35. Особливості розвитку міської літератури. Рютбеф.

Міська література зявилась наприкінці 12ст. Причиною розквіту цього виду літератури і занепаду лицарської поезії є:

• Розвиток зовнішньої торгівлі і зміцнення могутності міст

• Зростання виробничих сил

• Лицарство та міщанство знайшло спільну мову

• Посилилось прагнення до законності й порядку

• Поширення філософської думки

Ця література описувала картини життя селянських і міських низів, рідко виступала проти феодалів, лише в жартівливому тоні могла висміювати деякі сфери їх діяльності.

Представники цього виду літератури писали твори публіцистичного, сатиричного та жартівливого характеру. Зявилися великі алегоричні та сатиричні романи, а також дидактична література стала різнобарвнішою.

Писали розмовною мовою. Описувалась реальність навіть в грубому вигляді.

Найдосконаліші зразки цього виду літератури виникли у Франції. Найпопулярніший жанр – фабльо( невеликі віршовані розповіді різного характеру, що мали викликати сміх).

Є ще інший вид фабльо, який був спрямований на те, щоб засуджувати дурість( наприклад) , прославляли розум…

Фабльо були спрямовані навчати і були написані восьмискладовими віршами , що римувалися попарно.

Одне з провідних місць займала жінка, яка була підступною, легковажною, хитрою.

Героями фабльо часто виступали представники духовенства і лицарства, які не зберегли відповідної ідеалізації. Зіткнення селян з лицарями і ченцями — один з улюблених сюжетів коротких оповідань. Кмітливість і спритність селян часто брала верх над нездогадливими лицарями й ченцями-шахраями.

У Німеччині аналогічним до фабліо жанром були шванки. Шванк, на відміну від французького фабльо, що перестав існувати наприкінці XІV ст., не зник навіть у добу Реформації, довго залишаючись популярним читання серед міщан і селян.

Рютбеф.

Відомим поетом міської лірики був Рютбеф, паризький поет другої половини XІІІ ст. Будучи професійним жонглером, він не належав до міського об’єднання поетів і часто писав на замовлення. Ніколи не відмовлявся від своєї творчої індивідуальності: зводив поезію з небес на землю, змальовуючи у поезіях найбільш тривіальні й інтимні сторони людського існування. Наприклад, у вірші «Одруження Рютбефа» показав у непривабливому вигляді свій другий шлюб. Його дружина — бідна, стара, кістлява, потворна, тому невесело в його домі. В інших творах розповів про хвороби свої та дружини, скаржився на відсутність грошей. Він оспівував не лише своє життя, але й відгукувався на всі події, котрі відбувалися навколо. Поезія його — жвава й актуальна.

У творах Рютбефа є зразки релігійної поезії, переспіви молитов, хвалебні гімни («Ave Maria»),  житія святих, містерії.  Рютбеф картає ченців за скупість, користолюбство, розбещеність, брак християнського смирення, лицемірство. Нерідко Рютбеф вдається до сатири, описуючи представників інших верств суспільства — лицарів, купців, суддів, селян; він викриває й загальнолюдські вади, оминаючи лише учнівську молодь, до якої відчував велику симпатію. Заторкнувши тему хрестових походів, він намагався оживити в суспільстві інтерес і співчуття до них.