Тема: Предмет психології

1. Визначення психології як науки. Поняття про психіку.

2. Психіка і свідомість. Структура свідомості.

3. Свідоме і несвідоме в психічній діяльності людини.

4. Будова і властивості нервової системи.

5. Три блоки мозку.

6. Рефлекторна природа психіки.

1.Визначення психології як науки. Поняття про психіку.

Слово психологія грецького походження і має два кореня псюхе – душа і logos – наука, вчення, тобто буквально перекладається як вчення про душу. В процесі історичного розвитку психологія при визначенні власного предмету вивчення пройшла декілька етапів.:

1. Психологія як вчення про душу (первісне суспільство - до 17 ст.). З найдавніших часів потреби суспільного життя примушували людину розрізняти і враховувати у своїх вчинках особливості психічного складу оточуючих людей. Спочатку ці особливості пояснювались дією душі. Виникнення поняття «душа» пов’язане з анімістичними поглядами первісних народів. В уявленнях первісної людини душа чітко не відокремлюється від тіла. Ці уявлення склались в результаті донаукового тлумаченняя явищ життєдіяльності і свідомості, зокрема, таких, як сон, смерть, втрата свідомості. Сновидіння уявлялись враженнями душі, яка виходить у сні із тіла і мандрує світом. У первісної людини було відсутнє розуміння смерті як кінцевого етапу життєвого процесу. Саме тому смерть сприймалась як різновид сну, коли душа через певні причини не повертається у тіло. Первісна людина усвідомлювала ці явища таким чином: душа – двійник тіла; її потреби і звички, умови існування ті ж самі, що і у живих людей. Душі померлих утворюють такі ж спільності, як і живі люди, з тими ж заняттями і соціальним ладом. Живі люди і душі померлих взаємозалежні, їхній зв’язок – господарський. Пізніше у зв’язку з розвитком суспільства виникли ідеї про нематеріальну природу душі, пов’язані з релігійними поглядами на неї. Душа розглядалась як особлива субстанція, яка розвивається за своїми власними законами, що не мають нічого спільного із законами розвитку фізичного світу. Пізнати ці закони розвитку душі неможливо, їх можна лише приймати на віру. Такий релігійний погляд на душу домінував аж до 17 століття.

2. Психологія як вчення про свідомість (17-19 ст.). У 17 столітті відбувається зміна соціально-економічних відносин, починає інтенсивно розвиватися промисловість, торгівля, що зумовило розвиток різних наук, насамперед наук про людину. На даному етапі вчені обґрунтовували положення про те, що кожна людина має здатність відчувати, думати, переживати, і назвали цю здатність свідомістю.На цьому етапі психологія ще не перетворилась у науку, оскільки на відміну від природничих наук вона здійснювала не об’єктивну перевірку фактів, а їх суб’єктивну оцінку за допомогою методу інтроспекції (самоспостереження). У другій половині 19 століття психологія відокремилась від філософії, у межах якої вона розвивалась до цього часу, і перетворилась у самостійну науку. Психологія свідомості ввійшла у період відкритої кризи на початку 20 століття, оскільки не могла успішно розв’язувати актуальні проблеми сучасності. Це означає, що психологія опинилась перед вибором: або зникнути як самостійна наука, або змінити свій підхід до власного предмету і методів дослідження. у даний період почали виникати різні психологічні школи, які пропонували своє бачення шляхів перетворення психології у справжню науку. Однією із таких шкіл була школа біхевіоризму.

3. Психологія як вчення про поведінку (20-ті рр. 20 ст.). Даний підхід до предмету психології запропонували біхевіористи, вважаючи, що психологія повинна виступати наукою про поведінку. Біхевіористи вважали, що психологія повинна перетворитись в об’єктивну науку, а тому потрібно застосовувати об’єктивні методи дослідження, насамперед, спостереження та експеримент. На думку біхевіористів, психіку і свідомість за допомогою таких об’єктивних методів вивчити не вдається, тому психологія повинна вивчати лише поведінку. Представники цієї течії запропонували формулу для пояснення закономірностей поведінки:

S – R , де S – стимул, R – реакція. Представники біхевіоризму вважали, що на людину завжди діють певні зовнішні впливи (стимули) і для того, щоб отримати від людини певну дію (реакцію), потрібно знайти відповідний стимул для впливу. Проте практика показала, що один і той же стимул може викликати різну реакцію навіть у однієї людини у різні моменти її життя.

Перелічені вище три етапи розвитку психології свідчать про те, що психологія на цих етапах ще не змогла правильно пояснити співвідношення між реальним об’єктивним світом і психікою людини (її внутрішнім світом). На першому і другому етапі зовнішній світ і психіка людини протиставлялись, а на третьому етапі ототожнювались. Сучасні вчені доводять, що зовнішній світ і психіка людини існують в єдності, у взаємодії, проте їх не можна ні протиставляти, ні ототожнювати.

4) Психологія як наука про особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів. Це означає, що психологія вивчає психіку, яка виступає функцією, властивістю високоорганізованої матерії – нервової системи і головного мозку. Психіка людини і тварин виконує дві основні функції:

1. відображувальна – відображення навколишнього світу, тобто отримання знань про цей світ;

2. регулятивна – полягає у регулюванні (контролі) поведінки і діяльності на основі правильного відображення дійсності.

Психіка включає:

Психічні процеси:

1. пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява, увага;

2. емоційно-вольова сфера: почуття, воля;

3. психічні стани: тривога, спокій, стрес;

4. психічні властивості: темперамент, характер, здібності.

Психічні стани більш стійкі, ніж психічні процеси. Психічні властивості демонструються на протязі життя.

Наведені у схемі три основні компоненти забезпечують виконання психікою відображувальної функції. Регулятивна функція здійснюється через такі засоби:

• рухи;

• дії;

• поведінка;

• діяльність.

Психічне відображення характеризується такими особливостями:

1. психічне відображення має активний характер і пов’язане з постійним пошуком та добором способів дій, які відповідають особливостям навколишнього середовища;

2. психічне відображення має випереджальний характер, пов’язане з передбаченням результатів поведінки та діяльності людини;

3. будь-який психічний акт є результатом впливу об’єктивного через суб’єктивне, тобто психіка є суб’єктивним образом об’єктивного світу;

4. психіка в процесі діяльності постійно розвивається і вдосконалюється.

Психологія як наука вивчає психіку тварин і людини, вона вивчає закономірності виникнення, перебігу і розвитку психіки, встановлення і формування психічних властивостей, розвиток психічних процесів, станів і психічних якостей, а також вивчає життєве значення психіки. Отже, психологія – це наука, яка вивчає закономірності розвитку і формування психіки як особливої форми життєдіяльності.