6. Співвідношення та взаємодія держави і особи

У теорії держави і права вивчається окрема людина, індивід, особистість, громадянин. При цьому розглядаються різноманітні відносини людини і держави. Індивід – це конкретна людина. Сукупність індивідів, об’єднаних природними зв’язками, утворює людське суспільство. Людина – це розумна істота, яка має волю, дар мислення, здатна виробляти знаряддя праці й може свідомо користуватися ними. У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості.

Найхарактернішим зв’язком особи (людини) з державою є її громадянство як постійний політико-правовий зв’язок, що відображається в їхніх взаємних правах і обов’язках.

Особа виступає як суб’єкт права. У правовій системі суспільства її місце і роль характеризуються через правовий статус: правові норми, правосуб’єктність, права, свободи й обов’язки, інтереси, громадянство, юридична відповідальність, правові принципи, правовідносини.

Держава і особа тісно взаємозв’язані. Держава визнає людину , її життя, недоторканість, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Головний обов’язок держави – забезпечення людині відповідних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов’язків. За допомогою права, передусім конституційного, держава закріплює відповідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі однакові можливості в користуванні суб’єктивними правами і виконанні обов’язків.

7. Загальна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави

У теорії держави і права існують різні класифікації концепцій про державу:

1) теорія солідаризму;

2) держава загального благоденства;

3) теорія плюралістичної демократії;

4) теорія еліт;

5) теорія неоелітаризму, або елітарної демократії;

6) теорія конвергенції;

7) доктрини технократії;

8) ідеї анархізму;

9) теорії етатизму.

До концепцій юридичного спрямування відносять теорії правової і соціальної держави.

Соціальна держава – це держава, в якій:

1) громадянам забезпечується гідне людини життя і соціальний захист у цілому;

2) громадянам гарантується особиста свобода;

3) у суспільстві культивується і забезпечується цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення суперечностей, які виникають чи можуть виникнути.

Соціальна держава:

1) зобов’язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань;

2) є регулятором суспільного життя;

3) здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу;

4) досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забезпечення свого народу;

5) стверджує і розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії;

6) здійснює чимало інших демократичних перетворень.

Кінцевою метою соціальної держави є:

1) досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині й громадянину всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб’єктами права їхніх обов’язків ;

2) ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму , експлуатації людини людиною;

3) гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості;

4) досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб політичними методами;

5) модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин.