи та дрібні звірки. Яйцеживородна (народжує від 4 до 19 сформованих малят). Чи­сельність скорочується. Повсюди потребує охорони.

Системи органів. Внутрішня будова Лускатих на прикладі ящірок багато в чому подібна до внутрішньої будови земноводних, хоч деякі системи органів мають істотні відмінності. У ящірок шийних хребців 8 – вони забезпечують рухливість голови. До грудних хребців з кожного боку приєднується по ребру. Другий кінець кожного ребра за допомогою хряща зростається з непарною грудною кісткою. Так утворюється грудна клітка, що оберігає легені й серце тварини.

Шкірного дихання в Лускатих, як і в інших рептилій немає, вони дихають тільки легенями. Будова легень складніша, ніж у жаби: вони комірчасті, завдяки чому збільшується поверхня газообміну.

Серце трикамерне, складається з двох передсердь і шлуночка. У ящірок, на відміну від земноводних, шлуночок має неповну внутрішню перегородку, яка ділить його на праву, венозну, частину і ліву – артеріальну.

Хоч будова легень і серця ящірок складніша, порівняно із земноводними, обмін речовин в організмі цих тварин відбувається все-таки повільно й залежить від температури навколишнього середовища. Тому в теплу погоду ящірки та змії жваві, а в холодну, як і всі плазуни, вони стають млявими.

Травна, видільна та нервова системи ящірки подібні будовою до відповідних систем земноводних. Головний мозок трохи більший, ніж у земноводних, краще розвинений мозочок, який керує рівновагою та координацією рухів. Це пов’язано з великою рухливістю ящірок і значною різноманітністю рухів [18].