66. Освіта в Україні в період ввв(1941-45)

Радянським урядом було ухвалено низку важливих для розвитку шкільництва рішень: дітей до школи приймали з семирічного віку, запроваджувалося роздільне навчання хлопчиків і дівчаток (проіснувало до 1954 р.), з’явилися нові типи навчально-виховних закладів (школи робітничої і селянської молоді, суворовські та нахімовські військові училища), відкривалися дитячі будинки для дітей-сиріт, запроваджувалися обов’язкові випускні екзамени, нагородження випускників-відмінників золотою і срібною медалями тощо.

У розвитку радянського шкільництва в Україні у роки війни можна умовно виділити два етапи, що різняться спрямованістю і змістом розвитку навчальних закладів. Якщо на першому етапі (1941-1943) вживалися заходи, спрямовані на боротьбу проти труднощів і недоліків, за збереження школи та системи освіти, то особливістю другого етапу (1943-1945) були заходи щодо організаційно-педагогічного зміцнення школи, підвищення якості всієї навчально-виховної роботи, зміцнення дисципліни і порядку серед учнів. Подібна логіка розгляду історії школи періоду 1941-1945 років, по-перше, спирається на реальний факт існування двох етапів у ході Великої Вітчизняної війни і, по-друге, дає змогу краще бачити їх відмінні риси.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в Україні працювало 32 087 початкових, семирічних та середніх загальноосвітніх шкіл, у яких навчалося 6 830 тис. учнів, діяли 173 виші (разом з заочними), де вищу освіту здобували 196,8 тис. студентів, та 693 середні спеці¬альні навчальні заклади, у яких навчалися 196,2 тис. учнів. Серед вишів налічувалось 24 педагогічних та 23 вчитель¬ських інститути (28,7 тис. студентів) та 80 педагогічних училищ (26 тис. учнів). У ході війни виникла також необхідність внесення змін у навчальні плани шкіл. По-перше, було необхідно посилити ідейно-політичне і патріотичне виховання школярів. Зокрема, з історії збільшувалась кількість годин на вивчення тем боротьби слов’янських народів проти німецької агресії у XIII-XV століттях, Вітчизняної війни 1812 р. тощо. По-друге, визнавалося невідкладним значне збільшення годин на військово-фізичну підготовку учнів, вивчення санітарної справи, засобів захисту від повітряного та хімічного нападу ворога, а надалі включення до навчальних планів спеціальної навчальної дисципліни. По-третє, масове залучення школярів до сільськогосподарських робіт вимагало введення у шкільні програми курсу основ сільського господарства. По-четверте, необхідно було приділити більше уваги загальнотрудовій підготовці учнів і роботі в навчально-виробничих майстернях. Науково-дослідний інститут педагогіки Наркомосу УРСР до початку на¬вчального року підготував і розіслав на місця інструктивно-методичний лист «Про організацію навчально-виховної роботи в школах УРСР у 1941-1942 навчальному році». Головна мета політики нацистів у галузі освіти полягала у перетворенні освіти на знаряддя утвердження «нового порядку» на окупованих територіях України. Освітня політика нацистів не була єдиною, оскільки набула регіональних особливостей. Однак, незалежно від регіону України, незмінними характеристиками системи освіти залишалися її расистський характер й ідеологічна спрямованість.