79.Досвід заруб педагогіки 20 ст в в суч діяльності освіти україни

Серед розмаїття педагогічних концепцій, які з'явилися в той час, однією з найзагальніших слід вважати концепцію «педагогіки вільного виховання». Ця теорія набула великого поширення в Європі завдяки діяльності Елени Кей (1849—1926) — шведської письменниці та громадського діяча, яка висунула ідею самонавчання і самовиховання дітей. На її думку, дітей не треба виховувати спеціально, слід дати їм можливість спокійно і поступово виховуватися й розвивати свої здібності самим. Головне завдання вихователя — допомагати дитині в цьому, не нав'язуючи своїх думок і вимог. В основі навчання і виховання мають бути лише інтереси дитини, її самостійність.

Прихильник теорії вільного виховання, всесвітньо відомий італійський педагог Марія Монтессорі (1870—1952) у творах «Метод наукової педагогіки, що застосовується до виховання в «будинках дітей», «Самовиховання і самонавчання в початковій школі» та в інших пропагувала теорію вільного виховання. Виходячи з того, що дитина від природи здатна до самостійного, спонтанного розвитку, вона вважала головним завданням виховання дітей створення такого оточення, яке б давало їм тільки «поживу» для самовиховання.

На зламі XIX—XX ст. у деяких європейських країнах (Німеччині, Англії, Франції та ін.) і США створюються лабораторії — спеціальні центри психологічних і педагогічних досліджень. Поява таких центрів зумовила виникнення експериментальної педагогіки.

Експериментальна педагогіка намагалася через штучні педагогічні чинники визначити точні методи й створити об'єктивні підстави для педагогічних засобів та способів педагогічного впливу. Вона послуговувалася анкетуванням, тестами, бесідами, експериментами, статистичними даними, збиранням та аналізом різноманітних фактів.

Ернст Мейман (1862—1915) — німецький педагог і психолог — створив тритомну працю «Лекції з експериментальної педагогіки».

Головним представником і засновником педагогіки прагматизму (педагогіки дії), поширеної у США та Англії, був американський філософ і педагог Джон Дьюї (1859—1952). Сутність прагматизму — істинне все те, що дає користь. Значущість користі оцінюється почуттям власного задоволення. Ідеал Дьюї — «хороше життя».

Сповідуючи ідею «вроджених здібностей», він вважав спадковим характер здібностей кожної дитини, тому був переконаний, що виховання повинно спиратися на ці спадкові дані й виходити з інстинктів та практичного досвіду дитини. Сутність виховання зводив до безперервного розширення цього досвіду.

На початку XX ст. у Німеччині та в інших країнах набув популярності педагогічний напрям педагогіки «грамадянського виховання» і «трудової школи». Відомим представником його був німецький педагог Георг Кершенштей-нер.

80.Відкритість суч. Школи і сприйняття нею сучасних заруб. Тенденцій освіти

Україна чітко визначи¬ла курс на входження в європейський освітній простір, у зв?язку з чим наполегливо і послідовно здійснюється модернізація освіт¬ньої діяльності в контексті європейських вимог, робляться рішучі кроки щодо приєднання до Болонського процесу, який розпочав¬ся у 1999 р. підписанням міністрами освіти 29 європейських країн Болонської декларації. Стрижневим дискурсом Болонського про¬цесу є перетворення Європи на найбільш розвинутий і конкурен¬тоспроможний освітній простір на планеті. Болонська деклара¬ція передбачає реалізацію низки ідей і перетворень: формування в Європі єдиного, відкритого освітнього простору; перехід до дво¬ступеневої структури вищої освіти, визнання кваліфікації бака¬лавра на ринку праці; збільшення частки самостійної роботи сту¬дента до 50 % і вище; поліпшення контролю якості освіти; впро¬вадження системи академічних кредитів (ECTS) — Європейської кредитно-трансферної системи.Болонський процес спрямований на зближення освітніх сис¬тем європейських країн зі збереженням більшості досягнень і кращих традицій в освіті, досягнутих Україною за її більш ніж тисячолітню історію.Підсумовуючи, можна констатувати, що українська вища школа пройшла складний і неоднозначний шлях розвитку і за¬йняла передові позиції в європейському і світовому освітньому просторі. Якість діяльності, мережа і структура вищих навчаль¬них закладів в Україні дають підстави для впевненості у відтво¬ренні інтелектуального багатства нації і забезпеченні успішності соціально-економічного розвитку Української держави.

81. Педагогічний пошук діячів і професорів різних генерацій Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (В. Андрущенко, В.Бондар, М. Гриценко, О.Мороз, Д.Ніколенко, Л.ІІрокопенко, В.Синьов, В.Смаль, Скрипченко, С.Чавларов. В.Хропко, М.Шкіль та ін. Вибір хронологічного періоду і персоналій студентом

Керівництво НПУ на чолі з його ректором відомим вченим Віктором Андрущенком прагне бачити свій вуз гідним членом серед найкращих європейських університетів, бореться і за те, щоб зберегти обличчя і традиції української освіти й науки.

Тривалий час Національний педагогічний університет співпрацює з Академією наук вищої школи України. Як результат - Поповнення складу академіків АН ВШУ новими, шанованими в українській та зарубіжній науці членами. Будучи колективним членом академії, педуніверситет має змогу більш інтенсивно виявити себе у проведенні спільних конференцій, з'їздів, семінарів, круглих столів, обмінюватися набутим досвідом з іншими вузами країни та зарубіжжя.

Андрущенко Віктор Петрович - професор, дійсний член АПН України, академік Української академії політичних наук і Академії наук вищої школи, заслужений діяч науки і техніки України. 2002 року двічі нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України.

Шкіль Микола Іванович - вчений у галузі математики та педагогіки, дійсний член Академії педагогічних наук України (1992), доктор фізико-математичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1966). Вся наукова і педагогічна діяльність М. І. Шкіля пов’язана з Київським педагогічним інститутом ім. О.М. Горького, нині Національним педагогічним університетом імені М.П. Драгоманова (аспірант, ст. викладач, доцент, декан, завідувач кафедри математичного аналізу). У 1973-2003 роках – ректор Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, з 2003 р. – радник ректора університету, завідувач кафедри математичного аналізу.

Результати досліджень Шкіля М. І. представлено у більш ніж 400 наукових працях, зокрема в 10 монографіях, 30 підручниках і навчально-методичних посібниках, 26 іноземних виданнях. Найважливіші праці – "Асимптотические методы в теории линейных дифференциальных уравнений" (монографія у співавторстві у 1967 р. була перевидана у США); "З любов’ю до професії" (у співавторстві). Керівник наукової школи "Проблеми наближених методів розв’язання диференціальних та інтегральних рівнянь". Серед його учнів 31 кандидат і 3 доктори наук.

М. І. Шкіль очолює Всеукраїнське методичне об’єднання розвитку шкільної математичної науки зі створення та видання підручників для учнів загальноосвітніх шкіл і середніх спеціальних навчальних закладів, входить до складу редколегій журналів "Український математичний журнал", "Нелінійні коливання", "Рідна школа"; член правління Київського математичного товариства.