14. Реальна освіта у визначеннях представників педагогічної думки Західної Європи (д.Локк, я.Коменський, ж-ж.Руссо).

Французькими матеріалістами обґрунтовувалася і популяризувалася ідея реальної освіти, яка повинна була витіснити так звану схоластичну утворену.

Найбільший внесок у розвиток педагогічної думки в 18 столітті вніс Же. Ж. Руссо, що з'явився основоположником концепції природного, вільного виховання. Руссо зробив спробу намітити завдання, зміст і методи виховання і навчання дітей, виходячи з особливостей їх фізичного і духовного розвитку на різних вікових етапах, висунув вимогу активізувати методи навчання дітей.

Локком була запропонована програма реальної освіти, яка передбачала необхідну підготовку до “ділових занять в реальному світі“, до комерційної діяльності. Він радив вивчати живу мову, замість мертвих: англійську i французьку. У число “корисних“ для вивчення предметів ввійшли географія, малювання, математика, астрономія, філософія, історія, право.

Коменський запропонував програму реальної освіти, яка передбачала необхідну підготовку до дієвих занять у реальному світі, до комерційної діяльності. Радив вивчати реальні навчальні предмети і живу мову замість мертвих мов: вважав, що час, працю і зусилля треба витрачати на здобуття корисних і потрібних знань (англійської та французької мов, географії, малювання, математики, астрономії, філософії, історії, права, верхової їзди, танців, фехтування); пропонував вивчати бухгалтерію, ремесла (столярне, теслярське) і сільське господарство.

15. Теорія вільного виховання Жан-Жака Руссо та її послідовники –

Л.Толстой,К.Вевтиель, Я.Корчак, М.Монтессорі, В.Сухомлинський, Ш.Амонашвіл

Педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо мали великий вплив на розвиток педагогічної думки в наступний період та мали багато послідовників - Л.Толстой,К.Вевтиель, Я.Корчак, М.Монтессорі, В.Сухомлинський, Ш.Амонашвілі.

Систематичний виклад своєї педагогічної програми Руссо зробив у творі “Еміль, або про виховання“(1762). Центральним пунктом цієї програми виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини.Природне виховання полягає у необхідності здійснювати його відповідно до природи самої дитини та її вікових особливостей. Таке виховання повинно відбуватися на лоні природи, у тісному контакті з нею.Основними факторами впливу на дітей Руссо вважав природу, людей та предмети оточуючого світу. Основне завдання виховання, яке здійснюється людьми і речами, полягає у тому, щоб узгодити свої впливи з природним розвитком дитини. У такому контексті слід розуміти трактування Руссо принципу природовідповідності: природне виховання допомагає вільному розвитку дитини, який відбувається через самостійне накопичення нею життєвого досвіду.Вільне виховання випливає з природного права кожної людини на свободу. Воно слідує за природою, допомагає їй. Руссо виступає за недоторканість, автономність внутрішнього світу дитини як маленької людини.Він заперечує авторитаризм у вихованні. Дітей повинні обмежувати тільки закони природи. Звідси заперечення Руссо методів покарання і примусу у вихованні. На його думку, йдучи за природою дитини, необхідно відмовитись від обмежень, встановлених вихователем. Свобода дитини може бути обмежена лише речами. У Росії родоначальником В в став Л Толс-той, який ще в 60-х роках XIX ст, організував у своєму маєтку «Ясна поляна» школу для дітей селян, де надавав повну свободу дітям у виборі роду й типу занять, вважав, що дитина стоїть ближче до ідеалів краси, правди і гармонії, ніж дорослий.Найповніше теор й практичне обгрунтування В в отримало у діяльності К Вентцеля, який в 1906 р створив «Будинок вільної дитини» в Москві й написав одну з перших у світі «Декларацію прав дитини» (1917), де проголосив право кожної дитини на вільний розвиток своїх задатків і здібностей, право на освіту і виховання відповідно до своєї індивідуальності В 1907—1918 рр у Москві виходив журнал «Свободное воспитание». Тоді ж було здійснено ін практичні кроки щодо застосування ідей В в створено «Дом свобод-ного воспитания» (І Горбунов-Посадов), «Сет-лемент», «Детский труд и отдых» (О Зеленко та С Шацький)